Манифест № 2
Пару лет назад судьба свела меня на одной странице газеты "Поступ" (тогда реально классной) с писателем (наверно, хорошим - не читал) и отличным публицистом (читал много) Владимирым Ешкилевым.
В верхней части полосы "Пияцька читанка" был его гимн курению "Малі вогняні містерії", а в нижней - мой опус "У нас не/ще палять":
Мою статейку в расширенном виде, можно прочесть, зайдя за ссылкой сюда: У нас курят.
А гимн Ешкилева я отыскал сегодня в недрах сетей, и выкладываю на языке оригинала. Возможно, со временем переведу его на русский, а пока оцените как есть:
Малі вогняні містерії
Володимир Єшкілєв
З вогнем трапилася та ж історія, що й з вовками. У давні часи вовки були грізними ворогами наших предків. А тепер ми граємося з білими і пухнастими кімнатними нащадками хижих «лісових баронів». Вогонь також за давніх часів лякав печерну людність. Адже у палео- та неолітичних лісових пожежах іноді гинули цілі племена. Але тепер вогонь тішить нас, потріскуючи у коминах. Для остаточного символічного підкорення вогняної стихії люди створили особливу культуру паління, де масштаби пекучої плазми зменшено до крихітного згущення жару на кінці сигари або папіроси.
…Маленький вівтарик бога Агні палає у кратері моєї люльки. Червонуватий відблиск на пропеченій деревині, ніби пасмо вогнища під кам’яною стелою тої печери, де мій віддалений предок ховався від небезпек доісторичної ночі. Таємничо відблискує жаростійкий лак - секрет англійської фірми. В її майстерні з вишневого кореня вирізьблено чубук для мого мікровівтарика. Дресирований вогонь чемно перетворює тютюн на дим і попіл. На сірий попіл і сірий дим.
Паління - давня містерія, філософська втіха чоловічого світу. Курячи, ми - попри інше - керуємо вогнем. Ми розпалюємо його диханням і притишуємо павзою. А, може, все навпаки, і це пекучий посланець могутнього Агні грається нами? І коли ми вже не сподіваємося на добру затяжку, він накидається на останній тютюновий листочок у файкових надрах. Над кратером люльки раптом закручується сива спіраль і нам залишається лише підіграти посланцеві Агні: затягнутися й прополоскати горло гіркувато-медвяним димом.
Якщо люлька дає нам відчуття влади над вогнем, то сигара - це на вісімдесят відсотків союзник вогняної стихії. Вже за кілька хвилин від початку паління навіть найтовща сигара опиняється під владою Агні. Вона м’якшає, смоляніє і серединний лист прогорає до половини її довжини. Вогонь котиться центральним тунелем, випаленим у сигарі. Вогонь несе нам присмаки сухої землі, м’яти, чорного перцю, анісу, шкіри і маринаду. Це горить нікарагуанська сигара Oliva Master Blends. Одна з найвишуканіших з родини Robusto. Спочатку в її вогняній еволюції домінують пряні, ватряні та листяні відтінки. Коли Oliva Master Blends вигорає на третину своєї довжини, смак міцнішає, до нього додаються м’ятний та нафталіновий присмаки, такі тонки й делікатні, що лише справжній дегустатор спроможний відчути ці божественні нюанси згарної містерії.
На останній третині сигарної еволюції смакова симфонія досягає справжньої досконалості. «Шкіряний» відтінок стає домінуючим і гарячим. Через нього до тіла заходить пристрасть. У танцях вогнів Агні шлюбиться з якоюсь сексуальною аватарою небезпечної Калі. А потім міць сигари стає відчутною на рівні таємничих вібрацій організму. Ваші очі потроху звикають бачити інші світи, а ваша дівчина раптом починає ревнувати вас до сигари. Тут мала вогняна містерія досягає метафізичних глибин. Це вже не паління - це вільна хвиля насолоди котиться через людське буття, на мить примирюючи вас зі всіма прикрощами долі.
Але це не остання стадія ритуалу. Остання стадія - попіл. Ніде ви не побачите такої чаклунської гри відтінків сірого кольору, як на кінчику дорогої сигари. З-під помаранчевого вогняного гала попіл виходить темним і злим, але швидко холоне, світлішає і добрішає. Він стає легким, немов останній прихисток матерії перед зникненням, він підкоряється невидимим стихіям повітря, він мандрований і сільфідний. Попіл вулканчиком лягає на дно попільнички. Він тихо прощається з останнім димком і залишається у попільничці крихітним осередком печалі. Спогадом про роскіш сигари, якою він був лише годину тому, гордо й впевнено заповнюючи заглибину у вашому хюмідорі. Й тільки тоді, коли офіціант забирає ваш попіл разом із попільничкою і ставить перед вами вульгарно-чисту нову попільничку, вогняна містерія вичерпує себе остаточно.
Й тільки пряний смак ще довго триматиметься під язиком. Й навіть ранком наступного дня ви відчуватимете його. Найостаннішого свідка містерії, якого безжально вб’є ваша зубна щітка.
В верхней части полосы "Пияцька читанка" был его гимн курению "Малі вогняні містерії", а в нижней - мой опус "У нас не/ще палять":
Мою статейку в расширенном виде, можно прочесть, зайдя за ссылкой сюда: У нас курят.
А гимн Ешкилева я отыскал сегодня в недрах сетей, и выкладываю на языке оригинала. Возможно, со временем переведу его на русский, а пока оцените как есть:
Малі вогняні містерії
Володимир Єшкілєв
З вогнем трапилася та ж історія, що й з вовками. У давні часи вовки були грізними ворогами наших предків. А тепер ми граємося з білими і пухнастими кімнатними нащадками хижих «лісових баронів». Вогонь також за давніх часів лякав печерну людність. Адже у палео- та неолітичних лісових пожежах іноді гинули цілі племена. Але тепер вогонь тішить нас, потріскуючи у коминах. Для остаточного символічного підкорення вогняної стихії люди створили особливу культуру паління, де масштаби пекучої плазми зменшено до крихітного згущення жару на кінці сигари або папіроси.
…Маленький вівтарик бога Агні палає у кратері моєї люльки. Червонуватий відблиск на пропеченій деревині, ніби пасмо вогнища під кам’яною стелою тої печери, де мій віддалений предок ховався від небезпек доісторичної ночі. Таємничо відблискує жаростійкий лак - секрет англійської фірми. В її майстерні з вишневого кореня вирізьблено чубук для мого мікровівтарика. Дресирований вогонь чемно перетворює тютюн на дим і попіл. На сірий попіл і сірий дим.
Паління - давня містерія, філософська втіха чоловічого світу. Курячи, ми - попри інше - керуємо вогнем. Ми розпалюємо його диханням і притишуємо павзою. А, може, все навпаки, і це пекучий посланець могутнього Агні грається нами? І коли ми вже не сподіваємося на добру затяжку, він накидається на останній тютюновий листочок у файкових надрах. Над кратером люльки раптом закручується сива спіраль і нам залишається лише підіграти посланцеві Агні: затягнутися й прополоскати горло гіркувато-медвяним димом.
Якщо люлька дає нам відчуття влади над вогнем, то сигара - це на вісімдесят відсотків союзник вогняної стихії. Вже за кілька хвилин від початку паління навіть найтовща сигара опиняється під владою Агні. Вона м’якшає, смоляніє і серединний лист прогорає до половини її довжини. Вогонь котиться центральним тунелем, випаленим у сигарі. Вогонь несе нам присмаки сухої землі, м’яти, чорного перцю, анісу, шкіри і маринаду. Це горить нікарагуанська сигара Oliva Master Blends. Одна з найвишуканіших з родини Robusto. Спочатку в її вогняній еволюції домінують пряні, ватряні та листяні відтінки. Коли Oliva Master Blends вигорає на третину своєї довжини, смак міцнішає, до нього додаються м’ятний та нафталіновий присмаки, такі тонки й делікатні, що лише справжній дегустатор спроможний відчути ці божественні нюанси згарної містерії.
На останній третині сигарної еволюції смакова симфонія досягає справжньої досконалості. «Шкіряний» відтінок стає домінуючим і гарячим. Через нього до тіла заходить пристрасть. У танцях вогнів Агні шлюбиться з якоюсь сексуальною аватарою небезпечної Калі. А потім міць сигари стає відчутною на рівні таємничих вібрацій організму. Ваші очі потроху звикають бачити інші світи, а ваша дівчина раптом починає ревнувати вас до сигари. Тут мала вогняна містерія досягає метафізичних глибин. Це вже не паління - це вільна хвиля насолоди котиться через людське буття, на мить примирюючи вас зі всіма прикрощами долі.
Але це не остання стадія ритуалу. Остання стадія - попіл. Ніде ви не побачите такої чаклунської гри відтінків сірого кольору, як на кінчику дорогої сигари. З-під помаранчевого вогняного гала попіл виходить темним і злим, але швидко холоне, світлішає і добрішає. Він стає легким, немов останній прихисток матерії перед зникненням, він підкоряється невидимим стихіям повітря, він мандрований і сільфідний. Попіл вулканчиком лягає на дно попільнички. Він тихо прощається з останнім димком і залишається у попільничці крихітним осередком печалі. Спогадом про роскіш сигари, якою він був лише годину тому, гордо й впевнено заповнюючи заглибину у вашому хюмідорі. Й тільки тоді, коли офіціант забирає ваш попіл разом із попільничкою і ставить перед вами вульгарно-чисту нову попільничку, вогняна містерія вичерпує себе остаточно.
Й тільки пряний смак ще довго триматиметься під язиком. Й навіть ранком наступного дня ви відчуватимете його. Найостаннішого свідка містерії, якого безжально вб’є ваша зубна щітка.