2019 - "Матрас" у Хорватії. Частина 2.
Наступна наша поїздка островом була до Мілна. По дорозі заїхали до міста Нережища. Воно знаходиться всередині острова. Неочікувано місто нас приємно порадувало своїм виглядом.
Місцевою пам'яткою є капличка, на даху якої росте сосна.
Пройшлися і до церкви на пагорбі. Туди ведуть кам'яні сходи.
Поруч з церквою симпатичний білий будинок, очевидно міської влади.
А от Мілна, до якої ми далі поїхали, не залишила ніяких позитивних вражень. Паркінг біля центру міста був платним (6 кун/година). Місто якесь безлике. Воно славиться величезною глибокою природною затокою, зручною для яхт. Можливо є там поруч хороші пляжі, але єдиний, на який ми заїхали, не викликав захвату і ми навіть не залишились там поплавати.
Потім відвідали місто Шкрип. Тут моря немає, мають принаджувати туристів чимось іншим. Є кілька старих будівель і пару музеїв. І залишки старого невеликого замку.
Ми зайшли у ворота, нас зустріла пані в літах з приємною посмішкою. Вона завчено проговорила кілька речень про колишніх хазяйнів замку, повідомила, що зараз тут мешкає дві родини, у тому числі її, і повела нас до приміщення буцімто старої коноби, де у неї був демонтраційний зал різних місцевих продуктів - сушений інжир, вино, оливкова олія, джеми. Ми купили сушеного інжиру. Так замок виглядає зсередини. Видно, що ведуться реставраційні роботи.
Пані показала на кущики, що ростуть прямо на кам'яних стінах. Це каперси, - сказала вона. Подібні кущики ми бачили у багатьох місцях.
У музей острова Брач ми не заходили.
Зате зазирнули у приміщення, дуже схоже на нужник. Воно було складене з каменю і ним ще вкрите.
Всередині обладнано відповідно. Запаху ніякого. Якщо це і нужник, то ним не користувалися років сто.
На окраїні міста оглядовий майданчик з табличкою, яка вказує, що це було улюблене місце місцевого поета.
Звідти був непоганий вид на сусідню ущелину.
Потім ще зазирнули до музею оливкової олії і пройшлися вуличками з автентичними будівлями.
Знову у Постіру і знову до моря.
І доки сонце сяде..
У місто Бол ми вже минулого разу зазирали, але якось похапцем. Вирішили побувати там по-справжньому. Туди їхали через Пучищу. Дорога дуже покручена. Багато велосипедистів, вочевидь з місцевими велотурами. Заїхали на протилежний від пляжу Золотий Ріг кінець міста до монастиря.
Поставили там авто під соснами біля покинутого будинку відпочинку мабуть часів соціалістичної Югославії. Покинуті будівлі розписані пристойним графіті.
Звідти пішки через все місто вздовж моря до Золотого Рогу і назад - всього 6 км.
Саме місто нічим не привабило.
Це південна сторона острова. Тому припікає навіть у вересні. Від міста до знаменитого пляжу веде симпатичний променад. На його початку, як водиться, курортна торгівля.
На променаді чимало пішоходів. Він затінений соснами. По одну строну - море, по іншу вілли і чималі готелі.
Сюжетів для фото вистачає.
3 км пройшлися непомітно. Ось ми вже поруч з Рогом.
Місто Бол претендує називатися символом Адріатики.
Пляж там, хоч за нашими мірками і людний, дуже чистий, з дрібною гладкою галькою і чистою прозорою водою. Покупалися з задоволенням.
Сходили на кінчик рогу для селфі.
І пішли назад. Цього разу променад майже порожній.
Брачський камінь, з якого Діоклетіан побудував собі палац у Спліті, а американці свій Білий Дім, використовується на Брачі для різноманітних скульптур.
А сюди не придумав, що написати.
Назад їдемо через Нережищу. По дорозі вирішили зазирнути на Видову Гору. Туди 6 км від головної дороги. Асфальт, але дорога досить вузька.
Відразу біля паркувального майданчика маємо величний вид на острів Хвар і Золотий Ріг.
Але найвища точка гори трохи далі.
Туди тільки пішки.
Там можна було б і поїсти з чудовим видом, аби мали щось.
Звідси видно більше навкруги.
Коли поверталися, вдалося купити свіжого інжиру. Тож мали новий десерт до вечері. І замість доради - сібас.
Тим часом і сім днів минають. А нам вже геть нікуди не хочеться звідси їхати. Просимо хазяйнів залишити нас ще на 4 ночі. Але можна тільки на три.
Наступний день був у мене велосипедним. Взяв вело напрокат за 70 кун на день. У велопрокаті нікого не було і висіла об'ява: Хочете велосипед - телефонуйте. Потратив фунт і зателефонував. Каже, я на рибалці, відчиняй офіс, бери велосипед і записуйся у книгу реєстрації. Увечері побачимось. Так і зробив. Ще з дому взяв з собою велоінструмент, велорукавиці і набір для ремонту камер. А треба було б ще й шолом свій взяти. Бо прокатний все-таки не гігієнічно, особливо враховуючи, що тут жарко і голови велосипедистів пітніють. Пробив на сайті bikemap.net маршрут до Сутівана без набору висоти, переважно вздовж моря і оминаючи автошляхи. Туди і назад 40 км.
Я вже пробував їздити велосипедом по хорватським автошляхам, і мені то не дуже сподобалося. Дороги вузькі, обочин немає, попутні автобуси просто притирають. Але 5 кілометрів від Сплітски до Супетара проїхав швидко і практично по пустій дорозі. Зупинився для перепочинку на набережній Супетара.
Далі мій маршрут проходив понад морем і не автошляхами.
За 2 км від Супетару знаходиться село Мирця. Тут взагалі тиша і благодать.
Траплялися дорогою маленькі пляжики.
В одному місці зупинився перепочити у такому дивному місці - оточено стінами, від дороги високою з боків низькими, але з моря вільний вхід і на території тільки кам'яний стіл і лави на вимощеному плиткою майданчику.
Проїхав Сутіван.
За Сутіваном кілька пляжів. Один з них - для прихильників "культури вільного тіла".
Хоча і на інших поодинокі відпочивальники не надівали на себе зайвого. До наміченої точки трохи не доїхав, не стало стежки. Зупинився на безлюдному пляжі покупатися і з'їсти батончики-кранчі.
Видно саме був час обіду. Тому пляж був безлюдним. Коли я вже збирався рушати, прийшли дві пари нудистів. Тим краще, не треба мені кудись йти в кущі перевдягатися.
Більше нічого вартого розповіді ми на Брачі не робили. Як у пісні Братів Гадюкіних:
"Ми ходили, дили, дили, цілу осінь, півзими "
Ходили на безлюдні пляжі.
"Птіци нам с тобов співали цілу осінь, пів-зими
Сонце ласкало, ростєнія росли,...
Серце до серця, до руки рука,...
Губи до губів, і до ноги нога..."
Ну хіба що вибрались у останній брачський вечір на фотосесію. Але знову ж таки та сама пісня:
"Звьозди нам з тобов світили цілу осінь, півзими "
Прощаємось з місцем, яке нам так полюбилось. З морем, куди я щоранку ходив плавати замість ранкової гімнастики.
З цим аквалангістом на нашій клумбі.
З цими собачками там же.
З острова вирішили їхати паромом о 10-30. Щоб напевне втрапити на нього встали і швидко зібралися і примудрилися приїхати о 8-30. То ж встигли на паром о 9-00. Чайки летіли вслід за паромом неначе просили нас не від'їжджати.
Зупинилися у Загребі і походили по магазинах аутлету і по ІКЕА.
Аутлет слабенький, хоча брендів там чимало. Апартамент взяли на окраїні міста неподалік від автобану. Він був зовсім малесенький але зручний і чистий.
Потім заїхали ще в аутлет в Будапешті.
Цей нам сподобався більше. На М0 Будапешту знову втратили годину у пробці. Ще недавно від нас в Угорщину возили автомобільне пальне навіть у баку автомобіля, це було прибутково. Нині я вже був подумав, чи не заправитись в Угорщині якісним пальним за практично ту саму ціну, що й в Україні - 31 грн. за літр 95. Ми становимося ближчими до Європи. Наступна ночівля була вже в Ужгороді.
