Не спи моя Рідна Земля! Прокинься, моя Україно!
Оригинал взят у apyatka в Не спи моя Рідна Земля! Прокинься, моя Україно!
Моєму Татові, поету і герою, присвячується.
Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок!
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої -
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
Мабуть мені обов"язково потрібно було написати ці слова. І обов"язково рідною мовою, яку я вже майже забула, хоча він дуже любив її, і вчив мене любити також. Мого тата нема вже майже два роки. Я дуже сумую за ним. Ні, він не загинув на барикадах, він помер у лікарні від інсульту. Чому він поет і герой? Поет, бо поет, це такий особливий стан душі, він любив папір і слова, а вони відповідали йому взаємністю. А герой, бо він боровся за свободу України, за чистоту мови, завжди, з самого дитинства. Він ніколи не боявся висловлювати свою думку, хоча вона йшла наперекір радянській ідеології, та і пізніше, поки свідомість народа перестроювалась і народ Украіни навчався відчувати себе Народом. За свої ідеї він стояв на Майдані в 2004. ВІн не був членом будь яких партій. В похилому вже віці був учасником громадської організаціі "Товариство Просвіта", чергував там ночами. Його світ був незрозумілий мені тоді. Я не приділяла достатньої уваги тому, що він робив, а він не намагався давити, він просто вчив нас - дітей, онуків і правнуків, що людина має почуватися вільною, що рідна земля то святе, що свобода висловлювати свою думку- понад усе. Чи поклав він своє життя за майбутнє? Я думаю - так. Все його життя було наповнене особливим світлом - він вірив у Вільну Украіну і цій вірі він посвятив всього себе.
Кожного разу, коли я дивлюсь на Майдан, я бачу там його- мого Тата. Там його ідеї. От він сидить біля бочки, гріє свої старечі пальці, а ось несе нічну варту, він уважний і стриманий, він боєць. Я бачу як він читає свої вірші, зовсім не зі сцени, він не любив особливого ставлення, ні, він читав би тут, біля бочок з вогнищем, поки люди обідають, або гріються чаєм. Він був би на своєму місці. Але не дожив.
Цей пост - остання шана моєму, найкращому в світі, Татові.
Фото зроблені сьогодні, моєю донькою.
Відео з Ютуба. Якщо ви включите цю музику, то зрозумієте мій нинішній стан.
Не спи, моя Рідна Земля!
Моєму Татові, поету і герою, присвячується.
Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок!
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої -
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
Мабуть мені обов"язково потрібно було написати ці слова. І обов"язково рідною мовою, яку я вже майже забула, хоча він дуже любив її, і вчив мене любити також. Мого тата нема вже майже два роки. Я дуже сумую за ним. Ні, він не загинув на барикадах, він помер у лікарні від інсульту. Чому він поет і герой? Поет, бо поет, це такий особливий стан душі, він любив папір і слова, а вони відповідали йому взаємністю. А герой, бо він боровся за свободу України, за чистоту мови, завжди, з самого дитинства. Він ніколи не боявся висловлювати свою думку, хоча вона йшла наперекір радянській ідеології, та і пізніше, поки свідомість народа перестроювалась і народ Украіни навчався відчувати себе Народом. За свої ідеї він стояв на Майдані в 2004. ВІн не був членом будь яких партій. В похилому вже віці був учасником громадської організаціі "Товариство Просвіта", чергував там ночами. Його світ був незрозумілий мені тоді. Я не приділяла достатньої уваги тому, що він робив, а він не намагався давити, він просто вчив нас - дітей, онуків і правнуків, що людина має почуватися вільною, що рідна земля то святе, що свобода висловлювати свою думку- понад усе. Чи поклав він своє життя за майбутнє? Я думаю - так. Все його життя було наповнене особливим світлом - він вірив у Вільну Украіну і цій вірі він посвятив всього себе.
Кожного разу, коли я дивлюсь на Майдан, я бачу там його- мого Тата. Там його ідеї. От він сидить біля бочки, гріє свої старечі пальці, а ось несе нічну варту, він уважний і стриманий, він боєць. Я бачу як він читає свої вірші, зовсім не зі сцени, він не любив особливого ставлення, ні, він читав би тут, біля бочок з вогнищем, поки люди обідають, або гріються чаєм. Він був би на своєму місці. Але не дожив.
Цей пост - остання шана моєму, найкращому в світі, Татові.
Фото зроблені сьогодні, моєю донькою.
Відео з Ютуба. Якщо ви включите цю музику, то зрозумієте мій нинішній стан.
Не спи, моя Рідна Земля!