Чому програв Майдан, і як можна було не програти
(По-русски)
(In English)
Сьогодні біля 5 ранку наметове містечко на Майдані знесли.
Пан Кость подзвонив мені, коли все почалося, але я була далеко від Майдану і встигнути туди все одно не змогла б. Трохи пізніше ще один знайомий повідомив про кількох затриманих - "найбільш буйних, які про права людини кричали".
Отже, я стежила за подіями по одній з вебкамер (основну трансляцію перервали десь о 4:15), трохи пізніше читала про знесення на сайті "Місто волі" і на "Укрправді".
Досі я намагалася більше фотографувати, ніж писати, щоб нікому не нашкодити. Насправді ж я давно збиралася про це написати, бо накипіло, але все сваритися не хотіла - і з організаторами наметового містечка, і з "безпрапорними" активістами, і багато з ким ще. Але тепер скажу, бо висновки треба робити.
Про те, що Янукович кинув усіх, я вже писала. Це хамська влада, а хами розуміють лише одну мову - свою рідну, хамську. Їхні методи - примітивний обман і брутальний тиск. Дурних вони дурять, тих, хто щось розуміє і може, але своя сорочка ближча до тіла, вони купують (при цьому теж часто дурячи), з рештою розправляються силою.
Отже, чому поразка і як треба було зробити?
1. Підприємці дуже боялися засмутити Януковича, зокрема, політичними вимогами про відставку його Азарова і вибори до ВР у наступному році. Депутати зі своїми політичними інтересами крутилися навколо них, а вони обирали - кого можна пустити на сцену і скільки разів, а кого ні. В результаті депутатів коло них не залишилось.
А треба було:
а). Об’єднатися навколо впливового відомого політика. Краще за все Юлі - сама її терпіти не можу, але іншого виходу, здається, не було. Для Юлі захист кишень малих підприємців далеко не головне. Виходячи, безумовно, лише з власних інтересів, а інтереси її - відставка уряду, перевибори парламенту і прихід до влади - вона, як мінімум, набила б наметове містечко своїми депутатами і не дала б його знести.
Звичайно, шановні малі і середні підприємці, Юля непогано заробила б на вас, тобто на чужій масовці. Але ж ви підприємці і повинні розуміти, що коли наймаєте охоронну фірму, мусите їй платити. А від політиків всі чомусь очікують безкоштовної самовідданості. А якого біса? Щоб їх потім на сцену не пускали? У кожного свій інтерес.
б). Висунути конкретні політичні вимоги. Навіть якщо припустити, що відредагований "кидальний" кодекс справді влаштовує більшість підприємців - ті, хто розробив попередній, що призвів до масових акцій протесту, тобто збитків людям і державі, мають бути покарані - уряд Азарова у відставку.
За кодекс проголосувала Верховна Рада - значить, перевибори Ради, щоб можна було не обрати тих депутатів, які голосували за кодекс.
І вето у цьому переліку мало стояти третім пунктом - після політичних вимог. І поки уряд не піде у відставку і не будуть призначені вибори, нема чого пити чай з Президентом і прем"єром. Взагалі нема з ними про що розмовляти. Купив, розумієте, наївних провінціалів - з Президентом у наметі чай попили, воно ж круто, блін, пацани поважатимуть.
І не треба було мити милом Майдан після візиту Януковича. Він Президент, і не треба його принижувати. А от на переговори з ним іти не можна було. Аж до виконання політичних вимог.
Відсутність політичних вимог - таке саме підле лицемірство, як відсутність партійних прапорів на деяких масових акціях. Прапори - це паспорт, візитна картка і бейджик на грудях, це публічність і неприхованість, яка суттєво ускладнює закулисні інтриги. Одразу видно, хто кого підтримує і хто за що має відповідати.
Крім усього іншого, на прапорах написано, які сили стоять за цими людьми. Нема прапорів - значить, і сил нема. А є сотня людей, за якими ніхто не стоїть, - значить, і розігнати можна.
Відсутність політичних вимог - така сама підлість, як показушне небажання обирати менше зло - мовляв, між сортами г... не обираю. Але існуюча дійсність має свої реалії, і не завжди є сили саме у потрібний момент змінити правила гри. Завтра ці сили можуть і з’явитися, але завтра може бути пізно. І тих, хто не бажає обирати менше зло на користь державі і спільній справі, розколюють, купують, а коли залишається жменька непримиренних, зносять її ментами, і все накривається мідним тазом.
Чому я називаю такі речі підлістю? Тому що це йде на користь конкретним дрібним вождям і шкодить справі в цілому.
2. Якщо вам вдалося зібрати дуже багато людей - це ваш капітал. Капітал треба примножувати, а не розтринькувати. Зрозумілою вам мовою пояснюю? Людей, наметів, зайнятої ними території має тільки більшати, а не меншати. Розпускати людей не можна, у крайньому разі забезпечити зміну - вахтовий метод. Відмобілізовану армію треба негайно кидати у бій і перемагати, а не водити її вздовж кордону туди-сюди з піснями і танцями, бо розбіжиться.
Захопивши якийсь плацдарм, треба його не здавати. Обирати лідерами треба таких, які не бояться ризикнути підпасти під адміністративне і кримінальне переслідування і не стануть забезпечувати собі алібі закликами зі сцени розблокувати Хрещатик. Хрещатик можна було і не блокувати, але якщо вже перекрили - тримати його і торгуватися, причому не на умовах "ми вас тоді не посадимо".
3. Якщо зараз ви в силі, це не означає, що можна поводитись зарозуміло. Можливо, за дуже короткий термін все зміниться і вам потрібна буде допомога тих людей, яких ви, умовно кажучи, виганяли з наметів чи не пускали на сцену.
Вам не подобається депутат Ляшко? Мені теж, у мене на нього взагалі особистий зуб, а особисті образи я, як відомо, не пробачаю. Але хай його вижене Юля, а не Коханівський. Бо при всій моїй величезній повазі до Коханівського, він поки що не здатний захистити вас від півтисячі "Беркуту".
Тим, хто вам чесно допомагає, треба платити - грошима, піаром, повагою. Інакше пройде небагато часу, і з вами залишаться лише ті, хто вишукує, чого б у вас скрисити, поки ви не бачите.
4. Незадовго до розгону дехто з організаторів дуже посилено бігав і шукав, кому цей Майдан продати. До речі, у ніч знесення, наскільки мені відомо, цих людей у наметах не було.
А от не тільки про власні інтереси треба думати, панове. Це стосується, передусім, керівництва. На передовій і генерал, і рядовий боєць ризикують життям, але в разі перемоги і якщо не уб’ють, героїчного генерала може чекати посада міністра оборони або навіть диктатора. А героїчний солдат, у найкращому разі, неушкоджений повернеться у рідне село.
Розумієте, про що я? Рядовий боєць має моральне право на небажання лізти у саме пекло - бо хто ж, якщо вб’ють, його велику родину годуватиме? А генерал, якому світить значно більше, права на такі міркування не має і повинен думати лише про перемогу.
5. Помітьте, я досі не згадувала про гризню. Це, як не прикро, якраз природний і неминучий процес, який неодмінно супроводжує об’єднання різних сил. Просто треба мати розум і, наскільки це можливо, не давати ворогам з цього скористатися.
У давнину повстанці об’єднувалися навколо того, хто вже був відомий - особи королівської крові чи усім відомого отамана. Для чого це робилося? А щоб не гризти один одному горлянки у боротьбі за владу і здобич.
Якби не було цієї центральної об’єднуючої постаті, лідер все одно виділився б серед повстанців, шляхом природного відбору. Але на це потрібен час і період лютої гризні. За цей час рух майже точно б знищили.
Сподіваюся, що, незважаючи на гірке щеплення, наступна спроба все-таки буде, і станеться це, враховуючи звички цієї влади, доволі скоро. То що, знову наступимо на ті ж граблі?