Єдина поки що новина виборчих перегонів, яка викликає у мене стовідсотково позитивні емоції - те, що Яна Зінкевич іде в парламент, 7-м номером за списками "Європейської солідарності", тобто, прохідної партії і, отже, майже стовідсотково буде в парламенті.
Якщо комусь там місце, то саме їй. Не лише тому, що вона патріотка, була на фронті і врятувала багато бійців. А тому, що вона трудоголік - одиниці, навіть без інвалідності, здатні пахати так, як вона. Вона справді розумна, вона надпотужний організатор і в парламенті реально буде впахувати, а не виголошувати популістичні гасла.
Як же летить час. Я пам'ятаю Яну, яка погоджувалася фотографуватися тільки у балаклаві, інтерв'ю давала майже пошепки і відмовлялася заводити сторінку у соцмережі (завела, зрештою, лише тому, що зрозуміла, що з допомогою соцмереж можна збирати допомогу для поранених).
Я пам'ятаю Яну - тиху 18-річну дівчинку, яка роздавала таблетки в медпункті. Пам'ятаю її єдиним бойовим медиком ДУК ПС під час перших фронтових операцій. Пам'ятаю на чолі першої медичної команди з кількох чоловік. Один хлопець тоді сказав мені: "Я заприсягся охороняти Яну. Ця дівчинка буде комбатом". Тоді я, звісно, вирячила очі. Але рік потому вже знала, що Яна буде, як мінімум, міністром охорони здоров'я.
Яна Зінкевич - людина, яка тричі зробила неможливе: у 19 років створила одну з найкращих на фронті парамедичних служб; вижила після травм, після яких не виживають; вже після цього народила дитину, хоча лікарі казали, що це нереально. А ще вона обов'язково навчиться ходити.
В добру путь, Яночко! Пишаюся знайомством з тобою, вірю в твою місію першопроходця.