Єрусалим, ч.5: Храм Гроба Господнього
Храм Гроба Господнього в християнській частині Старого міста Єрусалима - головна святиня християнського світу. Він є завершенням Хресної Дорогі Ісуса Христа від місяця його засудження до місця смерті. На території Храму знаходиться Голгофа (місце, де Христос прийняв мученицьку смерть на хресті), Гроб Господній (місце його поховання), місце Воскресіння, місце надбання Святого Хреста і ще багато біблейських фішок, таких, як "пуп Землі" та "вівтар голови Адама". До того ж, Храм Гроба Господнього - це ще й архітектурний шедевр у романському стилі з багатьма цікавими деталями, який дійшов до наших днів у вигляді, в якому його було відбудовано в середині ХІІ століття хрестоносцями.
Щоб ґрунтовно оглянути храм і всі його святині - приходьте сюди з його відкриттям - у 5 (максимум - 6) годині ранку. Людей буде одиниці, ви спокійно зможете все роздивитися, помолитися, прикластися до святинь і пофотографувати. Або ж приходьте перед його закриттям (хорам закривається о 20:00 год.). В іншому ж випадку будуть натовпи туристів і поломників, і ви зможете лише спостерігати все здалеку, або стояти в чергах, щоб на декілька секунд прикластися до святих місць.
Першу християнську церкву на місці Гробу Господнього було закладено Святою Єленою і будувалась вона під проводом Макарія Єрусалимського. Окрім власне Гробу Господнього до складу храмового комплексу ввійшли гадане місце Голгофи і місце обретіння Животворного хреста. В результаті було збудовано монументальний комплекс будівель. Величавий комплекс храму Воскресіння було урочисто освячено і відкрито за присутності імператора Констянтина Великого та представників вищого духівництва з різних країв 13 вересня 335 року. На згадку про цю подію Православна церква і дотепер у цей день святкує Поновлення Храму.
Храмовий комплекс існував без суттєвих змін до загарбання в 614 році Єрусалиму персидським царем Хосровом II. Будівлі комплексу були сильно пошкоджені, але під керівництвом інока Модеста (у майбутньому патріарха єрусалимського) коштом імператора Іраклія та дружини Хосрова Марії, християнки за віросповіданням, усе зруйноване було поновлено впродовж 616-26 років. Після захоплення міста другим халіфом Умаром у 637 році патріарх Софроній, боючись повторення кровопролиття доби персидської навали, наказав здати місто і храм Гробу, однак основні християнські святині Єрусалима не були ушкоджені.
У 1009 році халіф Аль-Хакім, збурюваний чутками і намовляннями проти християн, одноосібно зламав негласну угоду про релігійне перемир'я, що встановили ще за часів Софронія та халіфа Умара, й своєю волею санкціонував масові вбивства і винищення християнського населення Єрусалима і руйнування християнських храмів у місті та його околицях. Внаслідок цих ґвалтів базиліку було втрачено безповоротно. Імператор Костянтин VIII виторгував у сина Аль-Хакіма право на поновлення храму (в обмін на такі поступки, як відкриття мечеті в Константинополі). Будівельні роботи тривали і за правління імператора Костянтина Мономаха, але за розмахом і величчю сильно поступались своїм попередникам античної доби.
В середині XII століття хрестоносці з розмахом відбудували храм у величавому романському стилі, надавши Храму зовнішній вигляд, за яким, в основному, він відомий і дотепер (пізніше са́ме за цим взірцем Храму Гробу Господнього в Єрусалимі будували храми в деяких христинських країнах - Італії, Росії). Будівництво, яке описав хроніст Вільгельм Тірський, було завершено за правління королеви Мелісенди Єрусалимської зведенням дзвіниці. Після взяття Єрусалиму мусульманами Салах ад-Дін дозволив християнські паломництва до храму, а в XIII столітті ним деякий час володів відлучений від церкви імператор Священної Римської імперії Фрідріх II.
Відбудований у 1130-47 роках храм Воскресіння знову об'єднав під одним дахом усі святині, пов'язані зі смертю і Воскресінням Ісуса Христа. Хрестоносці не стали суттєво змінювати будову західної частини споруди, круглого Анастасісу, що зберіг планування і в цілому оздоблення, які датуються ще добою Констянтина Великого.
Сьогодні Храм Гробу Господнього є поділеним між шістьма конфесіями християнської церкви: Греко-православною, Католицькою, Вірменською, Коптською, Сирійською та Ефіопською, кожній з яких призначено свої межі та години (розклад) для молитов. Так, церква францисканців і Вівтар гвіздків належать католицькій церкві, храм рівноапостольної Єлени і притвор «Три Марії» - Вірменській апостольській церкві, могила св. Йосипа Арімафейського, вівтар на західному боці Кувуклії - Ефіопській / Коптській церквам. Головні ж святині Храму - Голгофа, Кувуклія (Гроб Господній), Кафолікон, як і загальне управління церковними службами належить Єрусалимській Православній Церкві.
Як відомо, жодна з конфесій, які правлять служби в само́му храмі, не контролюють головний вхід до нього. Ще далекого 1192 року Саладин поклав відповідальність за нього на дві мусульманські родини. Представникам роду Джудехів довірено ключі від Храму, а роду Нусейбехів, члени якого охороняли Храм від часів правління Умара в 637 році, - храмові двері. Цікаво, що ця традиція є безперервною і зберігається до наших днів. Двічі на день член роду Джудехів приносить ключі до дверей, які відчиняє і зачиняє член сім'ї Нусейбехів.
Ще в часи до початку дії статусу кво між конфесіями не раз траплялися ситуації, коли члени однієї з них не пускали представників інших у середину храму, тому звичною справою було використання різного роду сходів, мотузок тощо. Вважається, що хтось ще до 1852 року приставив до одного з вікон храму дерев'яну драбину, яка збереглася дотепер у тому ж самому положенні, як і попервах.
Праворуч від входу в храм знаходяться сходи, які ведуть на Голгофу - пагорб, на якому був розп'ятий Ісус Христос. Всередині храму знаходяться рештки скелі приблизно 5 м заввишки, які вважаються рештками Голгофи.
Колонада поділяє цей простір на дві частини: одна належить Єрусалимській православній церкві, інша - римо-католицькій. У глибині грецького притвору - розп'яття над відкритим престолом.
У долівці під престолом міститься срібний диск з отвором, позначаючи місце, куди було встромлено хреста, ще двома чорними колами позначено місця хрестів, на яких одночасно з Христом катували двох злодіїв.
При вході до Храму знаходиться камінь Помазання - видовжена низька плита, облицьована мармуром. За переказом, на цю брилу поклали тіло Ісуса, зняте з хреста, для змащення його, за юдейським звичаєм, ароматичними оліями перед похованням і тут же загорнули його в плащаницю.
Вид з Голгофи:
Праворуч від каменю Помазання, під Голгофою, розташований вхід до каплиці праотця Адама, який, за переказами, після вигнання з раю жив у Єрусалимі. Адам, згідно з легендою, передрік, що якщо Христа буде розп'ято, кам'яний підмурок Голгофи розколеться.
Через скляне віконце в глибині каплиці показують розщелину, що, як вважають, утворилась від землетрусу під час розп'яття Христа:
Згідно з легендою гробниця знаходилась за міськими стінами, на північний-захід від Єрусалиму, недалеко від Голгофи. У центрі храмової зали-ротонди міститься невелика каплиця з рожевого мармуру, споруджена в 1910 році над печерою Гробу Господнього (Кувуклія). Гробниця є головним вівтарем Храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.
За входом в Кувуклію перед печерою Гроба Господнього розташований вівтар Янгола. Це Згідно з Євангелієм на цьому місці, на камені відваленому від дверей Гробу, сидів Янгол, що сповістив дружинам-мироносицям Воскресіння Христа: «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Янгол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А Янгол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він».
Камінь відвалений від дверей Гробу згідно з Євангелієм був «дуже великий», але до наших днів збереглись лише його фрагменти, тому що він був розколотий на частини під час останнього захоплення Храму мусульманами у 1244 році. Сьогодні одна з частин цього священного каменя зберігається під склом у спеціальному мармуровому постаменті в центрі олтаря Янгола. Цей постамент слугує також місцем для установки переносного святого престолу під час здійснення архієрейської православної літургії.
У гробницю веде вузький прохід. Гробниця освітлена лампадами, у ній міститься мармуровий надгробок. Розмір гробниці - 2 х 1,5 м:
Гроб Господній - це типова висічена в природній скелі єврейська гробниця періоду Другого Храму. Тіло Христа було покладено на кам’яне поховальне Ложе (200 x 80 см, висота від підлоги 60 см) ногами на схід (тобто, головою до входу), головою на захід, за єврейським звичаєм. З давніх часів Ложе сильно пошкоджене безглуздою несамовитістю паломників, які будь-що прагнули відколоти й винести з собою частинку реліквії. Щоб запобігти цим спробам, святе Ложе було закрито плитою білого мармуру, котра зараз вже пожовкла від часу (нинішню плиту покладено у 1555 році). Декілька століть тому плита тріснула впоперек. З цією тріщиною пов’язана легенда, що вона чудесним чином утворилась, коли мусульмани захотіли взяти мармурову плиту для прикрашення мечеті. Поява тріщини зупинила мусульман, й плита лишилась на своєму місці.
З заходу до Кувуклії прибудована невелика капличка, куди була повернута Голова Христа - Коптський вівтар. Вперше вівтар з’явився тут у 1042-1048 роках, коли візантійський імператор Костянтин IX Мономах відновив храм після руйнування його Аль-Хакімом. Пізніше хрестоносці зберегли цей вівтар, звели над ним дерев’яний навіс й назвали Головою Могили. У подальшому він перебував у руках францисканців а потім перейшов до Коптської церкви, що володіє цією каплицею з 1537-1540 років. В наш час цей олтар є єдиним коптським володінням у храмі. Як правило, олтар завжди відкритий й поряд чергує коптський чернець.
Перед каплицею - кафолікон Єрусалимської православної церкви.
У ньому, серед іншого, містяться мармурова півсфера «мезомфалос», що символізує «центр землі», розташований у Єрусалимі (т.зв. «пуп Землі»), і трон патріарха.
Ступаючи галереєю вздовж стіни Храму і спустившись на 30 сходинок, можна потрапити до грецької православної церкви Святої Єлени.
Ця церква, у свою чергу, веде до печери Обретіння Хреста. Мармурова плита в печері позначає місце, де, за переказом, було знайдено хреста, на якому розіп'яли Ісуса:
Мозаїка в церкві Єлени:
На території Храму є ще декілька об'єктів і вівтарів, пов'язаних з подіями Нового Заповіту.
Престол Марії Магдалени:
Аркада Діви Марії:
Вівтар Розділення Риз. На цьому місці під час Розп'яття Христа воїни ділили між собою Його одяг і кидали про них жребій:
Вівтар Тернового вінця. Під вівтарем під склом знаходиться частина каменю, принесеного з верховного судилища, де відбувалося засудження Христа на смерть. На цьому камені сидів Господь під час покладання на Нього багряниці і тернового вінця. За свідченням паломників середини XIX століття, тут же "в стіні за склом і за гратами" зберігалася частина тернового вінця:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія
Єрусалим, ч.4: Хресна дорога Ісуса Христа
Щоб ґрунтовно оглянути храм і всі його святині - приходьте сюди з його відкриттям - у 5 (максимум - 6) годині ранку. Людей буде одиниці, ви спокійно зможете все роздивитися, помолитися, прикластися до святинь і пофотографувати. Або ж приходьте перед його закриттям (хорам закривається о 20:00 год.). В іншому ж випадку будуть натовпи туристів і поломників, і ви зможете лише спостерігати все здалеку, або стояти в чергах, щоб на декілька секунд прикластися до святих місць.
Першу християнську церкву на місці Гробу Господнього було закладено Святою Єленою і будувалась вона під проводом Макарія Єрусалимського. Окрім власне Гробу Господнього до складу храмового комплексу ввійшли гадане місце Голгофи і місце обретіння Животворного хреста. В результаті було збудовано монументальний комплекс будівель. Величавий комплекс храму Воскресіння було урочисто освячено і відкрито за присутності імператора Констянтина Великого та представників вищого духівництва з різних країв 13 вересня 335 року. На згадку про цю подію Православна церква і дотепер у цей день святкує Поновлення Храму.
Храмовий комплекс існував без суттєвих змін до загарбання в 614 році Єрусалиму персидським царем Хосровом II. Будівлі комплексу були сильно пошкоджені, але під керівництвом інока Модеста (у майбутньому патріарха єрусалимського) коштом імператора Іраклія та дружини Хосрова Марії, християнки за віросповіданням, усе зруйноване було поновлено впродовж 616-26 років. Після захоплення міста другим халіфом Умаром у 637 році патріарх Софроній, боючись повторення кровопролиття доби персидської навали, наказав здати місто і храм Гробу, однак основні християнські святині Єрусалима не були ушкоджені.
У 1009 році халіф Аль-Хакім, збурюваний чутками і намовляннями проти християн, одноосібно зламав негласну угоду про релігійне перемир'я, що встановили ще за часів Софронія та халіфа Умара, й своєю волею санкціонував масові вбивства і винищення християнського населення Єрусалима і руйнування християнських храмів у місті та його околицях. Внаслідок цих ґвалтів базиліку було втрачено безповоротно. Імператор Костянтин VIII виторгував у сина Аль-Хакіма право на поновлення храму (в обмін на такі поступки, як відкриття мечеті в Константинополі). Будівельні роботи тривали і за правління імператора Костянтина Мономаха, але за розмахом і величчю сильно поступались своїм попередникам античної доби.
В середині XII століття хрестоносці з розмахом відбудували храм у величавому романському стилі, надавши Храму зовнішній вигляд, за яким, в основному, він відомий і дотепер (пізніше са́ме за цим взірцем Храму Гробу Господнього в Єрусалимі будували храми в деяких христинських країнах - Італії, Росії). Будівництво, яке описав хроніст Вільгельм Тірський, було завершено за правління королеви Мелісенди Єрусалимської зведенням дзвіниці. Після взяття Єрусалиму мусульманами Салах ад-Дін дозволив християнські паломництва до храму, а в XIII столітті ним деякий час володів відлучений від церкви імператор Священної Римської імперії Фрідріх II.
Відбудований у 1130-47 роках храм Воскресіння знову об'єднав під одним дахом усі святині, пов'язані зі смертю і Воскресінням Ісуса Христа. Хрестоносці не стали суттєво змінювати будову західної частини споруди, круглого Анастасісу, що зберіг планування і в цілому оздоблення, які датуються ще добою Констянтина Великого.
Сьогодні Храм Гробу Господнього є поділеним між шістьма конфесіями християнської церкви: Греко-православною, Католицькою, Вірменською, Коптською, Сирійською та Ефіопською, кожній з яких призначено свої межі та години (розклад) для молитов. Так, церква францисканців і Вівтар гвіздків належать католицькій церкві, храм рівноапостольної Єлени і притвор «Три Марії» - Вірменській апостольській церкві, могила св. Йосипа Арімафейського, вівтар на західному боці Кувуклії - Ефіопській / Коптській церквам. Головні ж святині Храму - Голгофа, Кувуклія (Гроб Господній), Кафолікон, як і загальне управління церковними службами належить Єрусалимській Православній Церкві.
Як відомо, жодна з конфесій, які правлять служби в само́му храмі, не контролюють головний вхід до нього. Ще далекого 1192 року Саладин поклав відповідальність за нього на дві мусульманські родини. Представникам роду Джудехів довірено ключі від Храму, а роду Нусейбехів, члени якого охороняли Храм від часів правління Умара в 637 році, - храмові двері. Цікаво, що ця традиція є безперервною і зберігається до наших днів. Двічі на день член роду Джудехів приносить ключі до дверей, які відчиняє і зачиняє член сім'ї Нусейбехів.
Ще в часи до початку дії статусу кво між конфесіями не раз траплялися ситуації, коли члени однієї з них не пускали представників інших у середину храму, тому звичною справою було використання різного роду сходів, мотузок тощо. Вважається, що хтось ще до 1852 року приставив до одного з вікон храму дерев'яну драбину, яка збереглася дотепер у тому ж самому положенні, як і попервах.
Праворуч від входу в храм знаходяться сходи, які ведуть на Голгофу - пагорб, на якому був розп'ятий Ісус Христос. Всередині храму знаходяться рештки скелі приблизно 5 м заввишки, які вважаються рештками Голгофи.
Колонада поділяє цей простір на дві частини: одна належить Єрусалимській православній церкві, інша - римо-католицькій. У глибині грецького притвору - розп'яття над відкритим престолом.
У долівці під престолом міститься срібний диск з отвором, позначаючи місце, куди було встромлено хреста, ще двома чорними колами позначено місця хрестів, на яких одночасно з Христом катували двох злодіїв.
При вході до Храму знаходиться камінь Помазання - видовжена низька плита, облицьована мармуром. За переказом, на цю брилу поклали тіло Ісуса, зняте з хреста, для змащення його, за юдейським звичаєм, ароматичними оліями перед похованням і тут же загорнули його в плащаницю.
Вид з Голгофи:
Праворуч від каменю Помазання, під Голгофою, розташований вхід до каплиці праотця Адама, який, за переказами, після вигнання з раю жив у Єрусалимі. Адам, згідно з легендою, передрік, що якщо Христа буде розп'ято, кам'яний підмурок Голгофи розколеться.
Через скляне віконце в глибині каплиці показують розщелину, що, як вважають, утворилась від землетрусу під час розп'яття Христа:
Згідно з легендою гробниця знаходилась за міськими стінами, на північний-захід від Єрусалиму, недалеко від Голгофи. У центрі храмової зали-ротонди міститься невелика каплиця з рожевого мармуру, споруджена в 1910 році над печерою Гробу Господнього (Кувуклія). Гробниця є головним вівтарем Храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.
За входом в Кувуклію перед печерою Гроба Господнього розташований вівтар Янгола. Це Згідно з Євангелієм на цьому місці, на камені відваленому від дверей Гробу, сидів Янгол, що сповістив дружинам-мироносицям Воскресіння Христа: «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Янгол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А Янгол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він».
Камінь відвалений від дверей Гробу згідно з Євангелієм був «дуже великий», але до наших днів збереглись лише його фрагменти, тому що він був розколотий на частини під час останнього захоплення Храму мусульманами у 1244 році. Сьогодні одна з частин цього священного каменя зберігається під склом у спеціальному мармуровому постаменті в центрі олтаря Янгола. Цей постамент слугує також місцем для установки переносного святого престолу під час здійснення архієрейської православної літургії.
У гробницю веде вузький прохід. Гробниця освітлена лампадами, у ній міститься мармуровий надгробок. Розмір гробниці - 2 х 1,5 м:
Гроб Господній - це типова висічена в природній скелі єврейська гробниця періоду Другого Храму. Тіло Христа було покладено на кам’яне поховальне Ложе (200 x 80 см, висота від підлоги 60 см) ногами на схід (тобто, головою до входу), головою на захід, за єврейським звичаєм. З давніх часів Ложе сильно пошкоджене безглуздою несамовитістю паломників, які будь-що прагнули відколоти й винести з собою частинку реліквії. Щоб запобігти цим спробам, святе Ложе було закрито плитою білого мармуру, котра зараз вже пожовкла від часу (нинішню плиту покладено у 1555 році). Декілька століть тому плита тріснула впоперек. З цією тріщиною пов’язана легенда, що вона чудесним чином утворилась, коли мусульмани захотіли взяти мармурову плиту для прикрашення мечеті. Поява тріщини зупинила мусульман, й плита лишилась на своєму місці.
З заходу до Кувуклії прибудована невелика капличка, куди була повернута Голова Христа - Коптський вівтар. Вперше вівтар з’явився тут у 1042-1048 роках, коли візантійський імператор Костянтин IX Мономах відновив храм після руйнування його Аль-Хакімом. Пізніше хрестоносці зберегли цей вівтар, звели над ним дерев’яний навіс й назвали Головою Могили. У подальшому він перебував у руках францисканців а потім перейшов до Коптської церкви, що володіє цією каплицею з 1537-1540 років. В наш час цей олтар є єдиним коптським володінням у храмі. Як правило, олтар завжди відкритий й поряд чергує коптський чернець.
Перед каплицею - кафолікон Єрусалимської православної церкви.
У ньому, серед іншого, містяться мармурова півсфера «мезомфалос», що символізує «центр землі», розташований у Єрусалимі (т.зв. «пуп Землі»), і трон патріарха.
Ступаючи галереєю вздовж стіни Храму і спустившись на 30 сходинок, можна потрапити до грецької православної церкви Святої Єлени.
Ця церква, у свою чергу, веде до печери Обретіння Хреста. Мармурова плита в печері позначає місце, де, за переказом, було знайдено хреста, на якому розіп'яли Ісуса:
Мозаїка в церкві Єлени:
На території Храму є ще декілька об'єктів і вівтарів, пов'язаних з подіями Нового Заповіту.
Престол Марії Магдалени:
Аркада Діви Марії:
Вівтар Розділення Риз. На цьому місці під час Розп'яття Христа воїни ділили між собою Його одяг і кидали про них жребій:
Вівтар Тернового вінця. Під вівтарем під склом знаходиться частина каменю, принесеного з верховного судилища, де відбувалося засудження Христа на смерть. На цьому камені сидів Господь під час покладання на Нього багряниці і тернового вінця. За свідченням паломників середини XIX століття, тут же "в стіні за склом і за гратами" зберігалася частина тернового вінця:
Святі місця
Палестина
Ізраїль
Єрусалим, ч.1: Стіни, брами та башти Старого міста
Єрусалим, ч.2: гора Сіон
Єрусалим, ч.3: Гефсіманія
Єрусалим, ч.4: Хресна дорога Ісуса Христа