ландшафтно-філософське
хто слідкує за моїми записами в фб, тому вже ізвєсно, шо мені пощастило пожити кілька днів в Стамбулі "нетуристом". така удача - зустріти на вулиці людину, з якою можна дискутувати, обговорювати літературу, Бодріяра, бізнес, теорії змов, ну коротше, все, що хочеш. пливучи Золотим Рогом на поромі на Азійський бік, ми почали говорити про вплив ландшафту на темперамент, тобто характер, і зрештою долю народу, наче долю однієї людини, який серед цього ландшафту зупинився скількись там століть тому або виборов цей ландшафт в іншого народу. згадали Гумільова з цього приводу, як батька цієї теорії. я думала про те, що як і люди, цілі народи вибирали собі місце під сонцем, щоб оселитись і прожити свою долю, і найбільш відчайдушні, войовничі, вибрали краще місце під сонцем.
і раптом, крізь хмари вечірнього Стамбульського неба пробилось золотим червленим злитком сонце, що котилось на Захід.
Іліас сказав: "знаєш, я абсолютно погодився з Гумільовим, але є ще одна, найважливіша річ. світло. відбери світло в найкращого міста, і через два дні воно помре.
і тут мені спало на думку, що саме світло, точніше, його спектр робить місце. особливе і неповторне світло, яке може навіть приснитись, робить Царгород Царгородом, Рим Римом, Київ Києвом і т.д.
світло міста робить місто легендою. і в прямому, і в переносному сенсі.
ми запам`ятовуємо події і місця саме тим, яке там було світло. з дитинства нам сниться "своє" місто, яке ми впізнаємо саме за світлом. точніше нам сниться світло того міста, яке можливо, колись існувало для нас, чи можливо, тільки збирається втілитись в наших очах.
я ніколи не була в Аргентині, але коли я думаю про Буенос-Айрес Борхеса, мені ввижається передвечірнє світло. і я його впізнаю безпомилково.
і раптом, крізь хмари вечірнього Стамбульського неба пробилось золотим червленим злитком сонце, що котилось на Захід.
Іліас сказав: "знаєш, я абсолютно погодився з Гумільовим, але є ще одна, найважливіша річ. світло. відбери світло в найкращого міста, і через два дні воно помре.
і тут мені спало на думку, що саме світло, точніше, його спектр робить місце. особливе і неповторне світло, яке може навіть приснитись, робить Царгород Царгородом, Рим Римом, Київ Києвом і т.д.
світло міста робить місто легендою. і в прямому, і в переносному сенсі.
ми запам`ятовуємо події і місця саме тим, яке там було світло. з дитинства нам сниться "своє" місто, яке ми впізнаємо саме за світлом. точніше нам сниться світло того міста, яке можливо, колись існувало для нас, чи можливо, тільки збирається втілитись в наших очах.
я ніколи не була в Аргентині, але коли я думаю про Буенос-Айрес Борхеса, мені ввижається передвечірнє світло. і я його впізнаю безпомилково.