колоніальна преса і тє же.
купили Есквайр з Гері Олдменом на обкладинці. 45 гривень замість 60 (йухуу!). виявляється, це уже український Есквайр.
але в ньом всьо тє же: Юлія МакГафі, Адольфич, Жадан. незрозуміло, чи ти читаєш Коррєспондент з літературним "поклоном" в бік сусідів, чи це просто наповнений люксусовою рекламою "Шо".
загалом не дуже цікаво, хоч тексту більше, ніж реклами - в Росії це типу три записки на манжетах, решта - реклама на глянці. бабло побєділо, але воно супроводжує геніальні і сміливі висловлювання: чомусь тих три записки так вставляють - і глибиною у своїй філософічній іронії, і якоюсь відчайдушністю лаконічною, що гидуючи рекламою, йдеш і купуєш вдруге за ті ж 60 гривень.
Український Есквайр - колоніальний журнал, як і решта подібних проектів.
біда очільнків редакцій колишніх "пєрєдових" авторів
(а по суті, тих самих з тими самими"знахідками" і текстами, залізобетонним постсовковим світоглядом, і самі бояться визнати, - стають причиною закриття проектів із-за одноманітності і відсутності інтересу читача, котрий голосує грошима), які кочують з одного глянцо-гламура в інший в тому, що вони не розуміють ні цієї країни, ні її народу, історії, філософії, і тому не маючи бачення, не в змозі створити якісний національний продукт, постійно оглядаються на Москву.
придивишся до кожного з них - ніби цікаві співрозмовники в житті, ерудовані і культурні люди, але вичавлюють вони з себе лише те, що потім самі ж таврують "комплексом меншовартості" і палко критикують. фактично, самі собі встромляють жало, бо придивіться, якби не ви самі - і комплексу меншовартості, і постійного цього швидкоминучого колоніального продукту не було би.
нарікаючи на відсутність інтересу до україномовних проектів а (який може бути інтерес до матеріалів, недолуго перекладених "на мову"? це все одно, що захоплюватись підробкою), вони надалі лише кутаються в куценький ТКП того, що було пережованим в різних "Наш", "Ом", "LQ", Афиша, "Шо", та ін.
це так само абсурдно, як сєтованія Наташі Влащенко із Житомира про те, що "понаєхавшеє бидло і животниє" душат кієвлян. почєму ж стільки бидла на обкладинці ПЛ?
якби не це бидло, яке анітрохи не розбирається що в одязі, що в музиці, що в пресі, рядиться в однакові страусіниє туфлі і краватки од бріоні на товстих бичачих карках в складки, пахать би Наташі і надалі в редакції "Сєводня" і мріяти про "незалежний і незаангажований" журнал, який так і не трансформувався в щось інше, хоча міг би, - але для цього потрібно шляхетно ризикнути - пан або пропав. а ризикувати не хочеться, звісно, краще критикувати і виголошувать очевидне, що з віком переходить в тотальне роздратування, щомісячну таку собі "книгу жалоб".
від цього посту, може здатися, теж попахує комплексами: мене, таку красиву, не спитали, як треба, все українське недолуге (комплекс меншовартості), - якщо вам хочеться зробити такі неглибокі висновки - будь-ласка.
але на противагу вдалося ж Маші Хрущак, яка починала з "Афіші" не впасти в те саме дежавю з журналом про культурку (приреченим на маргінальність від початку), а вийти на рівень, за який хоча б не соромно - його можна критикувати, але розуміти, що він є.
і відверто, - я той читач, на якого спрямовані такі проекти, як Есквайр. я можу і готова платити дорого за якісний контент, я і такі як я - ми створюємо попит. я купую і передплачую УТ, незважаючи на мою критику його, я туди написала, коли мала якісний матеріал. тобто, я не тільки читач, но і дещо "писач". якщо я вважаю, що чогось немає, я готова запропонувати щось, а не просто обивательськи пирхати, попердуючи у крісло.
я би дуже хотіла, щоб Есквайр в Україні виходив не з російського шаблону, - повторити геніальне і самобутнє неможливо, можна тільки самим стати геніально-самобутніми. це як сітка борозни на долоні, це варто уже насампочаток зрозуміти, як і те, що шаровари, хами і чиновниче бидло - це не єдина тема українського контексту. цього до біса більше в Москві, але там є якісь продукти, які хочеться взяти до рук, хоча ситуація довкола ще темніша і безпросвітніша.
Хочеться бачити Есквайр сучасним, дотепним, гострим і сміливим українським проектом, - я готова платити. і передплатити. і дорого.
на жаль, поки що цього не вийшло.
п.с.вийшло як завжди: "не цінуєш ти, бидло, наших потуг". лінк з дурнуватого ресурсу і не вартого уваги автора сумбурно-інфантильної статті я прибираю, але виношу свій коментар, з відповідною ремаркою щодо висловленого:
Йдеться про чужі цінності, які поки що не вийшли з наших джерел, якими намагаються весь час протиставити себе тутешньому, а потім, не отримавши очікуваного захоплення, все звернуть на те, що довкола "бидло" а ми - рицарі світла і культурних променів носії. Помилка в тому, що від початку не враховують тонкого попиту невеличкої, але існуючої групи людей, яким уже хочеться якісного і при цьому українського, а не колоніального, списаного з чужого шаблону, і вони готові за це платити стільки, скільки можуть. Як правило - на жаль, небагато.
Відверта помилка - підсунути чуже бачення і сєтувать на його непонятость. Потенціал місцевої якості є - його просто впадло шукати редактору, краще гидливо тицять пальцем в прошарок обездолених за браком гідності, який існував і буде існувати, складаючи більшість в без виключення ВСІХ країнах. Але, як писав Андрухович, "важко уявити сплячих покотом на Київському вокзалі Москви естонців, що підклали собі під голови торби". Якщо редакція "Есквайра" України хоче бачити іншого читача, освіченого, ерудованого, вільного від штампів і мовних проблем українця, то перепрошую, хай його в собі започаткує, і потроху виховує, розвиваючи, свідома того, що в Москві, Лондоні і Ню-Йорку вона сама поки що не пригодиться за браком цінностей і професійної кваліфікації.
але в ньом всьо тє же: Юлія МакГафі, Адольфич, Жадан. незрозуміло, чи ти читаєш Коррєспондент з літературним "поклоном" в бік сусідів, чи це просто наповнений люксусовою рекламою "Шо".
загалом не дуже цікаво, хоч тексту більше, ніж реклами - в Росії це типу три записки на манжетах, решта - реклама на глянці. бабло побєділо, але воно супроводжує геніальні і сміливі висловлювання: чомусь тих три записки так вставляють - і глибиною у своїй філософічній іронії, і якоюсь відчайдушністю лаконічною, що гидуючи рекламою, йдеш і купуєш вдруге за ті ж 60 гривень.
Український Есквайр - колоніальний журнал, як і решта подібних проектів.
біда очільнків редакцій колишніх "пєрєдових" авторів
(а по суті, тих самих з тими самими"знахідками" і текстами, залізобетонним постсовковим світоглядом, і самі бояться визнати, - стають причиною закриття проектів із-за одноманітності і відсутності інтересу читача, котрий голосує грошима), які кочують з одного глянцо-гламура в інший в тому, що вони не розуміють ні цієї країни, ні її народу, історії, філософії, і тому не маючи бачення, не в змозі створити якісний національний продукт, постійно оглядаються на Москву.
придивишся до кожного з них - ніби цікаві співрозмовники в житті, ерудовані і культурні люди, але вичавлюють вони з себе лише те, що потім самі ж таврують "комплексом меншовартості" і палко критикують. фактично, самі собі встромляють жало, бо придивіться, якби не ви самі - і комплексу меншовартості, і постійного цього швидкоминучого колоніального продукту не було би.
нарікаючи на відсутність інтересу до україномовних проектів а (який може бути інтерес до матеріалів, недолуго перекладених "на мову"? це все одно, що захоплюватись підробкою), вони надалі лише кутаються в куценький ТКП того, що було пережованим в різних "Наш", "Ом", "LQ", Афиша, "Шо", та ін.
це так само абсурдно, як сєтованія Наташі Влащенко із Житомира про те, що "понаєхавшеє бидло і животниє" душат кієвлян. почєму ж стільки бидла на обкладинці ПЛ?
якби не це бидло, яке анітрохи не розбирається що в одязі, що в музиці, що в пресі, рядиться в однакові страусіниє туфлі і краватки од бріоні на товстих бичачих карках в складки, пахать би Наташі і надалі в редакції "Сєводня" і мріяти про "незалежний і незаангажований" журнал, який так і не трансформувався в щось інше, хоча міг би, - але для цього потрібно шляхетно ризикнути - пан або пропав. а ризикувати не хочеться, звісно, краще критикувати і виголошувать очевидне, що з віком переходить в тотальне роздратування, щомісячну таку собі "книгу жалоб".
від цього посту, може здатися, теж попахує комплексами: мене, таку красиву, не спитали, як треба, все українське недолуге (комплекс меншовартості), - якщо вам хочеться зробити такі неглибокі висновки - будь-ласка.
але на противагу вдалося ж Маші Хрущак, яка починала з "Афіші" не впасти в те саме дежавю з журналом про культурку (приреченим на маргінальність від початку), а вийти на рівень, за який хоча б не соромно - його можна критикувати, але розуміти, що він є.
і відверто, - я той читач, на якого спрямовані такі проекти, як Есквайр. я можу і готова платити дорого за якісний контент, я і такі як я - ми створюємо попит. я купую і передплачую УТ, незважаючи на мою критику його, я туди написала, коли мала якісний матеріал. тобто, я не тільки читач, но і дещо "писач". якщо я вважаю, що чогось немає, я готова запропонувати щось, а не просто обивательськи пирхати, попердуючи у крісло.
я би дуже хотіла, щоб Есквайр в Україні виходив не з російського шаблону, - повторити геніальне і самобутнє неможливо, можна тільки самим стати геніально-самобутніми. це як сітка борозни на долоні, це варто уже насампочаток зрозуміти, як і те, що шаровари, хами і чиновниче бидло - це не єдина тема українського контексту. цього до біса більше в Москві, але там є якісь продукти, які хочеться взяти до рук, хоча ситуація довкола ще темніша і безпросвітніша.
Хочеться бачити Есквайр сучасним, дотепним, гострим і сміливим українським проектом, - я готова платити. і передплатити. і дорого.
на жаль, поки що цього не вийшло.
п.с.вийшло як завжди: "не цінуєш ти, бидло, наших потуг". лінк з дурнуватого ресурсу і не вартого уваги автора сумбурно-інфантильної статті я прибираю, але виношу свій коментар, з відповідною ремаркою щодо висловленого:
Йдеться про чужі цінності, які поки що не вийшли з наших джерел, якими намагаються весь час протиставити себе тутешньому, а потім, не отримавши очікуваного захоплення, все звернуть на те, що довкола "бидло" а ми - рицарі світла і культурних променів носії. Помилка в тому, що від початку не враховують тонкого попиту невеличкої, але існуючої групи людей, яким уже хочеться якісного і при цьому українського, а не колоніального, списаного з чужого шаблону, і вони готові за це платити стільки, скільки можуть. Як правило - на жаль, небагато.
Відверта помилка - підсунути чуже бачення і сєтувать на його непонятость. Потенціал місцевої якості є - його просто впадло шукати редактору, краще гидливо тицять пальцем в прошарок обездолених за браком гідності, який існував і буде існувати, складаючи більшість в без виключення ВСІХ країнах. Але, як писав Андрухович, "важко уявити сплячих покотом на Київському вокзалі Москви естонців, що підклали собі під голови торби". Якщо редакція "Есквайра" України хоче бачити іншого читача, освіченого, ерудованого, вільного від штампів і мовних проблем українця, то перепрошую, хай його в собі започаткує, і потроху виховує, розвиваючи, свідома того, що в Москві, Лондоні і Ню-Йорку вона сама поки що не пригодиться за браком цінностей і професійної кваліфікації.