важливішим із мистецтв
два тижні тому були з старим на лекції Андруховича, про яку я хотіла написать довго, а написала коротко. все одно, ті, хто поза дискурсом, нічорта не поймуть - навіщо довго писати? судячи з відсутності відгуків, поза дискурсом - усі.
вчора, заздалегідь уникнувши техногенного колапса в метрополітені, пішли в Молодий театр на "Московіаду". сказати просто: постановка талановита, і роман той Андруховича так і не був, на мій погляд, ним перевершений. ну хіба що мої улюблені "Рекреації" підійшли б за контекстом.
я не знаю подібного примірника літературного твору, який би без злостивості ілюстрував відмінність менталітету, дотепні спостереження і змалювання "русского міра", який ну не може бути чи стати рідним українцеві. бо ж відомо з іншої книжки, що "Україна - не Росія".
у мене є тільки одне особисте зауваження, і це, певно, питання смаку. в Молодому театрі є такий лисий актор, підор, в сережках. (я постійно забуваю прізвище). так ось, він в 80% переграє завжди і псує собою постановки. лише в 0 % він буває ввлучним і в міміці, і в інтонаціях, і то, тільки тоді, коли по ролі грає вар'ята чи юродивого. тому я не розумію восторга, букетів і оплесків, які на кожній виставі йому виражають, повізгівая, із залу: середнього роду істоти, баби - або малолітки, або бридкі старі товстухи в люрексових кофтах. яка непроходіма тупість... хоча, власне, це - якраз "його публіка".
звісно, хід поставити головним героєм молодшого Ступку, який зовнішньо схожий на Андруховича, - на 100% правильний.
рекомендувала б Лємбіту піти і подивитись на концепти. мені найбільше сподобалось оформлення сцени у вигляді труб нафтопроводу і фішка, коли Отто приходить в квартиру Галі і навпомацки шукає щось, присвічуючи торшером, як ліхтарем.
"невлаштованість" приміщення Молодого театру, стягнутий "з біди" інтер'єр, бідність буфету на мій погляд, учора тільки сприяли атмосфері постановки, адже роман написаний в 88 чи 89 році. відповідно, неабияк жахає "пророчість" слів Чорної панчохи про те, як буде зорганізовано майбутнє, коли відсічені органи мертвого тіла Імперії будуть організовано стагнувати, притягуватись назад. страшно також те, що з того часу анічогісінько не змінилось в реальному житті Росії, України і менталітеті людей, стагнуючих за совком.
це рідкісний випадок, коли на ту саму виставу я би пішла вдруге.
дизайн залу (цегляні стіни) ми оцінили. хоч він і спижжений, але спижжений з годящих прикладів, а не оці розочки-пластикова-позолота і канделябри.
вчора, заздалегідь уникнувши техногенного колапса в метрополітені, пішли в Молодий театр на "Московіаду". сказати просто: постановка талановита, і роман той Андруховича так і не був, на мій погляд, ним перевершений. ну хіба що мої улюблені "Рекреації" підійшли б за контекстом.
я не знаю подібного примірника літературного твору, який би без злостивості ілюстрував відмінність менталітету, дотепні спостереження і змалювання "русского міра", який ну не може бути чи стати рідним українцеві. бо ж відомо з іншої книжки, що "Україна - не Росія".
у мене є тільки одне особисте зауваження, і це, певно, питання смаку. в Молодому театрі є такий лисий актор, підор, в сережках. (я постійно забуваю прізвище). так ось, він в 80% переграє завжди і псує собою постановки. лише в 0 % він буває ввлучним і в міміці, і в інтонаціях, і то, тільки тоді, коли по ролі грає вар'ята чи юродивого. тому я не розумію восторга, букетів і оплесків, які на кожній виставі йому виражають, повізгівая, із залу: середнього роду істоти, баби - або малолітки, або бридкі старі товстухи в люрексових кофтах. яка непроходіма тупість... хоча, власне, це - якраз "його публіка".
звісно, хід поставити головним героєм молодшого Ступку, який зовнішньо схожий на Андруховича, - на 100% правильний.
рекомендувала б Лємбіту піти і подивитись на концепти. мені найбільше сподобалось оформлення сцени у вигляді труб нафтопроводу і фішка, коли Отто приходить в квартиру Галі і навпомацки шукає щось, присвічуючи торшером, як ліхтарем.
"невлаштованість" приміщення Молодого театру, стягнутий "з біди" інтер'єр, бідність буфету на мій погляд, учора тільки сприяли атмосфері постановки, адже роман написаний в 88 чи 89 році. відповідно, неабияк жахає "пророчість" слів Чорної панчохи про те, як буде зорганізовано майбутнє, коли відсічені органи мертвого тіла Імперії будуть організовано стагнувати, притягуватись назад. страшно також те, що з того часу анічогісінько не змінилось в реальному житті Росії, України і менталітеті людей, стагнуючих за совком.
це рідкісний випадок, коли на ту саму виставу я би пішла вдруге.
дизайн залу (цегляні стіни) ми оцінили. хоч він і спижжений, але спижжений з годящих прикладів, а не оці розочки-пластикова-позолота і канделябри.