роздумів псот
Кшиштоф Зануссі в інтерв'ю УТ каже таке:
- Толерантність - не моє слово. Культура її не знає. Добру вона не потрібна, а зі злом не треба бути толерантним. Людина культури, яка прагне зрозуміти, а, отже, полюбити іншу людину, ніколи не говоритиме про терпимість, адже любов вища за це поняття. Толерантність - це дресирування. У мене вдома живе дев’ять собак-лабрадорів, у яких розвинені мисливські інстинкти, і мені не раз доводилося платити штрафи за роздертих курей. За допомогою ломаки я домігся того, що мої пси стали толерантні до курей, але як добитися, щоб вони їх полюбили, я не знаю.
У. Т.: Що скажете стосовно протистояння глобалізму й антиглобалізму?
- Це все на рівні поп-культури. Ще жодного разу не бачив по-справжньому глибокого ані глобалізму, ані антиглобалізму. Хоча в реальності є величезні проблеми, яким справді слід чинити опір. Треба протистояти егоїзму й безвідповідальності великого капіталу, руйнуванню природи. Але часто ідеалізм молодих людей опиняється на службі в чиїхось інтересів. Тобто заперечення, протест як професія. Зараз у Польщі знайшли в скелях сланцевий газ, однак я припускаю, що будуть великі протести, які оплатять ті, хто вже продає паливо, - їм не потрібні нові джерела. А які гроші в останню хвилину вирвав СРСР у Заходу на Чорнобиль! На жаль, вони не пішли на допомогу людям, які постраждали, чи на поліпшення радіологічної ситуації. Нині Захід дає Білорусігроші тільки на Чорнобиль, і знову вони не йдуть за прямим призначенням.
У. Т.: Якось ви казали, що не сприймаєте «християнських», «мусульманських» цінностей тощо…
- Усе залежить від контексту. У багатьох країнах, де всім керувала ідеологія, тепер підставляють релігію, наприклад, частково у Росії. А загальнолюдські цінності існують на рівні дуже високої містики. Люди шляхетної культури в усьому світі близькі між собою. А всі хами планети - далекі один від одного.
У. Т.: Ви не втомлюєтеся повторювати, що завдання мистецтва - пошук правди і краси. Це актуально в усі епохи?
- Пошук правди, добра і краси - це суть і єдине завдання мистецтва. Ця думка належить Арістотелю. Воно будить совість, гармонізує хаос. Бо людині потрібна допомога. Часто життя видається нам безглуздим, але під впливом мистецтва ми можемо хоч трохи прояснити для себе його сенс. Навіть коли мистецтво показує некрасу, це викликає тугу за красою.
Сьогодні проблема в тому, що воно зазвичай нічого не виражає, у ньому геть відсутній світогляд, але сподіваюся, це тимчасове явище, це не назавжди. Деякі види мистецтва зараз опинилися в безвиході, наприклад, образотворчі. А ось архітектура на підйомі. Висока музика пішла в тінь, а популярна заполонила весь простір. Чому? За часів Моцарта теж існувала популярна музика, її виконували на весіллях, сільських святах, і люди кидали монетки музиканта. Але в імператора, князя або єпископа в цей же час звучала зовсім інша музика, за яку вони добре платили. Сьогодні салону не існує, залишилася тільки масова купівельна спроможність, а маси роблять вибір на рівні свого низького смаку.
і мені сподобалося те, що він говорить про постмодернізм і його філософію і про свободу: Вільним можна бути й у в’язниці. А невільним - на посаді президента країни чи директора банку. Це справа внутрішня. Якщо знаходиш мир зі своєю совістю - це і є свобода. Звичайно, людина має свої гени, на неї тисне суспільство, відбувається зомбування, але тільки від людини залежить опір цьому всьому. Ми повинні протистояти йому в даних нам межах.
А ось інша стаття, про корупцію, яку по-політкоректному називають "конфліктом інтересів". Я знаю і мені прикро, що наша влада і саме суспільство настільки корумповане, що далі ніяк. Але мене дратує, коли іноземці, говорячи про корупцію в Україні, і тим самим тикаючи нам в ніс нашу недосконалість, свою власну, таку саму, але приховану - і від того не менш, а більш небезпечну парадигму "прозорого зла" і тієї ж брехні називають "конфліктом інтересів" або поодинокими випадками. Якраз із Заходу ми взяли методи обігрування і шивдко "модернізували" і "капіталізували" раніше не "освоєні" і неприбуткові професії - журналістика, юриспруденція, менеджмент (раніше - управління), політика - згадайте, на початку 90-х років ці професії були неприбутковими. Найбільшу зарплатню отримував токар вищого розряду і шахтар.
Так ось, в День проголошення незалежності України, в його 20-ту річницю я хочу повторити слова Зануссі - ми повинні протистояти нині цинізму і тиску капіталу. Ми повинні пришвидшити наш особистий розвиток так, як ми швидко капіталізували наші думки, наш голос і нашу совість. Ми повинні не тільки полишити уєбанщину, а й протистосяти їй. Або принаймні, сніскать на хліб насущний без поширення "прозорого" зла (за визначенням Бодріяра), яке настільки мімікрувало і стало невидимим, що розтеклося усюди, чим стало ще небезпечніше. З толерантністю ми втратили любов, з капіталізацією - друзів, з глобалізацією - традицію, з бізнес- успішністю - родину, життєві ресурси, віру в себе і свої юнацькі мрії. І ми повинні підтримувати один одного в намаганні стати знову людьми, спільнотою, нацією, особистостями, а не солідаризуватись на грунті нестерпного бажання помсти, невиносімой тяжкості власної деградації, втрати смислу життя і уєбанщини.Що нам зараз потрібно? В бізнесі і житті - дві заповіді: "роби як треба, а далі як буде" і "свій до свого по своє", не кажучи вже про "гляди себе не наїби". Але і чужому научатись, - научатись не науці приховування зла і обілення речей за шатами благопристойності і розшаркувань, так би мовити "по-європейськи", з "конфліктами інтересів" замість "корупція", оскільки брехня породжує брехню. Нам потрібно наново вчитись буть справжніми, коли уся світова платформа, збудована на брехні і неназиванні речей своїми іменами, дає поступово тріщину, і брехня, як целофан або погано поклеєні шпалери дедалі більше відстає від стіни. Слід повернутись до себе і знайти себе такими, якими були 20 років тому, з чого починали як нація і спільнота однодумців: дещо наївними, пасіонарними, захоплюватись, мріяти, будувати, відпочивати, любити, прагнути, довіряти одне одному і насолоджуватись життям. Навіть помилятись і виправляти помилки, а не ховати їх і ховатись від того, що посилає життя. При тому, ми можливо, таки сядемо в свій поїзд і він поїде, а можливо, навіть станемо хедлайнерами історії, яка незалежно від усього перемелює все і йде далі, з нами чи без нас - вирішувати нам. Нехай кожен пройде шлях індивідуального звільнення, здобуде незалежність від хворобливих факторів, які насправді несуттєві, якщо ми не надаємо їм суперважливості, - того, що обтяжує в ньому людину і її вищі прагнення, стане незалежний від ідіотизму, мракобєсія, і особиста незалежність неминуче підсилить незалежність спільну.
Мій власний досвід показує, що залишаючи хвататєльний рефлекс і присущє світогляду мєдвєдки бажання урвать абсолютно не приводить до залежності, а навпаки, простота і прямота приводить до звільнення, це настільки вигідно, що важко собі уявити, скільки марних зусиль на "старій парадигмі" довелося би докласти, щоб отримати тільки половину від цього. Внутрішньою свободою людина всемогутня. Все що зайве - не здраво і повинно буть нами самими утилізовано. Я ні на секунду не жалкую за минулим, моє теперішнє мені подобається, все склалось так, щоб я отримала багатий досвід, і тепер моя особиста ноша легка, бо я звільнилась від непотрібного і обтяжливого - лукавства. Напевно, за 20 років це мій найкращий здобуток, який привів до мене інші цінності: друзів, кохання, радість і захоплення життям в такій "нетолерантній", "корумпованій" країні, але я її не продаю, не купую, з нею я живу, і сподіваюсь, ми одне одного підсилюємо рік за роком.Зі святом! Вибачте за пафос.