Іпполіт, мнє снілса дурной сонн
приснилось, що інопланетні безпілотні кораблі таки захопили Землю. тільки вони мали на меті не знищення чи поневолення людства, а блокування його від спрямованих на знищення планети дій.
і що стало з Києва видно далеко-далеко, аж до Америки, всю Європу видно стало, як в гоголівській "Страшній помсті". і почали вибухати впорядковані їхні міста і будівля, хмарочоси і хайвеї, і піднялась величезна хмара пилу, диму плавленої пластмаси, скла і каміння. все, що становило технологічні об'єкти - заводи, машини, авта, автомати - все вибухнуло.
і стою я значить, збираю в дорогу котомку, куди садовлю кицьку. збираюсь до Монголії, в Азію, поки та хвиля дійде - мене уже не буде. практично нічого не беру з собою - та і що потрібно, коли вже немає нічого, тільки битий шлях? знову-таки, люди довкола все хапають щось і бігають туди-сюди, коли треба навпаки, скинути баласт і рятуватись.
і ось я тут думаю: мені одній нема за чим тужити, нічого я не втратила: я жива і здорова, і Дусса зі мною. зітхнула з полегшенням і пішла собі.
подібний сон з подібними відчуттями мені приснився у вересні 2008-го, прямо таки перед першою хвилею кризи. тоді величезний потік води ніс уламки котеджів і палаців від обухівської траси до Видубичів. і я подумала, пливучи на величезному пінопласті неушкоджена: як добре, що я не стягувалась копійкою, відмовляючи собі в усьому, не позичила і не купила в Києві житло - все б зараз пішло по ... воді. так що я собі пливу, і нема про що жалкувати. аби жива і здорова!
і що стало з Києва видно далеко-далеко, аж до Америки, всю Європу видно стало, як в гоголівській "Страшній помсті". і почали вибухати впорядковані їхні міста і будівля, хмарочоси і хайвеї, і піднялась величезна хмара пилу, диму плавленої пластмаси, скла і каміння. все, що становило технологічні об'єкти - заводи, машини, авта, автомати - все вибухнуло.
і стою я значить, збираю в дорогу котомку, куди садовлю кицьку. збираюсь до Монголії, в Азію, поки та хвиля дійде - мене уже не буде. практично нічого не беру з собою - та і що потрібно, коли вже немає нічого, тільки битий шлях? знову-таки, люди довкола все хапають щось і бігають туди-сюди, коли треба навпаки, скинути баласт і рятуватись.
і ось я тут думаю: мені одній нема за чим тужити, нічого я не втратила: я жива і здорова, і Дусса зі мною. зітхнула з полегшенням і пішла собі.
подібний сон з подібними відчуттями мені приснився у вересні 2008-го, прямо таки перед першою хвилею кризи. тоді величезний потік води ніс уламки котеджів і палаців від обухівської траси до Видубичів. і я подумала, пливучи на величезному пінопласті неушкоджена: як добре, що я не стягувалась копійкою, відмовляючи собі в усьому, не позичила і не купила в Києві житло - все б зараз пішло по ... воді. так що я собі пливу, і нема про що жалкувати. аби жива і здорова!