шитво білими нитками
Тільки я почала зачитуватись газетою, яка раніше писала тільки як і де бухали експати і пістрявіла оголошеннями масажу, як почалося. Мохаммед Захур звільнив з посади головного редактора Браяна Боннера за інтерв'ю Присяжнюка про зв'язки з з Ю. Єнакієвським (по фамілії Іванющенко) (стосовно чинного міністра аграрної політики Присяжнюка і просування його на місце Азарова Єнакієвський какби намєкаєт).
Нарешті, реальний прецедент і реакція колективу, а не міхрюток, які сидять ув офісє здебільшого або від того, що ніде не прігоділісь, або від того, що крім цієї роботи іншої ще не бачили. Такими легко маніпулює головред-вампір заради свого власного крісла, жилячи зарплату журналістам, потім же ними і жар розгрібає.
Конфлікт описується не розмитим воплем про "цензуру", а конкретно зазнчається матеріал, який наказали не пущать. Конкретна дія, і як наслідок - протидія.
Боннер займався особисто кадровою ротацією, і напевно він вивів Київ Пост на рівень, коли не тільки приємно тримати в руках і підстилати під чобіт, як треба забити цвях. В таких питаннях все завжди залежить в першу чергу від голови. Ефективний менеджер не боїться наймати професійні кадри "з характером". І не боїться критики.
Правдиво, гостро і оперативно, влучно і іронічно - Київ Пост для мене став взірцем газетярської журналістики на тлі загального ковзання по верхах без погляду у глиб і в суть або витягання на світ божий плебейської уєбанщини - хто в якім селі замочив старушку-процентщіцу сокиркою.
Якщо Боннера не повернуть, і журналісти закриють пельки, продовжуючи тягнути лямку вниз, зрозуміло - їм доведеться потім заробляти суто піаром масажних салонів, а не професією, а надалі їм будуть і зарплату понижати, і затримувати, і врешті пустять все по воді.
Зойки про цензуру без зазначення в чому вона полягає - це здебільшого сєтованія некомпетентних міхрюток з приводу відсутності впливу чи репутації опініон-мейкера, коли нема чим їх здобуть, а слина котиться. Тому що на сьогоднішній день жодне видання з КиївПост не тягається по рівню.
І хоча рішення не писати ніяких новин може буть продиктоване просто - відсутністю редактора новин (про пошук такового в оголошеннях пише КиївПост), все одно -
я підтримую протест журналістів KyivPost.
На мою думку, - наймудріше - дозволяти газетам писати все, що їм заманеться. Кожна робить це в силу свого професійного рівня. Я би прєдпочла скандальне інтерв'ю чи критику КиївПост (в сучасному вигляді) хвалебній статі газети Сєводня чи Комсомольськой неПравди. Завжди все одно всі все знають, будь-яка таємниця стосовно зв'язків політиків - секрет полішинеля. У всіх є родичі, куми, свати, брати.
Ну ось, який секрет в тому, що Присяжнюк користується підтримкою Єнакієвської групи (Юрій Єнакієвський понімаєш, його знає, а він - його - от уже сенсація). Він споконвіку сам є її частиною, і підвищували його по державній драбині саме через те, що вірним солдатом головного єнакієвця країни. Та хоч би біографію його почитали.
І чого такий сильний іспуг в Захура случився, - удівлєна.
Хоча, може в Миколи Присяжнюка посилилась паранойя - не знаю.
Мене звільнили з роботи в грудні 2003 через його власний дрібний іспуг. Сисодмін Андрій, за підвищення зарплати якому я кілька разів просила шефа (бо в нього двоє діток) хутенько заклав нагору, навіть в обхід нашого шефа (який родом, до речі, з Єнакієва, але людина чесна, відверта і порядна, я б із ним пішла в розвідку) про моє оголошення в жж про збір теплого одягу для тих, хто вийшов на Майдан. Присяжнюк нагримав на шефа, шеф був очінь зол від ситуації, коли людину, яка в профплані його влаштовує, наказали звільнити через мотиви переконань. Шеф був не француватим типом з запонками, але пліток і інтриг не заохочував. Філософія його була проста - якщо ти гнида, неважливо, в чому ти ще спеціаліст, бо невідомо куди тебе вітром поверне.
Але я спокійно поставилась, - кажу, давайте я сама піду - не можу я помаранчеву стрічку перед дверима знімати, і виходячи з офісу одягати. Справи всі чесно передала, зі мною повністю розрахувались.
Нічого сказати особистого про Присяжнюка не можу, напряму з ним діла ніколи не мала, - бачила його пару раз в офісі, поводився завжди ввічливо і першим вітався, хоч по характеру, кажуть, суров. Але працювалось мені комфортно, позитивом було те, що наймав він професійних кадрів і грошей на зарплату не жилив, хоча бажаючих лизать йому жопу було до біса, завжди круг нього роїлись різні типи, деякі були фізично неприємні, але хіба вони не крутяться завжди навколо тих, у кого є гроші і влада? Можливо від того у Миколи Володимировича часом параноїдальні напади підозрілості. Микола Володимирович, не гвалтуйте Захура, хай пише про вас КиївПост - від цього вам тільки плюс, краще дивіться, хто вам надміру сраку лиже - той завжди зрадить першим.
За павлікморозівський вчинок сісодміна Андрія, наскільки мені відомо, шеф потім погнав одразу - щоб очистити приміщення від іуди. Рішення Присяжнюка теж логічне - в колі однодумців спокійніше.
І за великим рахунком, суть не в тому де ти, а що про тебе може сказати людина, яка з тобою працювала. Як ти гнида, завжди вигулькне, а якщо тобі пред'явить нєчєво - при будь-якій кон'юнктурі про тебе ніхто поганого не скаже. І казалось би, якась там блогер Зульфія, а уже два епізоди - фігурант справи Зварича Любашевський і Микола Присяжнюк. Все так тісно пов'язано і настільки ці ланцюжки тонкі і несповидимі - якась "ланкова" баба палажка завжди таки знайдеться. І починається все завжди із малого, а закінчується в силу того, людина жопою думає чи головою
Сила справжнього лідера у відсутності страху. Хто сам не інтригує - не буде жертвою. Якщо ви, пане Присяжнюк, плануєте стати прем'єром, краще одразу звикайте до того, що преса і її увага - добрий знак. Про нецікаву і незначущу людину преса бесплатно не пише. Я особисто думаю, що Азарову пора що так, що сяк - піти уже на пенсію.
Ну а оскільки в Януковича є Дарка Чепак, то може вона пояснить - не треба боятись, що твої командири говорять з пресою, про кого ж іще тоді писать і ким цікавитись пресі? Якщо преса не копає, не шукає скандалу в політиці - вас як політиків немає або політика уже нікого не хвилює - померла і затхнулась як за часів дорогого Лєоніда Ільїчя. Про Хрущова частіше згадують, аніж про Брєжнєва, бо за часів Хрущова були хоч якісь скандали - було про що писать і було ким цікавитись.
Або того й гляди - іще краще, ми забудемо, ким хто є, і будемо згадувати тільки прізвища Янукович, Азаров, розглядаючи фотожаби з вінками і кровосісями, перейдемо на власну автономію від політиків і будем вважать, що це лише два веселих клоуни.
Нарешті, реальний прецедент і реакція колективу, а не міхрюток, які сидять ув офісє здебільшого або від того, що ніде не прігоділісь, або від того, що крім цієї роботи іншої ще не бачили. Такими легко маніпулює головред-вампір заради свого власного крісла, жилячи зарплату журналістам, потім же ними і жар розгрібає.
Конфлікт описується не розмитим воплем про "цензуру", а конкретно зазнчається матеріал, який наказали не пущать. Конкретна дія, і як наслідок - протидія.
Боннер займався особисто кадровою ротацією, і напевно він вивів Київ Пост на рівень, коли не тільки приємно тримати в руках і підстилати під чобіт, як треба забити цвях. В таких питаннях все завжди залежить в першу чергу від голови. Ефективний менеджер не боїться наймати професійні кадри "з характером". І не боїться критики.
Правдиво, гостро і оперативно, влучно і іронічно - Київ Пост для мене став взірцем газетярської журналістики на тлі загального ковзання по верхах без погляду у глиб і в суть або витягання на світ божий плебейської уєбанщини - хто в якім селі замочив старушку-процентщіцу сокиркою.
Якщо Боннера не повернуть, і журналісти закриють пельки, продовжуючи тягнути лямку вниз, зрозуміло - їм доведеться потім заробляти суто піаром масажних салонів, а не професією, а надалі їм будуть і зарплату понижати, і затримувати, і врешті пустять все по воді.
Зойки про цензуру без зазначення в чому вона полягає - це здебільшого сєтованія некомпетентних міхрюток з приводу відсутності впливу чи репутації опініон-мейкера, коли нема чим їх здобуть, а слина котиться. Тому що на сьогоднішній день жодне видання з КиївПост не тягається по рівню.
І хоча рішення не писати ніяких новин може буть продиктоване просто - відсутністю редактора новин (про пошук такового в оголошеннях пише КиївПост), все одно -
я підтримую протест журналістів KyivPost.
На мою думку, - наймудріше - дозволяти газетам писати все, що їм заманеться. Кожна робить це в силу свого професійного рівня. Я би прєдпочла скандальне інтерв'ю чи критику КиївПост (в сучасному вигляді) хвалебній статі газети Сєводня чи Комсомольськой неПравди. Завжди все одно всі все знають, будь-яка таємниця стосовно зв'язків політиків - секрет полішинеля. У всіх є родичі, куми, свати, брати.
Ну ось, який секрет в тому, що Присяжнюк користується підтримкою Єнакієвської групи (Юрій Єнакієвський понімаєш, його знає, а він - його - от уже сенсація). Він споконвіку сам є її частиною, і підвищували його по державній драбині саме через те, що вірним солдатом головного єнакієвця країни. Та хоч би біографію його почитали.
І чого такий сильний іспуг в Захура случився, - удівлєна.
Хоча, може в Миколи Присяжнюка посилилась паранойя - не знаю.
Мене звільнили з роботи в грудні 2003 через його власний дрібний іспуг. Сисодмін Андрій, за підвищення зарплати якому я кілька разів просила шефа (бо в нього двоє діток) хутенько заклав нагору, навіть в обхід нашого шефа (який родом, до речі, з Єнакієва, але людина чесна, відверта і порядна, я б із ним пішла в розвідку) про моє оголошення в жж про збір теплого одягу для тих, хто вийшов на Майдан. Присяжнюк нагримав на шефа, шеф був очінь зол від ситуації, коли людину, яка в профплані його влаштовує, наказали звільнити через мотиви переконань. Шеф був не француватим типом з запонками, але пліток і інтриг не заохочував. Філософія його була проста - якщо ти гнида, неважливо, в чому ти ще спеціаліст, бо невідомо куди тебе вітром поверне.
Але я спокійно поставилась, - кажу, давайте я сама піду - не можу я помаранчеву стрічку перед дверима знімати, і виходячи з офісу одягати. Справи всі чесно передала, зі мною повністю розрахувались.
Нічого сказати особистого про Присяжнюка не можу, напряму з ним діла ніколи не мала, - бачила його пару раз в офісі, поводився завжди ввічливо і першим вітався, хоч по характеру, кажуть, суров. Але працювалось мені комфортно, позитивом було те, що наймав він професійних кадрів і грошей на зарплату не жилив, хоча бажаючих лизать йому жопу було до біса, завжди круг нього роїлись різні типи, деякі були фізично неприємні, але хіба вони не крутяться завжди навколо тих, у кого є гроші і влада? Можливо від того у Миколи Володимировича часом параноїдальні напади підозрілості. Микола Володимирович, не гвалтуйте Захура, хай пише про вас КиївПост - від цього вам тільки плюс, краще дивіться, хто вам надміру сраку лиже - той завжди зрадить першим.
За павлікморозівський вчинок сісодміна Андрія, наскільки мені відомо, шеф потім погнав одразу - щоб очистити приміщення від іуди. Рішення Присяжнюка теж логічне - в колі однодумців спокійніше.
І за великим рахунком, суть не в тому де ти, а що про тебе може сказати людина, яка з тобою працювала. Як ти гнида, завжди вигулькне, а якщо тобі пред'явить нєчєво - при будь-якій кон'юнктурі про тебе ніхто поганого не скаже. І казалось би, якась там блогер Зульфія, а уже два епізоди - фігурант справи Зварича Любашевський і Микола Присяжнюк. Все так тісно пов'язано і настільки ці ланцюжки тонкі і несповидимі - якась "ланкова" баба палажка завжди таки знайдеться. І починається все завжди із малого, а закінчується в силу того, людина жопою думає чи головою
Сила справжнього лідера у відсутності страху. Хто сам не інтригує - не буде жертвою. Якщо ви, пане Присяжнюк, плануєте стати прем'єром, краще одразу звикайте до того, що преса і її увага - добрий знак. Про нецікаву і незначущу людину преса бесплатно не пише. Я особисто думаю, що Азарову пора що так, що сяк - піти уже на пенсію.
Ну а оскільки в Януковича є Дарка Чепак, то може вона пояснить - не треба боятись, що твої командири говорять з пресою, про кого ж іще тоді писать і ким цікавитись пресі? Якщо преса не копає, не шукає скандалу в політиці - вас як політиків немає або політика уже нікого не хвилює - померла і затхнулась як за часів дорогого Лєоніда Ільїчя. Про Хрущова частіше згадують, аніж про Брєжнєва, бо за часів Хрущова були хоч якісь скандали - було про що писать і було ким цікавитись.
Або того й гляди - іще краще, ми забудемо, ким хто є, і будемо згадувати тільки прізвища Янукович, Азаров, розглядаючи фотожаби з вінками і кровосісями, перейдемо на власну автономію від політиків і будем вважать, що це лише два веселих клоуни.