Марс атакуєт
я сьогодні била мужика в метро.
їду на Поділ, нікого не трогаю, з книжкой, шапочка, шаличок, спідничка тоєсьоє. заходять два пацанчіка з двома дівчатами-однолітками. старшокласники, швидше за все чи студенти 1 курсу. пацанчики сідяють біля мене, дівчата стоять - нема де сісти. пацани починають грати на плей-фігні соні, увлєчьонно. ахуєвші їх подружки відчувають, що щось не так, кидають одному і другому сумки - "на, подержи хотя би". погляд у дівчат розгублений і негодующій.
поряд з другою моєю сусідкою стає якесь доволі величеньке світловолосе уйобіщє середнього віку в темному одязі і щось їй мурмоче. вона не реагує. уйобище тягне носом. пацанчики ріжуться в ігру, дівчата надувши губи, стоять, зрозумівши що їхні друзі мудаки, мурло пошатується. на Контрактовій мене уже чекає Олька, яка починає мені нєрвно звонить на мобло. Поїзд пригальмовує, в'їзджаючи на Контрактову, і я підвожусь, щоби вийти, але тут мурло своєю величезною тушею затуляє мені прохід. я вліво - і він, я праворуч - він теж, я намагаюсь відштовхнути його, - не виходить, вперся як камінь і бридко навмисно навалюється на мене, простягаючи лапи. я вислизаю з-під його лапищі і, неочікувано для себе, замість вийти в двері, розвертаюсь і тут же даю йому так по-пацанскі хук справа в шию. він падає на мою сусідку, та відпихає його, він підводиться вахує, повертається і вдаряє мене правою назад, я ухиляюсь і даю йому знову - під ребро і в вухо, просовуючи руку, під щелепу.
його хапає з іншого боку небесной красоти високий та стрункий парубійко, який підскочив від задньої стінки дверей, і другу руку протягує так, щоб той не міг мене вдарити, і тут уже я порушую запанувавшу дзвінку тишу у вагоні і кажу мурлу: "от жеж уйобіщє" і вискакую у відкриті двері до Ольки, двері закриваються, поїзд їде далі.
Якісь три-чотири секунди. Здебільшого реакція мужиків у вагоні була зачотною: троє з різних кінців зробили кілька кроків назустріч, розуміючи, що розв'язалась бійка між мною і мурлом, вигляд мали збентежений, але нешутошний, в очах був намір демонтувати мурло.
У парубка, який першим кинувся на допомогу і вхопив за комір мудака, щоб не дати йому мене вдарити - очі глибокого синього, такого майже фіолетового кольору і гарний прямий погляд, який вкарбувався в пам'ять. Рило мурла я не пам'ятаю, а погляд - досі відчуваю той ясний погляд. На йоблах сусідніх пацанчіків, які різались в гру, не поступившись місцем дівчатам - щоб не сказать, біблійний, ужас і темна впадина розкритого в ужасі зєва, коли щелепи рефлекторно розімкнулись, як у дебілів (адже я щойно тихо сиділа біля них, - тож за кривий жест чи слово і вони могли б по єбалу получить).
Я від себе не очікувала, що полізу бить мудака, ще й мовчки так, без лементу, візгу, як це у нас, жінок, буває. А найбільше не очікувала сили свого удару. Якби не баба, на яку він упав, і яка затримала його, відпихаючи від себе, він би вибив головою скло у вікні. Я хотіла просто стукнуть його, по -бабськи, з досади, а вийшов такий добрячий удар, як в бойовику.
Плавання, дорогіє мої. (О СПОРТ! ТИ МІР!) Ну і не думала я, що у мене така швидка реакція, щоб ухилитись від зустрічного удару.
Ітогі подвєдьом: якщо ти випив, веди себе пристойно. Якщо ти уєбан, прєнєбрєгший спортом і здоровим життям, який не тримав нічого важчого од стопки, получиш нокаут від першої-ліпшої, до якої ти, чудіщє лєсноє будеш протягувать свої хтиві лапи, і ще й так можеш отримать, що не кажда больніца прімєт. І враховуючи все сказане - пренебреженіє спортом, гігієной, скудость ума і пиятика - запорука позора і лузерства, кому нахуй ти потрібен і твої мудацькі витівки із брутальним заграванням?
Адольфич пошутіл, що я не то шо в горящу ізбу увійти, - я сама її підпалю і ще буду двері тримать. Я в це не увєровала, бо щітаю себе фєєй. Але тепер понімаю, що нафіга підпалювать? Срамну і паскудну хату можна ще до того, попросту розвалить, і палити не потрібно. Трєпєщітє! ггг
Но це ше не всьо із проішествій, остальне в наступному пості.
занімайтесь спортом, додіки і уроди, глядиш може й врятуєтесь од гєєнни огнєнной.
їду на Поділ, нікого не трогаю, з книжкой, шапочка, шаличок, спідничка тоєсьоє. заходять два пацанчіка з двома дівчатами-однолітками. старшокласники, швидше за все чи студенти 1 курсу. пацанчики сідяють біля мене, дівчата стоять - нема де сісти. пацани починають грати на плей-фігні соні, увлєчьонно. ахуєвші їх подружки відчувають, що щось не так, кидають одному і другому сумки - "на, подержи хотя би". погляд у дівчат розгублений і негодующій.
поряд з другою моєю сусідкою стає якесь доволі величеньке світловолосе уйобіщє середнього віку в темному одязі і щось їй мурмоче. вона не реагує. уйобище тягне носом. пацанчики ріжуться в ігру, дівчата надувши губи, стоять, зрозумівши що їхні друзі мудаки, мурло пошатується. на Контрактовій мене уже чекає Олька, яка починає мені нєрвно звонить на мобло. Поїзд пригальмовує, в'їзджаючи на Контрактову, і я підвожусь, щоби вийти, але тут мурло своєю величезною тушею затуляє мені прохід. я вліво - і він, я праворуч - він теж, я намагаюсь відштовхнути його, - не виходить, вперся як камінь і бридко навмисно навалюється на мене, простягаючи лапи. я вислизаю з-під його лапищі і, неочікувано для себе, замість вийти в двері, розвертаюсь і тут же даю йому так по-пацанскі хук справа в шию. він падає на мою сусідку, та відпихає його, він підводиться вахує, повертається і вдаряє мене правою назад, я ухиляюсь і даю йому знову - під ребро і в вухо, просовуючи руку, під щелепу.
його хапає з іншого боку небесной красоти високий та стрункий парубійко, який підскочив від задньої стінки дверей, і другу руку протягує так, щоб той не міг мене вдарити, і тут уже я порушую запанувавшу дзвінку тишу у вагоні і кажу мурлу: "от жеж уйобіщє" і вискакую у відкриті двері до Ольки, двері закриваються, поїзд їде далі.
Якісь три-чотири секунди. Здебільшого реакція мужиків у вагоні була зачотною: троє з різних кінців зробили кілька кроків назустріч, розуміючи, що розв'язалась бійка між мною і мурлом, вигляд мали збентежений, але нешутошний, в очах був намір демонтувати мурло.
У парубка, який першим кинувся на допомогу і вхопив за комір мудака, щоб не дати йому мене вдарити - очі глибокого синього, такого майже фіолетового кольору і гарний прямий погляд, який вкарбувався в пам'ять. Рило мурла я не пам'ятаю, а погляд - досі відчуваю той ясний погляд. На йоблах сусідніх пацанчіків, які різались в гру, не поступившись місцем дівчатам - щоб не сказать, біблійний, ужас і темна впадина розкритого в ужасі зєва, коли щелепи рефлекторно розімкнулись, як у дебілів (адже я щойно тихо сиділа біля них, - тож за кривий жест чи слово і вони могли б по єбалу получить).
Я від себе не очікувала, що полізу бить мудака, ще й мовчки так, без лементу, візгу, як це у нас, жінок, буває. А найбільше не очікувала сили свого удару. Якби не баба, на яку він упав, і яка затримала його, відпихаючи від себе, він би вибив головою скло у вікні. Я хотіла просто стукнуть його, по -бабськи, з досади, а вийшов такий добрячий удар, як в бойовику.
Плавання, дорогіє мої. (О СПОРТ! ТИ МІР!) Ну і не думала я, що у мене така швидка реакція, щоб ухилитись від зустрічного удару.
Ітогі подвєдьом: якщо ти випив, веди себе пристойно. Якщо ти уєбан, прєнєбрєгший спортом і здоровим життям, який не тримав нічого важчого од стопки, получиш нокаут від першої-ліпшої, до якої ти, чудіщє лєсноє будеш протягувать свої хтиві лапи, і ще й так можеш отримать, що не кажда больніца прімєт. І враховуючи все сказане - пренебреженіє спортом, гігієной, скудость ума і пиятика - запорука позора і лузерства, кому нахуй ти потрібен і твої мудацькі витівки із брутальним заграванням?
Адольфич пошутіл, що я не то шо в горящу ізбу увійти, - я сама її підпалю і ще буду двері тримать. Я в це не увєровала, бо щітаю себе фєєй. Але тепер понімаю, що нафіга підпалювать? Срамну і паскудну хату можна ще до того, попросту розвалить, і палити не потрібно. Трєпєщітє! ггг
Но це ше не всьо із проішествій, остальне в наступному пості.
занімайтесь спортом, додіки і уроди, глядиш може й врятуєтесь од гєєнни огнєнной.