Хербі Хенкок - стара срака.
Друзя, я була сьогодні на заключному концерті. Виступав Хербі Хенкок. Дохуя було довкола цього ажіотажу.
Колись він написав кілька кльових композицій (якщо це справді він, бо дивлячись на нього і його манери - не віриться), але як імпровізатор і музикант-виконавець - він повне гівно, noise maker.
Нині Хербі Хенкок - виїзджа попри тих, хто зайнятий в його проекті, на своєму віці, бо колись починав з "величними", а нині - чи не єдиний з "тієї" епохи, бо решта повмирали. Як кажуть, срєді говна - ви всє поети, срєді поетов ви - говно. Але тепер на нього працює ціла індустрія, тож настав його час.
Міг би бути наставником і учителем, але він живиться енергією і талантом віртуозів - молодих музикантів, які працюють на нього. Очевидно, умовою і основною вимогою в колективі є компліментарність - це відчутно і викликає огиду.
Ну справжнісінький крихітка цахес. Дуже шкода, коли бачиш, ніби старша уже людина, а настільки дедалі глибше застрягає в жадобі слави і компліментів, що не стягнеш зі сцени, стару сраку - трястиме гузном, як Едіта П'єха, до корчів.
Його сьогоднішній виступ був доволі напряжний - він бив по клавішах, наче дебілкуватий підліток чи яка мавпа в зоопарку, що сказилась, затягував час, верзучи якусь чюш і тупі жарти, коротше перетягував ковдру уваги тільки на себе, хоча у нього є геніальний клавішник, з чудовим голосом, дотепний і віртуоз - яких мало побачиш за життя.
Я плескала в долоні, бо це були оплески і дяка його музикантам, і... якби не... блін, я вперше не знаходжу слів щоб описати враження від вокалу ірландки Крістіни Трейн. Уявіть Нору Джонс помножену на два. Або на три.Короче, набагато потужніше, чарівніше, гармонійніше.
(стара срака на фото ліворуч, згори - вищезгаданий клавішник).
Я завтра покажу вам фоточки, зроблені нами в польових умовах із-под запрєта.
Якось так виходило, що фотографувати можна було, коли на сцені був стара срака, а от щодо музикантів - фотографувати не давали. Якось я вже і не здивуюсь, якщо програма була навмисно таким чином ним побудована, щоб не дай бог не прославились справжні молоді таланти.
Але тепер ви знаєте, що Хербі Хенкок - стара огидна срака і уйобіщє, шото тіпа Кобзона, нудна і пихата черепаха. Звісно, в 70 років людина не може виглядати 20 річною, річ не в тім. Цього року виступали дядьки теж по 70 і за 70. Річ в тім, що цей - огиддя. А ті - красиві старі дядьки, які вміють, знають і живуть музикою, а не чужою енергією.
Простіть мене, дорогі літні любителі джезззу. Вам цей репортаж не сподобається - застрягання на ідолах і символах надто потужно тримає вас за рємні.
А взагалі, найкращими (хоч і без вокалу) ми з Елєн вибрали тих, хто в перший день в другому відділенні виступав - Yellowjackets. Колективу, між іншим, 30 років. Але і музика, і виконання, і імпровізації, і драйв - на п'ятірку.
Окремої поваги варте те, що всі виступи починались рівно о 7. Не було такого, щоб зібрались усі, і нудились в залі по півгодини. Чітко, лаконічно, динамічно, - без дурниць і офіційних рєчєй. Респект Когану і всім, хто з ним у команді.
Колись він написав кілька кльових композицій (якщо це справді він, бо дивлячись на нього і його манери - не віриться), але як імпровізатор і музикант-виконавець - він повне гівно, noise maker.
Нині Хербі Хенкок - виїзджа попри тих, хто зайнятий в його проекті, на своєму віці, бо колись починав з "величними", а нині - чи не єдиний з "тієї" епохи, бо решта повмирали. Як кажуть, срєді говна - ви всє поети, срєді поетов ви - говно. Але тепер на нього працює ціла індустрія, тож настав його час.
Міг би бути наставником і учителем, але він живиться енергією і талантом віртуозів - молодих музикантів, які працюють на нього. Очевидно, умовою і основною вимогою в колективі є компліментарність - це відчутно і викликає огиду.
Ну справжнісінький крихітка цахес. Дуже шкода, коли бачиш, ніби старша уже людина, а настільки дедалі глибше застрягає в жадобі слави і компліментів, що не стягнеш зі сцени, стару сраку - трястиме гузном, як Едіта П'єха, до корчів.
Його сьогоднішній виступ був доволі напряжний - він бив по клавішах, наче дебілкуватий підліток чи яка мавпа в зоопарку, що сказилась, затягував час, верзучи якусь чюш і тупі жарти, коротше перетягував ковдру уваги тільки на себе, хоча у нього є геніальний клавішник, з чудовим голосом, дотепний і віртуоз - яких мало побачиш за життя.
Я плескала в долоні, бо це були оплески і дяка його музикантам, і... якби не... блін, я вперше не знаходжу слів щоб описати враження від вокалу ірландки Крістіни Трейн. Уявіть Нору Джонс помножену на два. Або на три.Короче, набагато потужніше, чарівніше, гармонійніше.
(стара срака на фото ліворуч, згори - вищезгаданий клавішник).
Я завтра покажу вам фоточки, зроблені нами в польових умовах із-под запрєта.
Якось так виходило, що фотографувати можна було, коли на сцені був стара срака, а от щодо музикантів - фотографувати не давали. Якось я вже і не здивуюсь, якщо програма була навмисно таким чином ним побудована, щоб не дай бог не прославились справжні молоді таланти.
Але тепер ви знаєте, що Хербі Хенкок - стара огидна срака і уйобіщє, шото тіпа Кобзона, нудна і пихата черепаха. Звісно, в 70 років людина не може виглядати 20 річною, річ не в тім. Цього року виступали дядьки теж по 70 і за 70. Річ в тім, що цей - огиддя. А ті - красиві старі дядьки, які вміють, знають і живуть музикою, а не чужою енергією.
Простіть мене, дорогі літні любителі джезззу. Вам цей репортаж не сподобається - застрягання на ідолах і символах надто потужно тримає вас за рємні.
А взагалі, найкращими (хоч і без вокалу) ми з Елєн вибрали тих, хто в перший день в другому відділенні виступав - Yellowjackets. Колективу, між іншим, 30 років. Але і музика, і виконання, і імпровізації, і драйв - на п'ятірку.
Окремої поваги варте те, що всі виступи починались рівно о 7. Не було такого, щоб зібрались усі, і нудились в залі по півгодини. Чітко, лаконічно, динамічно, - без дурниць і офіційних рєчєй. Респект Когану і всім, хто з ним у команді.