реставрація сакрального: повторне винайдення книги.

Jan 29, 2010 22:46

сучасна книга втратила свою сакральну цінність. підліткова фантазія замість розуму, комплекси автора замість інтриги, тиражі на запилюжених полицях крамниць замість інтимного спілкування автор-читач, - що є книга, і чого вона варта нині?

підлітки пишуть книжки для підлітків, але їх читають і хвалять, тамуючи огиду, дорослі критики за копієчку, обіцяну за відгук. вони вишукують якихось проблисків, алюзій, наче бліх в хутрі пса.
вони булькотять штамповані похвальби штампованим реченням, позбавленим аромату людського духу,чистої і нелипкої емоції. письменники перестали бути творцями, а стали псувачами паперу.
письменники самі залипають на графоманській жадобі виливати свої нутрощі, анонімні невротики пишуть і анонімні невротики купують і читають.

давайте повернемо книзі її сакральне значення.

я оголошую аукціон на покупку книги в одному примірнику, писаною від руки.

протягом визначеного терміну, тобто від 14 лютого до 29 грудня 2010 року я напишу кілька книжок від руки. жанр - залишається дискретним: есе, оповідання, роман або  особистий щоденник - мої думки і афоризми.




кожна книжка продаватиметься по вільній ціні, встановленій на момент продажу (тобто, скільки мені заманеться і у скільки я оціню своє "дітище"). бажаючі придбати бібліографічну рідкість, можуть проавансувати і виплатити рівними частинами (помісячно або як завгодно) вартість книжки при встановленій мінімальній вартості книги 7 тис. грн. при кінцевому продажу вартість книги буде - від 10 тисяч грн.
понєслась.
час від часу я друкуватиму короткі уривки і анонси.
Невикуплені книжки залишаться в моїй власній бібліотеці або підуть в друк.

"Коли в Степана Мироновича, замначальника УДАЇ району, в хаті замироточила ікона, той, замість радості християнина відчув за коміром холодні краплини поту, і його дедалі більше тіпало і лихоманило, щоразу як він обертав ікону, і впевнявся, що це не фокус. Його заціпилювало од відчуття, що по-перше, десь-таки існує той головний, "основний" як часто казали, Господар, який йому, многогрішному і жалюгідному наче блощиця, одним помахом вій може влаштувати такий Армагедон, про який не знмав фільмів Голівуд. Притуплений нюх його, як в здичавілого пса, раптом загострено винюхав всю гротексність і глибину божественного сарказму, наче плювок в його "масну нікчемну свинячу пику", як він любив говорити про пики особистого сладу на розносах в понеділок, коли "наколядованої виручки" виявлялось замало. А по-друге, його тіпало, що той "бос" нагорі бачив, бачить і чує усе, і, ніби погрожуючи йому пальцем, посміюючись у бороду, каже: "Ет, шельма, я тебе наскрізь бачу". Йому так часто казав "главний", але тут не казав, а виходило, що доводив Всевишній своє те бачення. Ну і врешті, якби хто дізнався про диво з іконою, Степан Миронович став би посміховиськом, оскільки кожній собаці відомо, що і чорти би погидували на його борознавому зашийку посидіти, а тут таке...І який би після цього був у нього на службі авторитет? А до пенсії ще далеко. "

клуб книголюбів, проект

Previous post Next post
Up