докази неіснування влади
Ви всі так хвилюєтесь за вибір 17-го січня і його наслідки, або так цинічно кепкуєте з того, мої маленькі друзі, що обома прийомами викликаєте у мене співчуття і жаль, оскільки я одна з вас і такоє же бидло як і ви, сударі мої.
а між тим, у мене є для вас дещо, вам доведеться прочитати багато букв. якщо не готові - киньте уже на цьому реченні.
"влада, справжня влада, більше не існує, відтак нема жодного ризику, що її хтось візьме чи поверне". це сказав Бодріяр.
і я наведу докази.
чотири роки влада, або особи, які її уособлюють для нас, нічорта не робила, тільки примарою мигкотіла десь далеко, зненацька вигулькуючи і пропадаючи знов. ця штучна примара лазила по телеефірах. блокувала трибуни, вилітала в якісь незрозумілі відрядження, коли треба було вирішувати гострі ситуації, не вживала заходів, коли наближалась катастрофа, ніяким чином не проявляла себе в реальності, а тільки симулювала своє існування якимись перепалками, обіцянками, прес-конференціями, на яких демонструвала себе в чиємусь тілі з абсолютно безглуздим "оцеє-поцеє" яке не мало ніяких наслідків і нічого не змінювало, навіть не коливало повітря.
інформаційні джерела тільки переповідали якісь прояви, хто що сказав, кому і коли, хто заявив, але жодних наслідків. тільки кілька разів за втручання буцімто сторонніх осіб, не належних до владного кола, ця влада нібито оживала, як привид з роси і туману поставала перед нами. зокрема, коли вибухали якісь скандали: педофілійний, вбивчий за участю мисливця на людей Лозинського, колядника з Львівського апеляційного суду з відомим прізвищем Зварич - учасника попереднього скандалу (підробкою даних щодо освіти, що дає повноваження зайняти пост міністра юстиції) тощо. "раніше намагали приховувати скандал - сьогодні ж намагаються приховувати що це не скандал".
Весь цей час йдеться про те, щоб подати доказ існування реального через уявне, доказ існування істини через скандал, доказ існування закону через порушення, доказ існування системи через кризу.
"Усе переходить в свою протилежність, аби залишитися в пам'яті людей у своєму очищеному вигляді. всі влади, всі інституції говорять про самих себе із запереченням, намагаючись через симуляцію смерті уникнути своєї реальної агонії. влада може інсценувати своє власне вбивство, аби знайти проблеск існування та легітимності".
Так ось, згадаймо, що всі вищеозначені прояви, видиво влади: гучні заяви, телеефіри, скандали нічим не закінчились, ні для кого персонально, ніяк. чи не доводить це, що існування влади уже невиправдано-очевидно уявне? що будь-хто, навіть не спромагаючись сформулювати цей феномен, підсвідомо його відчуває? що відчайдушно кадаври з прізвищами на Ю, Я, Т, які вдають персон від влади реально нічого не роблять, як і увесь державний апарат, крім стяжання ресурсу з народу - джерела можливості їх уявного існування і уявних дій? усі ці Ющенки, Тимошенки, Литвини, Януковичи, бо зна хто - це лише проекції з погано вирізаного картону за шторкою, театр тіней в сенсі персоналій, які буцімто на щось впливають. для них самих вибори обернуться персональними наслідками розміром з трісочку, оскільки вони насправді ніде не дінуться, оскільки їх робота - інсценувати, симулювати: боротьбу, покарання, регулювання, вплив, розвінчування, чого вони насправді зробити не спроможні, і самі ж створили таку систему, яка взаємознищує протилежні полюси, створюючи тільки ілюзію їх діалектики, аби вона мерехтіла перед носом обивателя картинкою в телевізорі. влада не може відповісти на виклик симуляції, бо сама є симулякром.
доки буде пітримуватись ілюзія, віра в існування влади, цей мертвяк буде планомірно висмоктувати, наче вампір, увагу, час, гроші, - все, що може його живити з нашого боку. знову ж таки, придивіться, наскільки ретельно підібрані скандали з розвінчуванням: ніякого розвінчування образу не відбувається, бо "розвінчувати образи (до кінця) небезпечно, адже вони приховують що за ними нічого немає".
я відчула розрив уявних пут відколи стала належати сама собі. джерелом мого існування стала будь-яка діяльність, спрямована на взаємодію з конкретними людьми, а не роботодавцем. і відтоді, я збагнула, наскільки велика ілюзія - зміни, які нібито йдуть ззовні, від симулякра під назвою влада.
єдине джерело змін для нас (і для кожного зокрема) - це наша власна свідомість, і ніщо більше. навіть цунамі, повінь чи інше стихійне лихо на певний час виводить з ладу комунікації, змінюють ландшафт, але людина навчилась швидко відновлювати і це, або пристосовуватись до таких реальних змін без істотної зміни їх функцій і смислу.
"Сьогодні, коли загроза походить для влади від симуляції (загроза щезнути у грі знаків), влада спекулює реальним, кризою, спекулює новим виробництвом штучних цілей (соціальних, економічних, політичних). Для неї це питання життя чи смерті, однак уже пізно."
уявімо, що вибори виграв Янукович, Ющенко, Тимошенко. всім нам ясно, що жодних реальних повноважень посада Президента не передбачає. ніяких змін в нашому особистому навіть при варіанті "з'їзду з котушок", наприклад при узурпації влади, не відбудеться. просто тому, що нічого узурпувати: епоха харизматичних лідерів і революцій минула. світовий порядок зводить спроби будування реальності влади нанівець. адже цілком свідомо вони, хто симулює, учасники цієї вистави, які змінюються перед нами, як маріонетки, створили систему, де жодний важіль не має значення, оскільки вийшли з реального і позбулись впливу на індивідуальне. їхні персональні вкрадені і накопичені фанасмагоричні капітали уже крутяться десь на окремій орбіті від своїх господарів, тому що не є капіталізованими і перевищують самі собою можливості для капіталізації, а значить втратили свою функцію - функцію зиску.
"Влада уже довгий час виробляє лише знаки своєї подібності. І зненацька розгортається інша фігура влади: фігура колективного попиту на знаки влади - священний союз, що знову утворюється навколо її знищення".
багатії накопичили стільки, що не уявляють уже масштабу можливостей, які дає мінімальне, осяжне багатство в тому, щоби його витратити протягом життя власника. отже, їхї капітал переходить, як і вони, і їх повноваження і посади в розряд чогось фантастичного, не існуючого реально, і тому вони інерційно продовжують бігти, як білка по колесу, так ніби все ще потребують грошей. насправді вони втратили смисл свого персоніфікованого існування, віддавшись симуляції, яка висотала їх індивідуальність і заволоділа їхніми тілами і словами. це величезний штучний маятник, який сам себе розхитує.
відтак, "обрання" одного манекена з-поміж інших нічого не змінює, ми тільки витрачаємо час і наші емоції. значить ми можемо тупо проголосувати знову за Ющенка і все почнеться з початку, вірніше, продовжуватиметься це обертання мотлоху-симулякра на орбіті. по суті, ми можемо обирати мерця, який буде симулювати мову і рухи, вдавати життя, - жодних наслідків, адже уже маємо ми божевільного у мерах столиці України! чутки про мертвість мертвяка будуть виникати і так само спростовуватись, потім знову виникати, як вигулькують якісь заяви, покликані симулювати поступ в розслідування отруєння Ющенка, касетного скандалу, вбивства Гонгадзе.
чому я проти того, аби голосувати знову за Ющенка, хоч це нічого не змінить, я вже натякнула. на мій погляд, це потрібно зробити із вияву голосу, відгомону реального, милосердя, якщо вам так хочеться бути милосердними, - аби відкинути тіло штучного вампіра і заодне, не продовжувати агонію втомленого, дезорієнтованого і безсилого індивіда, який намагається симулювати персоніфіковане якимись трипільськими брязкальцями і атрибутикою минувщини.
"Із виснаженням політичної сфери Президент стає дедалі більше схожим на Манекена Влади, яким є вождь у первісних суспільствах (Клястр)." Гарантією існування певного порядку був король, запорукою влади якого була його власна смерть. Усі ці рубання голів і страти королів поглиблювали віру у владу, її реальність і реальність порядку, який вона встановлює.
"одна з функцій реального полягає якраз в тому, аби нищити будь-яку спробу симуляції, щоби зводити все до реального, - це власне, і є усталений порядок, що виник задовго до того, як в гру увійшли інституції правосуддя".
сьогодні ми не розуміємо хто ми і в якій країні ми живемо, єдине що ми усвідомлюємо - ми могли би через подолання якогось глеєподібного обману жити пріродніше і набагато краще, але в чому цей глей і обман ніяк не можемо розібратись, так само те, чим ми завинили, що постійно не дістаємось гарантованого. ми відчуваємо постійну неповноцінність вдома, а більшу неповноцінність, коли нам у закордонних поїздках нагадують, що ми з України. тоді згадуємо про державу і клянемо владу, коли самі опиняємось в ситуації безправ'я: нас безпідставно шманають чи затримують в аеропорту. я довго думала, чому ми настільки депресивні і інертні, і ось моя відповідь: постійно відчуваючи поряд з власним індивідуальним безсиллям - величезне, руйнівне безсилля влади, оскільки ніхто не вступиться, ніхто не буде покараний, все відбуватиметься раз у раз і надалі безкарно - і на нашій території, і на чужій, тому існування величезної країни з її гіпотетично потужними інституціями нам видається фантасмагорією, ми опускаємо руки, оскільки нічого не можемо вдіяти, лишень констатуємо почуття - наше безсилля помножується на безсилля в масштабі країни, а тому стає в стільки разів сильнішим за нас.
наразі, 17 січня є шанс дещо вдіяти, - показати певний знак, як уявний лом або хоча би дулю, що шибоне бумерангом реальності і зведе спробу чергової симуляції: ми власне, безликий народ, шляхом індивідуальної дії шарахнем по лобовому склу забрала симулякра-вампіра, оскільки реальність викликає коррозію ірреального, деструкцію сладного симулякра як цілої самовідрегульованої і всепожираючої системи, який не подолати закликами і симулятивною борротьбою із своїх уютних жежешечєк, статтями, кволими акціями на вулиці з роздяганням чи без, і прочєй симулятивно ірреальною хуєтой.
я пропоную в обох турах поставити мітку під опцією "не підтримую жодного кандидата". а далі побачим, як буде.
переконана, що наступного шансу не буде, як не буде опції проголосувати проти всіх кандидатів - щупальців одного тіла гігантського Ктулху. її уже пробували поспіхом скасувати.
отже симулякр пожере наш останній прийом: бути виборцем означатиме не право, а лишень ще один дурний ритуальний обов'язок, що уже діє в багатьох країнах, де маніпулюючи гаслами і закликами виявити свою громадянську позицію, симулякр під назвою "влада" викликає якраз вигідну йому зворотню реакцію: повне віджуження і збайдужіння, як привід беззмістовності спроби розвінчування обману шляхом перевірки і перерахунку голосів, як це, наприклад, було в Америці з Бушом-молодшим. ми зможемо тільки симулювати свій квазіспротив, просто не відвідуючи виборчу ділянку, потрапивши у щільну пастку симуляції, і зв'язавши себе по руках і ногах назавжди, будемо просто даватись йобу заради втечі від реальності, божеволіти від безсилля світового масштабу, адже цей симулякр уже хапає і жере світ. це буде сміховинною дулею в кишені, і нічим іншим.
вибачте, що я кажу вам це запізно, - я тільки зараз змогла це сформулювати точно, не блищу розумом і лаконічністю.
але добре, що вчасно, буквально, як ніколи. нагнітать пафос не хочу, я хочу індивідуального вибору, тому дякую, якщо просто прочитали до кінця і дали собі працю поміркувати.
щоб ви не думали, що я надто розумна - в лапках наводяться цитати з книги Жана Бодріяра "Симулякри і симуляція", дякую за увагу, а уважаємому - за наводку.
а між тим, у мене є для вас дещо, вам доведеться прочитати багато букв. якщо не готові - киньте уже на цьому реченні.
"влада, справжня влада, більше не існує, відтак нема жодного ризику, що її хтось візьме чи поверне". це сказав Бодріяр.
і я наведу докази.
чотири роки влада, або особи, які її уособлюють для нас, нічорта не робила, тільки примарою мигкотіла десь далеко, зненацька вигулькуючи і пропадаючи знов. ця штучна примара лазила по телеефірах. блокувала трибуни, вилітала в якісь незрозумілі відрядження, коли треба було вирішувати гострі ситуації, не вживала заходів, коли наближалась катастрофа, ніяким чином не проявляла себе в реальності, а тільки симулювала своє існування якимись перепалками, обіцянками, прес-конференціями, на яких демонструвала себе в чиємусь тілі з абсолютно безглуздим "оцеє-поцеє" яке не мало ніяких наслідків і нічого не змінювало, навіть не коливало повітря.
інформаційні джерела тільки переповідали якісь прояви, хто що сказав, кому і коли, хто заявив, але жодних наслідків. тільки кілька разів за втручання буцімто сторонніх осіб, не належних до владного кола, ця влада нібито оживала, як привид з роси і туману поставала перед нами. зокрема, коли вибухали якісь скандали: педофілійний, вбивчий за участю мисливця на людей Лозинського, колядника з Львівського апеляційного суду з відомим прізвищем Зварич - учасника попереднього скандалу (підробкою даних щодо освіти, що дає повноваження зайняти пост міністра юстиції) тощо. "раніше намагали приховувати скандал - сьогодні ж намагаються приховувати що це не скандал".
Весь цей час йдеться про те, щоб подати доказ існування реального через уявне, доказ існування істини через скандал, доказ існування закону через порушення, доказ існування системи через кризу.
"Усе переходить в свою протилежність, аби залишитися в пам'яті людей у своєму очищеному вигляді. всі влади, всі інституції говорять про самих себе із запереченням, намагаючись через симуляцію смерті уникнути своєї реальної агонії. влада може інсценувати своє власне вбивство, аби знайти проблеск існування та легітимності".
Так ось, згадаймо, що всі вищеозначені прояви, видиво влади: гучні заяви, телеефіри, скандали нічим не закінчились, ні для кого персонально, ніяк. чи не доводить це, що існування влади уже невиправдано-очевидно уявне? що будь-хто, навіть не спромагаючись сформулювати цей феномен, підсвідомо його відчуває? що відчайдушно кадаври з прізвищами на Ю, Я, Т, які вдають персон від влади реально нічого не роблять, як і увесь державний апарат, крім стяжання ресурсу з народу - джерела можливості їх уявного існування і уявних дій? усі ці Ющенки, Тимошенки, Литвини, Януковичи, бо зна хто - це лише проекції з погано вирізаного картону за шторкою, театр тіней в сенсі персоналій, які буцімто на щось впливають. для них самих вибори обернуться персональними наслідками розміром з трісочку, оскільки вони насправді ніде не дінуться, оскільки їх робота - інсценувати, симулювати: боротьбу, покарання, регулювання, вплив, розвінчування, чого вони насправді зробити не спроможні, і самі ж створили таку систему, яка взаємознищує протилежні полюси, створюючи тільки ілюзію їх діалектики, аби вона мерехтіла перед носом обивателя картинкою в телевізорі. влада не може відповісти на виклик симуляції, бо сама є симулякром.
доки буде пітримуватись ілюзія, віра в існування влади, цей мертвяк буде планомірно висмоктувати, наче вампір, увагу, час, гроші, - все, що може його живити з нашого боку. знову ж таки, придивіться, наскільки ретельно підібрані скандали з розвінчуванням: ніякого розвінчування образу не відбувається, бо "розвінчувати образи (до кінця) небезпечно, адже вони приховують що за ними нічого немає".
я відчула розрив уявних пут відколи стала належати сама собі. джерелом мого існування стала будь-яка діяльність, спрямована на взаємодію з конкретними людьми, а не роботодавцем. і відтоді, я збагнула, наскільки велика ілюзія - зміни, які нібито йдуть ззовні, від симулякра під назвою влада.
єдине джерело змін для нас (і для кожного зокрема) - це наша власна свідомість, і ніщо більше. навіть цунамі, повінь чи інше стихійне лихо на певний час виводить з ладу комунікації, змінюють ландшафт, але людина навчилась швидко відновлювати і це, або пристосовуватись до таких реальних змін без істотної зміни їх функцій і смислу.
"Сьогодні, коли загроза походить для влади від симуляції (загроза щезнути у грі знаків), влада спекулює реальним, кризою, спекулює новим виробництвом штучних цілей (соціальних, економічних, політичних). Для неї це питання життя чи смерті, однак уже пізно."
уявімо, що вибори виграв Янукович, Ющенко, Тимошенко. всім нам ясно, що жодних реальних повноважень посада Президента не передбачає. ніяких змін в нашому особистому навіть при варіанті "з'їзду з котушок", наприклад при узурпації влади, не відбудеться. просто тому, що нічого узурпувати: епоха харизматичних лідерів і революцій минула. світовий порядок зводить спроби будування реальності влади нанівець. адже цілком свідомо вони, хто симулює, учасники цієї вистави, які змінюються перед нами, як маріонетки, створили систему, де жодний важіль не має значення, оскільки вийшли з реального і позбулись впливу на індивідуальне. їхні персональні вкрадені і накопичені фанасмагоричні капітали уже крутяться десь на окремій орбіті від своїх господарів, тому що не є капіталізованими і перевищують самі собою можливості для капіталізації, а значить втратили свою функцію - функцію зиску.
"Влада уже довгий час виробляє лише знаки своєї подібності. І зненацька розгортається інша фігура влади: фігура колективного попиту на знаки влади - священний союз, що знову утворюється навколо її знищення".
багатії накопичили стільки, що не уявляють уже масштабу можливостей, які дає мінімальне, осяжне багатство в тому, щоби його витратити протягом життя власника. отже, їхї капітал переходить, як і вони, і їх повноваження і посади в розряд чогось фантастичного, не існуючого реально, і тому вони інерційно продовжують бігти, як білка по колесу, так ніби все ще потребують грошей. насправді вони втратили смисл свого персоніфікованого існування, віддавшись симуляції, яка висотала їх індивідуальність і заволоділа їхніми тілами і словами. це величезний штучний маятник, який сам себе розхитує.
відтак, "обрання" одного манекена з-поміж інших нічого не змінює, ми тільки витрачаємо час і наші емоції. значить ми можемо тупо проголосувати знову за Ющенка і все почнеться з початку, вірніше, продовжуватиметься це обертання мотлоху-симулякра на орбіті. по суті, ми можемо обирати мерця, який буде симулювати мову і рухи, вдавати життя, - жодних наслідків, адже уже маємо ми божевільного у мерах столиці України! чутки про мертвість мертвяка будуть виникати і так само спростовуватись, потім знову виникати, як вигулькують якісь заяви, покликані симулювати поступ в розслідування отруєння Ющенка, касетного скандалу, вбивства Гонгадзе.
чому я проти того, аби голосувати знову за Ющенка, хоч це нічого не змінить, я вже натякнула. на мій погляд, це потрібно зробити із вияву голосу, відгомону реального, милосердя, якщо вам так хочеться бути милосердними, - аби відкинути тіло штучного вампіра і заодне, не продовжувати агонію втомленого, дезорієнтованого і безсилого індивіда, який намагається симулювати персоніфіковане якимись трипільськими брязкальцями і атрибутикою минувщини.
"Із виснаженням політичної сфери Президент стає дедалі більше схожим на Манекена Влади, яким є вождь у первісних суспільствах (Клястр)." Гарантією існування певного порядку був король, запорукою влади якого була його власна смерть. Усі ці рубання голів і страти королів поглиблювали віру у владу, її реальність і реальність порядку, який вона встановлює.
"одна з функцій реального полягає якраз в тому, аби нищити будь-яку спробу симуляції, щоби зводити все до реального, - це власне, і є усталений порядок, що виник задовго до того, як в гру увійшли інституції правосуддя".
сьогодні ми не розуміємо хто ми і в якій країні ми живемо, єдине що ми усвідомлюємо - ми могли би через подолання якогось глеєподібного обману жити пріродніше і набагато краще, але в чому цей глей і обман ніяк не можемо розібратись, так само те, чим ми завинили, що постійно не дістаємось гарантованого. ми відчуваємо постійну неповноцінність вдома, а більшу неповноцінність, коли нам у закордонних поїздках нагадують, що ми з України. тоді згадуємо про державу і клянемо владу, коли самі опиняємось в ситуації безправ'я: нас безпідставно шманають чи затримують в аеропорту. я довго думала, чому ми настільки депресивні і інертні, і ось моя відповідь: постійно відчуваючи поряд з власним індивідуальним безсиллям - величезне, руйнівне безсилля влади, оскільки ніхто не вступиться, ніхто не буде покараний, все відбуватиметься раз у раз і надалі безкарно - і на нашій території, і на чужій, тому існування величезної країни з її гіпотетично потужними інституціями нам видається фантасмагорією, ми опускаємо руки, оскільки нічого не можемо вдіяти, лишень констатуємо почуття - наше безсилля помножується на безсилля в масштабі країни, а тому стає в стільки разів сильнішим за нас.
наразі, 17 січня є шанс дещо вдіяти, - показати певний знак, як уявний лом або хоча би дулю, що шибоне бумерангом реальності і зведе спробу чергової симуляції: ми власне, безликий народ, шляхом індивідуальної дії шарахнем по лобовому склу забрала симулякра-вампіра, оскільки реальність викликає коррозію ірреального, деструкцію сладного симулякра як цілої самовідрегульованої і всепожираючої системи, який не подолати закликами і симулятивною борротьбою із своїх уютних жежешечєк, статтями, кволими акціями на вулиці з роздяганням чи без, і прочєй симулятивно ірреальною хуєтой.
я пропоную в обох турах поставити мітку під опцією "не підтримую жодного кандидата". а далі побачим, як буде.
переконана, що наступного шансу не буде, як не буде опції проголосувати проти всіх кандидатів - щупальців одного тіла гігантського Ктулху. її уже пробували поспіхом скасувати.
отже симулякр пожере наш останній прийом: бути виборцем означатиме не право, а лишень ще один дурний ритуальний обов'язок, що уже діє в багатьох країнах, де маніпулюючи гаслами і закликами виявити свою громадянську позицію, симулякр під назвою "влада" викликає якраз вигідну йому зворотню реакцію: повне віджуження і збайдужіння, як привід беззмістовності спроби розвінчування обману шляхом перевірки і перерахунку голосів, як це, наприклад, було в Америці з Бушом-молодшим. ми зможемо тільки симулювати свій квазіспротив, просто не відвідуючи виборчу ділянку, потрапивши у щільну пастку симуляції, і зв'язавши себе по руках і ногах назавжди, будемо просто даватись йобу заради втечі від реальності, божеволіти від безсилля світового масштабу, адже цей симулякр уже хапає і жере світ. це буде сміховинною дулею в кишені, і нічим іншим.
вибачте, що я кажу вам це запізно, - я тільки зараз змогла це сформулювати точно, не блищу розумом і лаконічністю.
але добре, що вчасно, буквально, як ніколи. нагнітать пафос не хочу, я хочу індивідуального вибору, тому дякую, якщо просто прочитали до кінця і дали собі працю поміркувати.
щоб ви не думали, що я надто розумна - в лапках наводяться цитати з книги Жана Бодріяра "Симулякри і симуляція", дякую за увагу, а уважаємому - за наводку.