шо такоє склєроз і нема на нього ради
шум стоїть такий, що розмовляти неможливо, навіть якщо кричиш на вухо, нічого не чути, доводиться розмовляти жестами. мені один, з текілою, такий щоб кисленький, і не солодкий! скільки? тепер назад треба штовхатись і не розплескувати. от чорт, мало не вихлюпала, добре що серветку взяла.
раптом - обличчя і погляд. погляд лагідний...агов, пам'ять, пам'ять, коли я з ним і де? відчуваю, що було щось. ну так просто ось таким поглядом не дивляться...
дурдом. ось, принесли, бовтаю лід.
обличчя я всі пам'ятаю, а що воно і коли, звідки і як - ні. блін. як незручно.
мій буксуючий від попереднього лонга мозок поволі крутить свою турбіну. тихо, тихо. він на мене поглядає, посмхінувся, растєрян, зовущій взгляд, кивнув вітально-здивовано, мовляв "ба!" тилі. чьо лі". я теж. знизую плечима якомога нейтральніше, ліва брова вгору здивовано - теж, мовляв, - "а це, - тилі чьолі"? поміхаємось, він знизав плечима. авжеж, я, - мовляв.
ну до біса, лице знаю! губи ці... оцей напівповорот голови...ну хто, хто ти такий? в голові щось таке як з-під товстої криги роїться, якісь тіні...ну нічого не пам'ятаю... ніби й була я з ним. і чи потім він пішов, чи-то поспорили ми тоді за дурню якусь і я вскочила в таксі...чи дзвонили йому весь час, а я псхіанула? чи-то, чи-то чи-то маргарито, да.... в голові пусто, як у відрі. тільки серце бах бах...
гад, дивиться знову. посміхається так вальяжно і з поволокою какіх-то лєт і зім. гад-мармелад... блін...шикарний кросавчєг, плечиська, небритий злегка, але мордяка свіжа. оксамитовий якийсь погляд...блін, ну де я з ним і чим кончилось? як на нього тепер подивитись?
якщо він мені ні, а я йому да (таке якщо й могло буть, то він уже вірогідно мертвий!), - треба подивитись так снісходітєльно, по-королєвскі, мовляв, забудєм ету чюш, у мене все як бачиш добре, і я не сама, як бачиш... не будєм ворошить, да?
якщо він мене да а я йому ні - треба так ніжно-таінствєнно, мовляв, ну шо було то було, я не хотіла, так получилось, і тепер ми знову пересєклісь... зла тримать не варто, ок?.....і посміхнутись, так, посміхнутись оксамитово, погляд опустити при цьому, а посмішка щоб іще туманилась, як вуаль.
а якщо у нас не дійшло? то треба подивитись так, мовляв, как же здєсь скушно, божежмой...нє пошукать лі мнє мєстєчка поуютнєй (в полі зору).
а він на мене все дивиться і дивиться, а я втикаю в коктейль тіпа там спектральний аналіз роблю. або аналізую кількість промілє на око....ну ніяк не згадаю, звідки знаю... і як тепер подивитись? котрий погляд витягнути з-під вій, га?
смокчу з трубочки. да, дуже це увлєкатєльно, втягувать, бовтать лід, втягувати і бовтати знову. ніби у мене в склянці діаманти розсипані. дуже в мене там серйозне. да.
ага, він потягує шот якийсь. чи це віскарь...яка різниця... віями так хлоп хлоп, здається у мене волосся від того ворушиться... ну не дивись на мене так, будь-ласка... кросавчєг... я безнадьожна, ніяк не згадаю, але серце тьохка сильно, значить зачепив ти мене колись...думаю, трагічно, да трагічно у нас щось там...
гм. підійшов ззаду, стоїть. чую подих біля шиї. важка артилерія...відсуваюсь в бік, типу говорю з подружкой.
щось ніби розвиднюється...здається був тоді листопад, в сенсі листя падало. чи перші сніжинки. і він мене проводжав. і потім раптом він зайшов і не роззуваючись, ще в коридорі якось одяг весь сповз. і потім лежав розкиданий той одяг по підлозі, від коридора до спальні...і я його гладила по голові... і такий гарячий, і хвиля така всередині накочувала...і після того тихо сльози навіть. відверталась...
гм. знову відійшов. намагається не звертати уваги, але все одно, боковим зором дивиться в мій бік... ммм...
шось є в нім від мого улюбленого Він Дізеля. ну, прес може не ....блядь. яка ж я дура. ми на переговорах були. і справа була у нас, вони нашу вели...а я тоді ще... літо було, жаріща. я машину припаркувала чорт зна де, поки дійшла, вся змокріла...він мені води...розлучений, колишня його теж юристка, переді мною працювала. вірніше перед тим, який переді мною. як його...а я тоді впіймала погляд, коли про дью діліженс говорили, і всі діла...і ще подумала, навіщо це все мені, навіть в жж написала. уявила весь хід подій, - ну кружево, зустрічі, недосип, червоні очі, таємні зустрічі, потім все одно сльози, ніч, вітер... новий рік нарізно...
ех. піду в туалет схожу краще, блиск увесь з'їла з губ. де там, до речі наші поділись? ану, піду пошукаю. але спочатку в туалет.
ось він дивиться мені услід, ми усміхаємось один одному і я ввічливо махнула рукою,- рада бачити. вірніше,побачимось, па.
і листя, яке тут ще не виросло, десь в іншій реальності, повільно крутиться, падаючи з гілок. або може, ті, що не випали тут, перші сніжинки, десь там лягають мені на вії, він тримає мої руки і дихає на них теплом. сніжинки тануть, і ці губи, посмішка і погляду оксамит... я кладу долоню на його стрижену голову і думаю, що якесь дежавю, це ніби уже колись десь було...
раптом - обличчя і погляд. погляд лагідний...агов, пам'ять, пам'ять, коли я з ним і де? відчуваю, що було щось. ну так просто ось таким поглядом не дивляться...
дурдом. ось, принесли, бовтаю лід.
обличчя я всі пам'ятаю, а що воно і коли, звідки і як - ні. блін. як незручно.
мій буксуючий від попереднього лонга мозок поволі крутить свою турбіну. тихо, тихо. він на мене поглядає, посмхінувся, растєрян, зовущій взгляд, кивнув вітально-здивовано, мовляв "ба!" тилі. чьо лі". я теж. знизую плечима якомога нейтральніше, ліва брова вгору здивовано - теж, мовляв, - "а це, - тилі чьолі"? поміхаємось, він знизав плечима. авжеж, я, - мовляв.
ну до біса, лице знаю! губи ці... оцей напівповорот голови...ну хто, хто ти такий? в голові щось таке як з-під товстої криги роїться, якісь тіні...ну нічого не пам'ятаю... ніби й була я з ним. і чи потім він пішов, чи-то поспорили ми тоді за дурню якусь і я вскочила в таксі...чи дзвонили йому весь час, а я псхіанула? чи-то, чи-то чи-то маргарито, да.... в голові пусто, як у відрі. тільки серце бах бах...
гад, дивиться знову. посміхається так вальяжно і з поволокою какіх-то лєт і зім. гад-мармелад... блін...шикарний кросавчєг, плечиська, небритий злегка, але мордяка свіжа. оксамитовий якийсь погляд...блін, ну де я з ним і чим кончилось? як на нього тепер подивитись?
якщо він мені ні, а я йому да (таке якщо й могло буть, то він уже вірогідно мертвий!), - треба подивитись так снісходітєльно, по-королєвскі, мовляв, забудєм ету чюш, у мене все як бачиш добре, і я не сама, як бачиш... не будєм ворошить, да?
якщо він мене да а я йому ні - треба так ніжно-таінствєнно, мовляв, ну шо було то було, я не хотіла, так получилось, і тепер ми знову пересєклісь... зла тримать не варто, ок?.....і посміхнутись, так, посміхнутись оксамитово, погляд опустити при цьому, а посмішка щоб іще туманилась, як вуаль.
а якщо у нас не дійшло? то треба подивитись так, мовляв, как же здєсь скушно, божежмой...нє пошукать лі мнє мєстєчка поуютнєй (в полі зору).
а він на мене все дивиться і дивиться, а я втикаю в коктейль тіпа там спектральний аналіз роблю. або аналізую кількість промілє на око....ну ніяк не згадаю, звідки знаю... і як тепер подивитись? котрий погляд витягнути з-під вій, га?
смокчу з трубочки. да, дуже це увлєкатєльно, втягувать, бовтать лід, втягувати і бовтати знову. ніби у мене в склянці діаманти розсипані. дуже в мене там серйозне. да.
ага, він потягує шот якийсь. чи це віскарь...яка різниця... віями так хлоп хлоп, здається у мене волосся від того ворушиться... ну не дивись на мене так, будь-ласка... кросавчєг... я безнадьожна, ніяк не згадаю, але серце тьохка сильно, значить зачепив ти мене колись...думаю, трагічно, да трагічно у нас щось там...
гм. підійшов ззаду, стоїть. чую подих біля шиї. важка артилерія...відсуваюсь в бік, типу говорю з подружкой.
щось ніби розвиднюється...здається був тоді листопад, в сенсі листя падало. чи перші сніжинки. і він мене проводжав. і потім раптом він зайшов і не роззуваючись, ще в коридорі якось одяг весь сповз. і потім лежав розкиданий той одяг по підлозі, від коридора до спальні...і я його гладила по голові... і такий гарячий, і хвиля така всередині накочувала...і після того тихо сльози навіть. відверталась...
гм. знову відійшов. намагається не звертати уваги, але все одно, боковим зором дивиться в мій бік... ммм...
шось є в нім від мого улюбленого Він Дізеля. ну, прес може не ....блядь. яка ж я дура. ми на переговорах були. і справа була у нас, вони нашу вели...а я тоді ще... літо було, жаріща. я машину припаркувала чорт зна де, поки дійшла, вся змокріла...він мені води...розлучений, колишня його теж юристка, переді мною працювала. вірніше перед тим, який переді мною. як його...а я тоді впіймала погляд, коли про дью діліженс говорили, і всі діла...і ще подумала, навіщо це все мені, навіть в жж написала. уявила весь хід подій, - ну кружево, зустрічі, недосип, червоні очі, таємні зустрічі, потім все одно сльози, ніч, вітер... новий рік нарізно...
ех. піду в туалет схожу краще, блиск увесь з'їла з губ. де там, до речі наші поділись? ану, піду пошукаю. але спочатку в туалет.
ось він дивиться мені услід, ми усміхаємось один одному і я ввічливо махнула рукою,- рада бачити. вірніше,побачимось, па.
і листя, яке тут ще не виросло, десь в іншій реальності, повільно крутиться, падаючи з гілок. або може, ті, що не випали тут, перші сніжинки, десь там лягають мені на вії, він тримає мої руки і дихає на них теплом. сніжинки тануть, і ці губи, посмішка і погляду оксамит... я кладу долоню на його стрижену голову і думаю, що якесь дежавю, це ніби уже колись десь було...