злоключєнія з шафою
я можу написать брошуру: як винести шафу, занести шафу, розібрати шафу, зібрати шафу, зламати шафу, і винести шафу. все за 2 години.
сьогодні з двома кросавчєгами пустилась берега ззіздили в Вінницю, щоби перевезти мінімальний старий хлам в пусту квартірку, яка тепер лічно моя (ура).
крім пацанів, викликала вантажників. прийшли двоє дядєк років після 40, видно, що колишні спортсмени. не лигарі. цікаві дядьки. прийшли з пакетами, переодяглися і давай тягать. тягали на совість. тому що перевезла я хлама - 5% від того, що було в старій хаті, і ви собі не уявляєте, скільки винесено на смітник, долаючи опір мами, і скільки ще лишилось, бо опору не було сили подолати.
і вирішила я в якості раритета залишити собі на пам'ять прабабину сецесійну шафу, дубову, з візерунчастими віконичками на дверях. невеличка ніби шафа, - важила півтони.
мужики на стропилах стягнули її вниз. заванатажили в машину. перевезли, підняли нагору на 4 поверх без ліфту. виявилось, шафа пройшла у вхідні двері, а в кімнату пройти не може. взяли у сусідів ножовку і молоток. відпиляли верх, занесли шафу. давай прибивати верхню панель - відвалюються двері. врешті шафу розгатили молотом і винесли униз частинами.
одержавши 150 гривень на двох, дядьки були раді - думали я буду торгуватись за десятку (вони просили 110), були мокрими як щойно з лазні, втомленими, і треба було бачить з якою кровожадною ненавистю вони ту шафу розбили.
коли я побачила, що попередні господарі залишили свою шафу, я дуже роптала, уявляючи, як це совєцьке доробало псуватиме мою сецесійну дубову шафу диссонансом. тепер я благословляю їх, що у мене хоча б якась шафа є.
п.с. коли шафу розбивали на частини, з-під неї вилетіли три карти. я запам'ятала шістку бубен, червового вальта, третю не запам'ятала. тірєсно, що воно значить, цей прівєт із прошлого в майбутнє?
моя прабаба, виявляється всьому околотку гадала і ворожила. такоє от.
в цілому поїздка була легкою і веселою, за що кросавчєгам мойо вєлюрове мерсі.
сьогодні з двома кросавчєгами пустилась берега ззіздили в Вінницю, щоби перевезти мінімальний старий хлам в пусту квартірку, яка тепер лічно моя (ура).
крім пацанів, викликала вантажників. прийшли двоє дядєк років після 40, видно, що колишні спортсмени. не лигарі. цікаві дядьки. прийшли з пакетами, переодяглися і давай тягать. тягали на совість. тому що перевезла я хлама - 5% від того, що було в старій хаті, і ви собі не уявляєте, скільки винесено на смітник, долаючи опір мами, і скільки ще лишилось, бо опору не було сили подолати.
і вирішила я в якості раритета залишити собі на пам'ять прабабину сецесійну шафу, дубову, з візерунчастими віконичками на дверях. невеличка ніби шафа, - важила півтони.
мужики на стропилах стягнули її вниз. заванатажили в машину. перевезли, підняли нагору на 4 поверх без ліфту. виявилось, шафа пройшла у вхідні двері, а в кімнату пройти не може. взяли у сусідів ножовку і молоток. відпиляли верх, занесли шафу. давай прибивати верхню панель - відвалюються двері. врешті шафу розгатили молотом і винесли униз частинами.
одержавши 150 гривень на двох, дядьки були раді - думали я буду торгуватись за десятку (вони просили 110), були мокрими як щойно з лазні, втомленими, і треба було бачить з якою кровожадною ненавистю вони ту шафу розбили.
коли я побачила, що попередні господарі залишили свою шафу, я дуже роптала, уявляючи, як це совєцьке доробало псуватиме мою сецесійну дубову шафу диссонансом. тепер я благословляю їх, що у мене хоча б якась шафа є.
п.с. коли шафу розбивали на частини, з-під неї вилетіли три карти. я запам'ятала шістку бубен, червового вальта, третю не запам'ятала. тірєсно, що воно значить, цей прівєт із прошлого в майбутнє?
моя прабаба, виявляється всьому околотку гадала і ворожила. такоє от.
в цілому поїздка була легкою і веселою, за що кросавчєгам мойо вєлюрове мерсі.