голова у хмарах
коли дивитись на небеса (вони такі прекрасні!) будь-які печалі відходять. споглядаючи небо і хмаринки на ньому - ніколи не занудьгуєш, - і цьому я переконалась в лікарні. мене перевели з реанімації на сьомий поверх, оскільки я не могла самостійно пересуватись, тому єдиною розвагою між уколами, крапельницями і судном було дивитись у вікно, за яким - серпневе небо.
сьогодні вночі мені приснився колишній однокурсник. я багато років не згадувала і нічого не чула про нього, думаю, так само і він про мене.
він був справжній красень, дуже в мене закоханий. я би теж кохала його, аби не якась дивна невідповідність, неадекватність в ньому - ну абсолютно тупорила і безглузда поведінка. всі знали, що він несамовито кохає мене, але так само визнавали його дивним. списували на те, що він дуже сильно "запав" і/або живе в Ліпінах (там психлікарня)тому в нього "голова у хмарах". при тому щодо мене теж казали, що не зрозумієш, що в мене в голові, і що я викину наступної хвилини, тобто - обоє рябоє.
без мене часом він поводився "нормально", при моїй появі одразу дурів. на вечірках чи після нас начебто випадково залишали наодинці, і він неодмінно ніс якусь ахінєю замість того, щоби не слухати моїх підйобів, а притягнути за комір і поцілувати. я вважала, що перший крок повинен зробити чоловік, бачила як він хвилюється, і чекала від нього рішучості, навіть грубості., натомість я відчувала його тремтіння, бачила перед собою гарну, але дурнувату посмішку, чула якісь нісенітниці. мене від нього вкотре відвертало, я довго його ігнорила, не приховуючи роздратування, а він ходив за мною і зітхав.
за два з половиною роки нічого не змінилося, хоча кілька разів на вимогу громадськості я робила кілька спроб скоритись, але мене знову бісила його поведінка, хоча крім нього на мене так ніхто ніколи не дивився. мені подобалось, як він ивився на мене. на парах я раптово піднімала очі і бачила його погляд.
найцікавіше те, що в десятому класі на святки ми з подружкою гадали, і я побачила його лице в дзеркалі і дуже зраділа тоді, бо він був красень, а подрузі привидівся якийсь альбінос.
коли я побачила його через півроку наяву, мене наче током вперіщило: він дивився прямо на мене, як зачарований. і потім згадував весь час той момент в хвилини чергових ізліяній чуств.
сьогодні він мені наснився. ми цілувались на якихось зелених пагорбах, які я бачу не вперше: мені тричі снилось, що я їзджу або блукаю, і опиняюсь поряд з його будинком (реально я ніколи не була у нього вдома, тільки підйобувала, що в Ліпіни мені ще не час), тому я безпомилково впізнаю цю місцевість.
під час довгого поцілунку я побачила, що він знову захоплено дивиться мені в очі. легкі хмаринки пробігали в наших очах, як у небі. він сказав, що коли так сильно кохаєш, як він мене, не можеш надивитись на очі коханої, - як на небо.
в реальності наші дороги розійшлися: я перевелась на юридичний, кругом нього безборонно почали ковбаситись мокрощєлі, які до того наближатись з певних причин :) побоювались. моя колишня подруга, яка його втішала від невдачі зі мною, звичайно, з ним переспала, але з того теж нічого не вийшло. до нього чіплялись різні гламурні персонажі з місцевої тусівки і підараси, - все-таки він надзвичайно гарний. врешті його схопила одна юркая дєвучка-блондинка, симпатична, але з базарних торговок, хутко оженила на собі і народила двійко дітей. останній раз, що я про нього чула, він працював якимось чиновником в місцевій держадміністрації.
сьогоднішній день був сповненим рефлексій: такого неба я давно не бачила. і я тільки сьогодні збагнула, що зустріч двох людей, які закохані одне в одного - це не факт, а швидше процес. їх голови повинні бути в тих самих хмарах, щб співпасти в часі і просторі їм доведеться невпинно і свідомо рухатись назустріч.
казки про зачарованих принців і принцес, які ми читали в дитинстві - це код.
довгі роки не могла збагнути сенсу зустрічі і неспівпадіння з тим хлопцем, тільки сьогодні мені відкрилось, що наші голови були в хмарах, але дивились в різні боки. ми обоє були зачаровані, і не змогли здолати чари: я хотіла, щоби коханий неодмінно поводився саме так, як я намріяла, і робив саме те, що я хочу і коли хочу - тому я не повертала своєї голови і не готова була прийняти його таким, яким він є, він дратував мене своєю поведінкою і словами, а він, повертав голову за сонцем, шукаючи на його погляд, слушного моменту і підтримки ззовні, не прислухаючись до мого ритму, і завжди робив все недоречно і невчасно.
ні, я ні про що не шкодую. було би нерозумно.
але тільки тепер відчула, що ми обоє не пройшли іспиту реальністю, зачаровані і прокляті - ми змогли зустрітись, тільки в один момент сну (після гадання мене не здивувало би, якби виявилось, що і я йому сьогодні наснилась).
те, що я побачила в його очах - було найгарніше, що я бачила в житті. і море і небеса, і свої зелені очі в його синіх - все в одному.
цілий день голова в хмарах. і ціле життя.
p.s. Ольо прислала цитату: "Love does not consist of gazing at each other, but in looking together in the same direction."
сьогодні вночі мені приснився колишній однокурсник. я багато років не згадувала і нічого не чула про нього, думаю, так само і він про мене.
він був справжній красень, дуже в мене закоханий. я би теж кохала його, аби не якась дивна невідповідність, неадекватність в ньому - ну абсолютно тупорила і безглузда поведінка. всі знали, що він несамовито кохає мене, але так само визнавали його дивним. списували на те, що він дуже сильно "запав" і/або живе в Ліпінах (там психлікарня)тому в нього "голова у хмарах". при тому щодо мене теж казали, що не зрозумієш, що в мене в голові, і що я викину наступної хвилини, тобто - обоє рябоє.
без мене часом він поводився "нормально", при моїй появі одразу дурів. на вечірках чи після нас начебто випадково залишали наодинці, і він неодмінно ніс якусь ахінєю замість того, щоби не слухати моїх підйобів, а притягнути за комір і поцілувати. я вважала, що перший крок повинен зробити чоловік, бачила як він хвилюється, і чекала від нього рішучості, навіть грубості., натомість я відчувала його тремтіння, бачила перед собою гарну, але дурнувату посмішку, чула якісь нісенітниці. мене від нього вкотре відвертало, я довго його ігнорила, не приховуючи роздратування, а він ходив за мною і зітхав.
за два з половиною роки нічого не змінилося, хоча кілька разів на вимогу громадськості я робила кілька спроб скоритись, але мене знову бісила його поведінка, хоча крім нього на мене так ніхто ніколи не дивився. мені подобалось, як він ивився на мене. на парах я раптово піднімала очі і бачила його погляд.
найцікавіше те, що в десятому класі на святки ми з подружкою гадали, і я побачила його лице в дзеркалі і дуже зраділа тоді, бо він був красень, а подрузі привидівся якийсь альбінос.
коли я побачила його через півроку наяву, мене наче током вперіщило: він дивився прямо на мене, як зачарований. і потім згадував весь час той момент в хвилини чергових ізліяній чуств.
сьогодні він мені наснився. ми цілувались на якихось зелених пагорбах, які я бачу не вперше: мені тричі снилось, що я їзджу або блукаю, і опиняюсь поряд з його будинком (реально я ніколи не була у нього вдома, тільки підйобувала, що в Ліпіни мені ще не час), тому я безпомилково впізнаю цю місцевість.
під час довгого поцілунку я побачила, що він знову захоплено дивиться мені в очі. легкі хмаринки пробігали в наших очах, як у небі. він сказав, що коли так сильно кохаєш, як він мене, не можеш надивитись на очі коханої, - як на небо.
в реальності наші дороги розійшлися: я перевелась на юридичний, кругом нього безборонно почали ковбаситись мокрощєлі, які до того наближатись з певних причин :) побоювались. моя колишня подруга, яка його втішала від невдачі зі мною, звичайно, з ним переспала, але з того теж нічого не вийшло. до нього чіплялись різні гламурні персонажі з місцевої тусівки і підараси, - все-таки він надзвичайно гарний. врешті його схопила одна юркая дєвучка-блондинка, симпатична, але з базарних торговок, хутко оженила на собі і народила двійко дітей. останній раз, що я про нього чула, він працював якимось чиновником в місцевій держадміністрації.
сьогоднішній день був сповненим рефлексій: такого неба я давно не бачила. і я тільки сьогодні збагнула, що зустріч двох людей, які закохані одне в одного - це не факт, а швидше процес. їх голови повинні бути в тих самих хмарах, щб співпасти в часі і просторі їм доведеться невпинно і свідомо рухатись назустріч.
казки про зачарованих принців і принцес, які ми читали в дитинстві - це код.
довгі роки не могла збагнути сенсу зустрічі і неспівпадіння з тим хлопцем, тільки сьогодні мені відкрилось, що наші голови були в хмарах, але дивились в різні боки. ми обоє були зачаровані, і не змогли здолати чари: я хотіла, щоби коханий неодмінно поводився саме так, як я намріяла, і робив саме те, що я хочу і коли хочу - тому я не повертала своєї голови і не готова була прийняти його таким, яким він є, він дратував мене своєю поведінкою і словами, а він, повертав голову за сонцем, шукаючи на його погляд, слушного моменту і підтримки ззовні, не прислухаючись до мого ритму, і завжди робив все недоречно і невчасно.
ні, я ні про що не шкодую. було би нерозумно.
але тільки тепер відчула, що ми обоє не пройшли іспиту реальністю, зачаровані і прокляті - ми змогли зустрітись, тільки в один момент сну (після гадання мене не здивувало би, якби виявилось, що і я йому сьогодні наснилась).
те, що я побачила в його очах - було найгарніше, що я бачила в житті. і море і небеса, і свої зелені очі в його синіх - все в одному.
цілий день голова в хмарах. і ціле життя.
p.s. Ольо прислала цитату: "Love does not consist of gazing at each other, but in looking together in the same direction."