мадмуазель Батерфляй і я.
почалась весна, потеплішало і почали в басейн на Бастіонну ходити дєвочкі і мальчікі пощьолкать єблішком, а не поплавати. наприклад, зберуться вони на одному і другому кінці, висять на бортиках, роблять одне одному очиці або тріщать, як сороки. люди, які ходять по талончиках від роботи (офісний планктон) назагал приходять не плавати, - навіщо вони взагалі приходять, - бовтаються в воді, наче буйки, заважають нормальнго розігнатись. багато хто ігнорує норми гігієни - плавають без шапок, двох бачила в великих ластах (в продажу є спеціальні укорочені ласти для плавання в басейні, так ні, ці рагулі пхаються у великих). куріци чіпляють блискучі заколки у волосся і крутять єбліщями над водою, чекають, що хтось із бистрих пацанчєків підпливе, какби невзначай торкнеться і заведеться розмова. но уви.
в басейні ніхто не плаває батерфляєм. поетому не дивно, що вся шушара, в тому числі і добре плаваючі пацанчєгі, які все-таки трапляються, і важкоатлет, який вдає з себе тренера з плавання, покрикуючи щось своєму "учневі" (100 грн. за 30 хв. заняття) примовкають, коли я вхожу в воду і р-раз - піднирюю під ними, вискакуючи над водою, чешу, рассєкая, вперед і не звертаю ні на кого уваги. я хожу плавати.
благослови Бог Шевченка і нашого тенера, Андрія Шидловського, - півроку тренувань зробили з мене плавчиху, - про це так мріяв мій покійний батько, майстер спорту, відомий на все місто тренер, король батерфляю. коли мій брат (приблизно 120 кг ваги і 189 зросту) пливе, здається, це випорхує над водою спина дельфіна, а не грузного дядьки, легкість, техніка, стиль - все передав йому колись мій батько. власне, плавання зробило з тренера батька, з учня - сина. в буквальному сенсі (я уже згадувала, як десятирічний брат якось поставив мамі ультиматум - або вона виходить за тренера з плавання, або іншого татка в нього ніколи не буде).
ну хто буде, скажіть, звертать увагу на єблівиє мордочкі над водою, коли помахами рук-крил несеться дівчина, яка пливе не тільки в ім'я спорту, здоров'я і підтримання тонусу? тут вкладається дуже особисте.
в обличчях деяких дядьок, які пливуть смішними "саженками" іноді світиться ну просто зелена заздрість.
я не звертаю уваги, я прийшла плавати, тому приємно, що все це гімно, яке бовтається в воді саме собою робко зіскакує з мого шляху, коли я пливу на своїй доріжці, аби не получіть по губах размашисто і різко.
звичайно, мені ще відточувати і відточувати стиль, але все-таки я пливу батерфляєм! кролем і брасом я теж пливу, звісно. і навіть трошки краще, можливо.
але батерфляй або дельфін - це дещо особисте. я подолала неміч, лінь, біль у спині, темноту, вимушене безгрошів'я і страх, коли всю зиму, в мороз, в дощ, вітер, негоду сунулась з сумкою до басейну ЦСКА. спасибі Сірожі С. за те, що часто підвозив або забирав, намагався полегшити мій шлях. спасибі, Господи!
зараз, повернувшись до вікдритого басейну, я кайфую від свого ковзання водою, і відкрите небо, мерехт зірок додають мені впевненості, що може десь, з висоти небесної на мій черговий заплив критично і любляче хтось ніби дивиться, і може, навіть сльози радості навертаються так само, як тій, яка пливе.
кожен свій заплив батерфляєм я присвячую тобі, тату. я навчилась, - хай пізно, але так, як ти хотів. я люблю тебе. ти завжди поряд.
в басейні ніхто не плаває батерфляєм. поетому не дивно, що вся шушара, в тому числі і добре плаваючі пацанчєгі, які все-таки трапляються, і важкоатлет, який вдає з себе тренера з плавання, покрикуючи щось своєму "учневі" (100 грн. за 30 хв. заняття) примовкають, коли я вхожу в воду і р-раз - піднирюю під ними, вискакуючи над водою, чешу, рассєкая, вперед і не звертаю ні на кого уваги. я хожу плавати.
благослови Бог Шевченка і нашого тенера, Андрія Шидловського, - півроку тренувань зробили з мене плавчиху, - про це так мріяв мій покійний батько, майстер спорту, відомий на все місто тренер, король батерфляю. коли мій брат (приблизно 120 кг ваги і 189 зросту) пливе, здається, це випорхує над водою спина дельфіна, а не грузного дядьки, легкість, техніка, стиль - все передав йому колись мій батько. власне, плавання зробило з тренера батька, з учня - сина. в буквальному сенсі (я уже згадувала, як десятирічний брат якось поставив мамі ультиматум - або вона виходить за тренера з плавання, або іншого татка в нього ніколи не буде).
ну хто буде, скажіть, звертать увагу на єблівиє мордочкі над водою, коли помахами рук-крил несеться дівчина, яка пливе не тільки в ім'я спорту, здоров'я і підтримання тонусу? тут вкладається дуже особисте.
в обличчях деяких дядьок, які пливуть смішними "саженками" іноді світиться ну просто зелена заздрість.
я не звертаю уваги, я прийшла плавати, тому приємно, що все це гімно, яке бовтається в воді саме собою робко зіскакує з мого шляху, коли я пливу на своїй доріжці, аби не получіть по губах размашисто і різко.
звичайно, мені ще відточувати і відточувати стиль, але все-таки я пливу батерфляєм! кролем і брасом я теж пливу, звісно. і навіть трошки краще, можливо.
але батерфляй або дельфін - це дещо особисте. я подолала неміч, лінь, біль у спині, темноту, вимушене безгрошів'я і страх, коли всю зиму, в мороз, в дощ, вітер, негоду сунулась з сумкою до басейну ЦСКА. спасибі Сірожі С. за те, що часто підвозив або забирав, намагався полегшити мій шлях. спасибі, Господи!
зараз, повернувшись до вікдритого басейну, я кайфую від свого ковзання водою, і відкрите небо, мерехт зірок додають мені впевненості, що може десь, з висоти небесної на мій черговий заплив критично і любляче хтось ніби дивиться, і може, навіть сльози радості навертаються так само, як тій, яка пливе.
кожен свій заплив батерфляєм я присвячую тобі, тату. я навчилась, - хай пізно, але так, як ти хотів. я люблю тебе. ти завжди поряд.