краткіє ітогі подвєдьом
Скачала на благословенному інфосторі французький фільм "Сірано Де Бержерак" з Депардьє уголовній ролі. Банальний рококовий сюжетєц, але наскільки глибока поезія і образ самого Сірано. Згадала студентську юність, коли вперше подивилась цей фільм, і своє тодішнє захоплення від образу Сірано - дотепного памфлетиста, мудрого філософа, безстрашного воїна, але глибоко ліричного поета і незаслужено нещасного в коханні чоловіка.
З юних років мене переслідує архетип нєпрємєннєйшого наслідування путі правдолюба і правдоборця, за що я часто отримувала самі тільки неприємності. Напевно тільки я примудряюсь отак, по-бержераківськи, моментально "проявляти" людей, і блискавично наживати собі лютих ворогів. Потрапляти в мольєрівські сюжети, комічні і трагічні водночас. Ні про що не шкодую. Може тільки про те, що часто розбризкувала йад енергію не туди, куди було би ефективніше.
Хочеться, як і Сірано, дійти в незаплямованому лицарському султані до останньої межі. (це натяк, шо я рицарь свєта, а ви унилоє гамно, ггг) Щодо експромтів в памфлетах, - було діло, теж. Проте, не хочеться так само колись впасти під ударом каменю, підло кинутого на голову, або від немочі, хотілось би якось в бою, нехай в короткому.
Також в моїй дєвічьєй свідомості досі живе отакий бержераківський архетип шляхетного генія і мужнього героя, недооціненого жінкою. Я ридаю, витираю соплі і думаю "якби я такого любила", і "яка вона дурепа". В 20 років я би сказала точно і відверто, що вибрала би Сірано, нехтуючи красунчиком, - такий ідеалізм закінчується у багатьох раніше, ще до отримання паспорта. Наступний досвід пошуку "золота в шатах сірих" переконав, що більшість чюдовіщ, мною вибраних "зову плоті вопрєкі", всередині мали ще більш гиденне нутро, вміло притрушуючи його зверху сіном "оригінальності і непонятості генія".
В 30 я би сказала, що вибрала б обох, тільки дєрзновєнного красунчика тримала б на повідку, як хатню тваринку, отримуючи від нього те, для чого його сотворив Господь, а Сірано залишила для любові містичної і сопрікосновєнія душ. Зараз думаю про те, не маразм лі прішол в 34 - хочеться залишитись тільки з Сірано. Але який-неякий досвід уже є, і хочеться залитись з Сірано виключно за певних умов - за товстими мурами родового замку, або усамітнитись із ним на власному острові. Проте, він і там знайде собі проблеми. То якось уже і розгубилася - вибір однозначний, а відповідь на питання "чи зробить це тебе щасливою" однозначною не стала...Значить, є час і привід для роздумів...
Дивилась фільм з великим теплом у серці. Не уявляю в ролі Бержерака когось іншого, ніж Депардьє. Все-таки він, цей неотесаний дядько, без особливої освіти і особливого світогляду, напевно становить цілу епоху в кінематографі, значно більшу епоху, ніж Ален Делон - едакій кросавчєг-декадент-нон-комформіст з якимось там "світоглядом", буржуазною родовитістю і освітою.
З юних років мене переслідує архетип нєпрємєннєйшого наслідування путі правдолюба і правдоборця, за що я часто отримувала самі тільки неприємності. Напевно тільки я примудряюсь отак, по-бержераківськи, моментально "проявляти" людей, і блискавично наживати собі лютих ворогів. Потрапляти в мольєрівські сюжети, комічні і трагічні водночас. Ні про що не шкодую. Може тільки про те, що часто розбризкувала йад енергію не туди, куди було би ефективніше.
Хочеться, як і Сірано, дійти в незаплямованому лицарському султані до останньої межі. (це натяк, шо я рицарь свєта, а ви унилоє гамно, ггг) Щодо експромтів в памфлетах, - було діло, теж. Проте, не хочеться так само колись впасти під ударом каменю, підло кинутого на голову, або від немочі, хотілось би якось в бою, нехай в короткому.
Також в моїй дєвічьєй свідомості досі живе отакий бержераківський архетип шляхетного генія і мужнього героя, недооціненого жінкою. Я ридаю, витираю соплі і думаю "якби я такого любила", і "яка вона дурепа". В 20 років я би сказала точно і відверто, що вибрала би Сірано, нехтуючи красунчиком, - такий ідеалізм закінчується у багатьох раніше, ще до отримання паспорта. Наступний досвід пошуку "золота в шатах сірих" переконав, що більшість чюдовіщ, мною вибраних "зову плоті вопрєкі", всередині мали ще більш гиденне нутро, вміло притрушуючи його зверху сіном "оригінальності і непонятості генія".
В 30 я би сказала, що вибрала б обох, тільки дєрзновєнного красунчика тримала б на повідку, як хатню тваринку, отримуючи від нього те, для чого його сотворив Господь, а Сірано залишила для любові містичної і сопрікосновєнія душ. Зараз думаю про те, не маразм лі прішол в 34 - хочеться залишитись тільки з Сірано. Але який-неякий досвід уже є, і хочеться залитись з Сірано виключно за певних умов - за товстими мурами родового замку, або усамітнитись із ним на власному острові. Проте, він і там знайде собі проблеми. То якось уже і розгубилася - вибір однозначний, а відповідь на питання "чи зробить це тебе щасливою" однозначною не стала...Значить, є час і привід для роздумів...
Дивилась фільм з великим теплом у серці. Не уявляю в ролі Бержерака когось іншого, ніж Депардьє. Все-таки він, цей неотесаний дядько, без особливої освіти і особливого світогляду, напевно становить цілу епоху в кінематографі, значно більшу епоху, ніж Ален Делон - едакій кросавчєг-декадент-нон-комформіст з якимось там "світоглядом", буржуазною родовитістю і освітою.