од кого ховаємся?
в суботу поїхали, як годиться, святити паску. приїхали до Михайлівського годині в 9 вечора. Паркую машину біля огорожі, перед парканом під новозбудованим готелем біля ресторану "порто". Переді мною ще машин 5. Знака заборони зупинки немає, рухові машина не заважає. Підходить мент, плюгавенький молодий міхрютка і благально просить машину тут не лишати. "А ці ось, попереду, якже", - питаю, - "і де знак заборони зупинки чи стоянки?" Мент кривиться і каже, - все правильно, знаку немає, де ці люди ходять - не знаю, я їх тут оце і чекаю. А вас дуже прошу, не лишайте машину тут, в мене будуть проблеми. Які проблеми, -питаю. Та є можливість очікувати на охоронювану особу. "Кого-кого?", починаю ржать. Мент ніяковіє... Та Президент України може приїхати...
Я дуже добре пам"ятаю, як чотири роки поспіль Ющенко виголошував клятви, що за його президентства не будуть перекривати дороги.
Не дотримуються своїх обіцянок тільки підори найгнуснєйшого ґатунку. Соромно, Вікторе Андрійовичу!
Як то кажуть, берегі очько смолоду. Що ж так швидко порушуєш клятви?
Машину я переставила трохи далі, і не з-за президента якогось там, а просто мент гречно попросив. Напередодні свята Воскресіння Господнього я була дуже доброю.