про баланси
Сьогодні зачепили тему про журналістські статки. Тупцяли на тій темі, проте вона мене хвилює в певному контексті, який я не до кінця висловила сама, і можливо, не дала висловити і Єгору. У мене найкомфортніший стан - я не боюсь втратити, бо втрачати насправді мало є що. Боюсь тільки за здоров'я, щоб не стати безпорадною раніше ніж помру. Так що заздрити мені немає сенсу. Будь у мене інше життя, я чинила би так само, співрозмірно потребам.
Але питання власності, дорогих авт і квартир, будинків, які є у журналістів наприклад, чи ну, нехай, у юристів, підприємців, які люто клеймлять Януковича викликає питання: а чим ви відрізняєтесь крім кількості накопиченого? Той самий лютий інстинкт накопичення, просто масштаб можливостей інший. І я не певна, що лізучи в Раду зараз, ви не станете черговим Каськівим. Отже питання в тому, від чого конкуренти Януковича з Каськівим згодні відмовитись заради загального блага, про яке вони твердять.
Зрештою, достатня для пересування в корках Києва машина - найменша малолітражка, але всі прагнуть купити позашляховик, статусні речі так звані. Статус кого вони вам автоматично надають? В ієрархії бабуїнів статус того, кого трахають в жопу вищий від того чи має він сам можливість когось трахать в жопу. Щодо людей - те саме, але метафорично.
І коли журналісти, юристи, колишні чиновникі, депутати, колишні міністри, голови партій якихось, яких уже не існує, які жирно накопичили в ранніх 2000-х, що і досі некисло, або геть нещодавно кажуть про необхідність спротиву, організації, солідаризації для повалення влади, в цих хай найкращих намірах ховається сумнів: а чи не трухнули ви від того, що вам просто є більше втрачати, а накопичити так швидко і так багато уже не зможете?
Стережись бути багатим, коли в країні немає Шляху, і соромся бути бідним, коли в країні є Шлях.
В кожного буржуа рило в пушку. Я не лівацьких поглядів, але питання етики завжди поступається там, де швидке і значне накопичення капіталу і "статусних" речей, напоказ, а не для реалізації мрій про свободу і справедливість, рівні можливості для всіх і соціальні ліфти для найбільш обдарованих.
Кожен, хто купив позашляховик або дорогезну бмв, інфініті, лексус, ауді і т.д. і прикрасився діамантами і дорогим шматтям, оцією мішурою "статусних речей" має розуміти певну класову ненависть, яку до нього так чи інакше будуть відчувати ті сіромахи або принципові (тіпа оце мене, можете називати мене навіть невдахою - я не ображусь) ніщєброди, яких закликає цей золочений "борець за справедливість" до об'єднання під його знамено задля реалізації прав і свобод. А чи думав ти, що колесо твоєї машини - це неможливість реалізації чиїхось прав і свобод, які ти собі прилямзив - чи відкатами, а значить гідрою "своячества" замість конкуренції, чи хабарем - а значить розбещенням гниллю корупції суспільства? Так, хтось обригався і лежить в канаві, не годен реалізувати себе як людину навіть, а хтось і справді не отримав те, що гарантовано, бо всюди клин з хабарів, перепонів і іспитів на низину моральних бар'єрів. Адже "несправедливість" системи, проти якої всі ми хочемо повставати починається з нас як її гайок.
Саме тому, в певній мірі, той, хто вимурував палаци і катається на позашляховику, повинен розуміти, чому його найкращі ідеї і найщиріші заклики зутрічаються скептично. Саме тому ти, дружище, - на дорогому позашляховику, бо хтось мусить ходити пішки. Інакше всі були би так-сяк рівніше, їздили би на великах і малолітражках, але може тоді дороги були б в нас круті і рівні.
Не впевнена, що "опозиційні" журналісти, які в усьому винять Януковича, а раніше лаяли Кучму, не надто - Ющенка, водили дружбу і інтимні стосунки з Каськівими різними, розуміють цю очевидну річ.
Треба віддать належне Єгору, він не став поливать лайном колег по цеху, а навіть почав їх захищати, проте на мій погляд, пояснюваний вище фактор очевидний, і його треба враховувати. Люди не хочуть об'єднуватись заради свобод і гарантій багатшим і крутішим стати ще крутішими. Завтра ніхто них не подасть руки, а обризкає брудом з-під колес позашляховика тебе на пішохідному переході, не збавляючи швидкості. І добре, якщо тільки обризкає. Ми просто це не раз пройшли. Чи це було навмисно, чи спонтанно - але навчені, і пасивність теж має причини. Все має причини, крім заздрості і страху.
Але питання власності, дорогих авт і квартир, будинків, які є у журналістів наприклад, чи ну, нехай, у юристів, підприємців, які люто клеймлять Януковича викликає питання: а чим ви відрізняєтесь крім кількості накопиченого? Той самий лютий інстинкт накопичення, просто масштаб можливостей інший. І я не певна, що лізучи в Раду зараз, ви не станете черговим Каськівим. Отже питання в тому, від чого конкуренти Януковича з Каськівим згодні відмовитись заради загального блага, про яке вони твердять.
Зрештою, достатня для пересування в корках Києва машина - найменша малолітражка, але всі прагнуть купити позашляховик, статусні речі так звані. Статус кого вони вам автоматично надають? В ієрархії бабуїнів статус того, кого трахають в жопу вищий від того чи має він сам можливість когось трахать в жопу. Щодо людей - те саме, але метафорично.
І коли журналісти, юристи, колишні чиновникі, депутати, колишні міністри, голови партій якихось, яких уже не існує, які жирно накопичили в ранніх 2000-х, що і досі некисло, або геть нещодавно кажуть про необхідність спротиву, організації, солідаризації для повалення влади, в цих хай найкращих намірах ховається сумнів: а чи не трухнули ви від того, що вам просто є більше втрачати, а накопичити так швидко і так багато уже не зможете?
Стережись бути багатим, коли в країні немає Шляху, і соромся бути бідним, коли в країні є Шлях.
В кожного буржуа рило в пушку. Я не лівацьких поглядів, але питання етики завжди поступається там, де швидке і значне накопичення капіталу і "статусних" речей, напоказ, а не для реалізації мрій про свободу і справедливість, рівні можливості для всіх і соціальні ліфти для найбільш обдарованих.
Кожен, хто купив позашляховик або дорогезну бмв, інфініті, лексус, ауді і т.д. і прикрасився діамантами і дорогим шматтям, оцією мішурою "статусних речей" має розуміти певну класову ненависть, яку до нього так чи інакше будуть відчувати ті сіромахи або принципові (тіпа оце мене, можете називати мене навіть невдахою - я не ображусь) ніщєброди, яких закликає цей золочений "борець за справедливість" до об'єднання під його знамено задля реалізації прав і свобод. А чи думав ти, що колесо твоєї машини - це неможливість реалізації чиїхось прав і свобод, які ти собі прилямзив - чи відкатами, а значить гідрою "своячества" замість конкуренції, чи хабарем - а значить розбещенням гниллю корупції суспільства? Так, хтось обригався і лежить в канаві, не годен реалізувати себе як людину навіть, а хтось і справді не отримав те, що гарантовано, бо всюди клин з хабарів, перепонів і іспитів на низину моральних бар'єрів. Адже "несправедливість" системи, проти якої всі ми хочемо повставати починається з нас як її гайок.
Саме тому, в певній мірі, той, хто вимурував палаци і катається на позашляховику, повинен розуміти, чому його найкращі ідеї і найщиріші заклики зутрічаються скептично. Саме тому ти, дружище, - на дорогому позашляховику, бо хтось мусить ходити пішки. Інакше всі були би так-сяк рівніше, їздили би на великах і малолітражках, але може тоді дороги були б в нас круті і рівні.
Не впевнена, що "опозиційні" журналісти, які в усьому винять Януковича, а раніше лаяли Кучму, не надто - Ющенка, водили дружбу і інтимні стосунки з Каськівими різними, розуміють цю очевидну річ.
Треба віддать належне Єгору, він не став поливать лайном колег по цеху, а навіть почав їх захищати, проте на мій погляд, пояснюваний вище фактор очевидний, і його треба враховувати. Люди не хочуть об'єднуватись заради свобод і гарантій багатшим і крутішим стати ще крутішими. Завтра ніхто них не подасть руки, а обризкає брудом з-під колес позашляховика тебе на пішохідному переході, не збавляючи швидкості. І добре, якщо тільки обризкає. Ми просто це не раз пройшли. Чи це було навмисно, чи спонтанно - але навчені, і пасивність теж має причини. Все має причини, крім заздрості і страху.