люди, рятуйтесь самі
Я знаю, що я голосно дихаю в мікрофон, що я формулюю питання надто довгими, в них часом уже містяться відповіді, що я часто нечітко вимовляю слова або надто спішу, що голос у мене часом як електропилка. Але чому я знаю це не від друзів і не від ворогів, які найкращі вчителі?
Я запропонувала Скрипіну прийти на ефір до презентації проекту "Громадське.Тв" 11 червня. Презентація проекту була схожа на промову, підготовлену до вручення премії "Оскар", ось тільки фільм ще не знято, і навіть сценарій не написано.
Вчора я зробила важливий і корисний висновок про свої ілюзії.
Звідкіля в людей впевненість, що на новому місці вони зможуть нарешті робити краще, відповідально, професійно, як не можуть на старому, залишаючись все тими ж людьми? Я теж перебувала півжиття в цих ілюзіях, мені цікаво, звідки воно береться в голові? Місце впливає, але нами все життя керують якісь невоодушевльонниє предмети і речі, - чи це не має насторожувати? Завжди є причини "чому ні" розвитку і прогресу, і чому "так" деградації і слабкості.
Я думаю, такого роду дискусії - оковирні чи неоковирні, допомагають визначитись з напрямком світоглядного руху, куди йти тобі особисто, і що "в консерваторії подправіть". Я - в своїй консерваторії, ти в своїй.
Вчора мені найглибше довелось упевнитись в смислі фрази "добрими намірами вимощена дорога до пекла".
Півночі і півдня думаю про це.
Чи варто організовувати бригаду рятувальників на воді, якщо можна всім навчитись дбре плавати змалечку?
Чи варто звинувачувати суспільство в жадібності, заздрощах, ницості, коли сам не маєш культури? Наприклад, не годен вислухати питання, не те що відповісти на нього прямо і відверто, і чи треба оце крутитись, як вуж у воді?
Твої людські якості накладаються на все, що ти робиш. Бо все, що ти робиш, - ти робиш для себе.
Залишаюсь прихильником індивідуальної еволюції. Дякую усім людям, відомим і невідомим, які мене навчали, які сприяли моєму розвитку, - критикуйте, радьте. Заздріть, якщо хочете. Дякую всім, хто помиляється і лажає (я лажаю найбільше - за промовчанням), аби я вчилась, як має бути.
За наочність "що подправіть" у власній "консерваторії" - дякую Скрипіну. Він не відповів на жодне питання по суті. Говорив, коли говорила я, відвертав на якісь дрібниці увагу, щоб я втратила нитку розмови. Велкам, бейбі, в "світ професійної журналістики".
Зрештою, я запросила Рому поговорити про його проект, дати йому розголос, як і на що він використав свій час - його справа.
Для мене це досвід. Для нього - йому розбиратись що. Є загроза перетворитись самому на того, проти кого боровся і кого критикував. Вона перманентна, ніколи не буде так, щоб її не було - в принципі. Люди, яких ми зустрічаємо - це наша школа, лікарня і порятунок. У мене немає претензій, а є пропозиції.
Годі рятувати і змінювати Україну. Рятуймо і змінюймо краще самих себе.
І будьмо, звісно, уважні. Як в анонсах мовиться: робіть власні висновки.
Подкаст тут:
Я запропонувала Скрипіну прийти на ефір до презентації проекту "Громадське.Тв" 11 червня. Презентація проекту була схожа на промову, підготовлену до вручення премії "Оскар", ось тільки фільм ще не знято, і навіть сценарій не написано.
Вчора я зробила важливий і корисний висновок про свої ілюзії.
Звідкіля в людей впевненість, що на новому місці вони зможуть нарешті робити краще, відповідально, професійно, як не можуть на старому, залишаючись все тими ж людьми? Я теж перебувала півжиття в цих ілюзіях, мені цікаво, звідки воно береться в голові? Місце впливає, але нами все життя керують якісь невоодушевльонниє предмети і речі, - чи це не має насторожувати? Завжди є причини "чому ні" розвитку і прогресу, і чому "так" деградації і слабкості.
Я думаю, такого роду дискусії - оковирні чи неоковирні, допомагають визначитись з напрямком світоглядного руху, куди йти тобі особисто, і що "в консерваторії подправіть". Я - в своїй консерваторії, ти в своїй.
Вчора мені найглибше довелось упевнитись в смислі фрази "добрими намірами вимощена дорога до пекла".
Півночі і півдня думаю про це.
Чи варто організовувати бригаду рятувальників на воді, якщо можна всім навчитись дбре плавати змалечку?
Чи варто звинувачувати суспільство в жадібності, заздрощах, ницості, коли сам не маєш культури? Наприклад, не годен вислухати питання, не те що відповісти на нього прямо і відверто, і чи треба оце крутитись, як вуж у воді?
Твої людські якості накладаються на все, що ти робиш. Бо все, що ти робиш, - ти робиш для себе.
Залишаюсь прихильником індивідуальної еволюції. Дякую усім людям, відомим і невідомим, які мене навчали, які сприяли моєму розвитку, - критикуйте, радьте. Заздріть, якщо хочете. Дякую всім, хто помиляється і лажає (я лажаю найбільше - за промовчанням), аби я вчилась, як має бути.
За наочність "що подправіть" у власній "консерваторії" - дякую Скрипіну. Він не відповів на жодне питання по суті. Говорив, коли говорила я, відвертав на якісь дрібниці увагу, щоб я втратила нитку розмови. Велкам, бейбі, в "світ професійної журналістики".
Зрештою, я запросила Рому поговорити про його проект, дати йому розголос, як і на що він використав свій час - його справа.
Для мене це досвід. Для нього - йому розбиратись що. Є загроза перетворитись самому на того, проти кого боровся і кого критикував. Вона перманентна, ніколи не буде так, щоб її не було - в принципі. Люди, яких ми зустрічаємо - це наша школа, лікарня і порятунок. У мене немає претензій, а є пропозиції.
Годі рятувати і змінювати Україну. Рятуймо і змінюймо краще самих себе.
І будьмо, звісно, уважні. Як в анонсах мовиться: робіть власні висновки.
Подкаст тут: