пожалуй, скопіпащу сюди з фейсбуку

[zzzulfiya]

Я не дивуюсь, що "кияни" з центральних провулків не надто осяяні протестним духом проти забудови. Адже колись батьки-комісари "центральних киян" теж заселились чи прибудувались в ці будинки на чиєсь місце, нині бабушки почілі в бозє, квартири продано іншим, новий контингент також на це місце звідкись приїхав, поробивши ремонти з джакузі і сусальним золотом. і це дісталось не просто так. Відтак, ми не захищаємо "чужі" провулки, оскільки "престижні" центральні райони віддавна не підлягали природному розподілу, а були винагородою - ідеологічною чи дерибанною - все одно, "для своїх." Жителі спальних районів - "несвої". У жителів спальних районів є окраїнний комплекс "мешканця гетто". Його завжди зневажали: "жизнь дала трєщіну - перєєзжаю на Троєщину". Відтак, "твої" провулки центру як і поняття "кияни" це завжди щось сумнівне, ієрархічне, несправедливе, ти завжди ніяковієш, коли мер звертається "кієвлянє" - це не до тебе. Ти можеш все життя тут гарувати, лягти тут костьми, але "прописка" - це якась містична індульгенція, якої ти "не заслужив". Її можна купити, в тому чи іншому ступені - ціною втраченої гідності, але неможливо заробити нормальною працею без втрати.
То чи маю я захищати "чужий провулок", підставляючи під кийки свою голову, щоб бабушка (дружина колишнього генерала НКВД) чи директор шахти-братської могили мали нагоду насолоджуватись щебетанням пташок у прибудинковому сквері, гордо називаючи себе "корєнниє кієвлянє"?