щодо просто Гестбі
Не зайве додати, що для мене Гетсбі - не ідеальний герой. Ідеальні герої нудні і гротескні в свої ідеальності. Ідеалісти з недоліками цікавлять більше, оскільки це більш життєво, і є над чим працювати.
Людина, яка сподівається на те, що можна все повернути, - час і непрожиті разом миті, репутацію, кохання, дружбу після зради - знаходиться в гамі від ідеаліста до конценого егоїста. А звідси і сліпота, збитий приціл, незважання на знаки і заперечення права вибору іншого.
Дуже часто такі риси притаманні людям, які народились під сузір'ям Лева, а противникам будь-яких гороскопічних порівнянь - скажу, що певного типу. Ці люди бувають великодушними, але часто їх великодушність також є наслідком їх самонадіяності і неуважності. Вони щиро відкидають, що інші люди не такі, як вони, і не розуміють, як можна чинити інакше, - а в загущених егоїзмом випадках вони не дарують найменшого шансу не захоплюватись собою і не виражати це захоплення в похвалах, в наслідуванні їх способу життя, звичок, і готовності бути завжди "під рукою" для услуженія.
В хороших випадках особистісного розвитку, відкритості до сприйняття "іншого" з його досвідом і життєвою парадигмою з'являються наміри допомогти, прощати, виправдати дрібні вади і вселити віру у себе, підносити дрібні добрі риси до рівня чеснот в близьких.
Цікавий тип, але важкий для тих, хто щиро бажає їм добра. Як правило,довкола такого типу особистості крутиться дофіга якихось приживалок, риб-лоцманів, просителів, паразитів і прочєй життєвої шушвалі й дрібноти, які відтягують особу своїм дріб'язком від важливих справ і прямування своїм шляхом. Вони часто забувають про друзів, допомагаючи якимсь випадковим типам, навіть явним шулерам і попрошайкам. А збивання на манівці чрєвато зупинкою в розвитку, втрачанням самокритики, самоіронії, і як наслідок - деградацією, образою на "невдячність" людей, а ширше - агресією і мізантропією, що таки випливають від невміння розпізнавати людей і не втрачати пильності. В інших випадках, колишнє "сонце" потухає, виснажившись од дріб'язку і марнот, йде в самітники, уникаючи будь-якого спілкування, що ніби одразу несе для нього якісь "зобов'язання", а потім - уже страшиться і губить сам себе і стає схожим на облізлого кота. Це не те усамітнення. коли людина бере перепочинок або переходить на спостереження, набирається мудрості, осяянь, уважно ставлячись до себе і довколишнього, черпаючи силу перед більшим стрибком в глибину інших, тонших вібрацій.
Коли я почала запрошувать людей на програми, я з подивом почала відмічати, наскільки по-різному проявляються глибинні особистісні речі - і в мене, і в гостей. Щодо себе - давно помітила, коли збираюсь кудись піти і рішуче виступити, нанесу якоїсь маячні, і думаю: Господи, мені здається, відняло розум, іноді в процесі "глаголєнья" відчуваю, що з мене лізе якась околєсіца. А коли спонтанно прорива, то можна багато несподіваного для себе сказати і в манері, собі не характерній. Що потім думаю - боже мій, це ж не моя лексика, де це я таких хороший і влучних слів понабиралась? Думала, це тільки у мене. А це буває у різних типів особистості й багатьох людей.
Відтак, мене не цікавить безпомильний герой. Бо поки людина живе, вона цікава тим, що не права, перегинає в якийсь бік, помиляється. Помилки більше говорять про людину, аніж її розум і чесноти, вони намічають шлях. Бо чесноти, - це те, чому ми уже навчились, те, що ми маємо і в нас не відняти. А помилки - це початок випрацювання, або чіткий знак, що ще не час рухатись саме сюди, або марнота певних зусиль без відпрацювання власних недоліків. Наші помилки, страхи і неврози - це те, що будує нашу особистість, і те, як ми її формуємо, виліплюючи себе, як скульптори - процес творіння найвищого - саме в цьому.
Коли нам посилаються люди нікчемні, ми бачимо свої недоліки, коли мудрі - ми бачимо свої чесноти, якщо ми здатні вчитись, зцілюватись, - ми робимо це самі, тільки часто "об когось", але не завжди відчуваємо вдячність. Наші вороги і конкуренти часом теж - найкращі вчителі, і найпильніші спостерігачі, бо дружні лестощі - це нещирий і неправильний фідбек, який відкидає нас в розвитку назад. Тому я намагаюсь бути дуже уважною, коли хвалю, ніколи не хвалю за те, що людина робить погано, аби її втішити. А звинувачуючи, я рідко помиляюсь в проблемі, часто - в її масштабі. Ми повинні давати один одному чесний фідбек, якщо ми цінуємо різноманітність і шанс для розвитку. Задрість приводить до того, що в звинуваченнях оточуючим, ми ставимо влучні діагнози самим собі.
Людина, яка сподівається на те, що можна все повернути, - час і непрожиті разом миті, репутацію, кохання, дружбу після зради - знаходиться в гамі від ідеаліста до конценого егоїста. А звідси і сліпота, збитий приціл, незважання на знаки і заперечення права вибору іншого.
Дуже часто такі риси притаманні людям, які народились під сузір'ям Лева, а противникам будь-яких гороскопічних порівнянь - скажу, що певного типу. Ці люди бувають великодушними, але часто їх великодушність також є наслідком їх самонадіяності і неуважності. Вони щиро відкидають, що інші люди не такі, як вони, і не розуміють, як можна чинити інакше, - а в загущених егоїзмом випадках вони не дарують найменшого шансу не захоплюватись собою і не виражати це захоплення в похвалах, в наслідуванні їх способу життя, звичок, і готовності бути завжди "під рукою" для услуженія.
В хороших випадках особистісного розвитку, відкритості до сприйняття "іншого" з його досвідом і життєвою парадигмою з'являються наміри допомогти, прощати, виправдати дрібні вади і вселити віру у себе, підносити дрібні добрі риси до рівня чеснот в близьких.
Цікавий тип, але важкий для тих, хто щиро бажає їм добра. Як правило,довкола такого типу особистості крутиться дофіга якихось приживалок, риб-лоцманів, просителів, паразитів і прочєй життєвої шушвалі й дрібноти, які відтягують особу своїм дріб'язком від важливих справ і прямування своїм шляхом. Вони часто забувають про друзів, допомагаючи якимсь випадковим типам, навіть явним шулерам і попрошайкам. А збивання на манівці чрєвато зупинкою в розвитку, втрачанням самокритики, самоіронії, і як наслідок - деградацією, образою на "невдячність" людей, а ширше - агресією і мізантропією, що таки випливають від невміння розпізнавати людей і не втрачати пильності. В інших випадках, колишнє "сонце" потухає, виснажившись од дріб'язку і марнот, йде в самітники, уникаючи будь-якого спілкування, що ніби одразу несе для нього якісь "зобов'язання", а потім - уже страшиться і губить сам себе і стає схожим на облізлого кота. Це не те усамітнення. коли людина бере перепочинок або переходить на спостереження, набирається мудрості, осяянь, уважно ставлячись до себе і довколишнього, черпаючи силу перед більшим стрибком в глибину інших, тонших вібрацій.
Коли я почала запрошувать людей на програми, я з подивом почала відмічати, наскільки по-різному проявляються глибинні особистісні речі - і в мене, і в гостей. Щодо себе - давно помітила, коли збираюсь кудись піти і рішуче виступити, нанесу якоїсь маячні, і думаю: Господи, мені здається, відняло розум, іноді в процесі "глаголєнья" відчуваю, що з мене лізе якась околєсіца. А коли спонтанно прорива, то можна багато несподіваного для себе сказати і в манері, собі не характерній. Що потім думаю - боже мій, це ж не моя лексика, де це я таких хороший і влучних слів понабиралась? Думала, це тільки у мене. А це буває у різних типів особистості й багатьох людей.
Відтак, мене не цікавить безпомильний герой. Бо поки людина живе, вона цікава тим, що не права, перегинає в якийсь бік, помиляється. Помилки більше говорять про людину, аніж її розум і чесноти, вони намічають шлях. Бо чесноти, - це те, чому ми уже навчились, те, що ми маємо і в нас не відняти. А помилки - це початок випрацювання, або чіткий знак, що ще не час рухатись саме сюди, або марнота певних зусиль без відпрацювання власних недоліків. Наші помилки, страхи і неврози - це те, що будує нашу особистість, і те, як ми її формуємо, виліплюючи себе, як скульптори - процес творіння найвищого - саме в цьому.
Коли нам посилаються люди нікчемні, ми бачимо свої недоліки, коли мудрі - ми бачимо свої чесноти, якщо ми здатні вчитись, зцілюватись, - ми робимо це самі, тільки часто "об когось", але не завжди відчуваємо вдячність. Наші вороги і конкуренти часом теж - найкращі вчителі, і найпильніші спостерігачі, бо дружні лестощі - це нещирий і неправильний фідбек, який відкидає нас в розвитку назад. Тому я намагаюсь бути дуже уважною, коли хвалю, ніколи не хвалю за те, що людина робить погано, аби її втішити. А звинувачуючи, я рідко помиляюсь в проблемі, часто - в її масштабі. Ми повинні давати один одному чесний фідбек, якщо ми цінуємо різноманітність і шанс для розвитку. Задрість приводить до того, що в звинуваченнях оточуючим, ми ставимо влучні діагнози самим собі.