Be The Great, please
Рекомендую (обов'язково) сходити на фільм "Великий Гетсбі" з Леонардо Ді Капріо, який на відміну від захваленої Меріл Стріп, не знімається в другосортному лайні заради грошенят. Має смак. Із безвусого підлітка він перетворився на філософа, італійські риси в ньому дедалі більше проявляються, очі меншають, але глибшає і страшно печальним робиться погляд.
Баз Лурман, режисер "Ромео і Джульєти", фільму моєї юності, що я переглядала може разів із десять, зробив глядацькій аудиторії, яка з того часу визріла і досягає сорока, разом із кризою середнього віку, знову подарунок, наче той зелений ліхтар на протилежному березі. Його звинувачують в надмірній театральності і пафосності, але це його і робить самобутнім, та і чим нині проб'єш товстолобого глядача, який звик до надмірного накопичення спецефектів і матеріального чинника оцінки фільмів по бюджету, але ніяк ні пристрастей, і особливо, не рівня почуттів.
Я давно не виходила з кіно в такому настрої, що аж вистачає до самого дому. Зал був забитий ущерть, і всі сиділи в надзвичайній тиші, ніхто не шелестів, не перегукувався. Але незначна частина, як пішли титри стала плескати у долоні, як в театрі.
Як продовження думок і спогадів, грім, дощ і блискавка, які неочікувано зустріли мене, обеззброєну, на Харківській, ще тільки посилили враження, створивши аудіовізуальний ефект подовженої реальності в унісон пережитій в кіно драмі.
Підіть і подивіться, такі фільми визначають певні віхи у житті.
Хто читав книгу і знає зміст, насолодиться музикою, грою акторів і естетикою. Щасливий, хто не знає змісту роману Фіцжеральда. Я з їх числа, чи не вперше радію із власного невігластва - все збиралась узятись, але не доходили руки.
Коли ми їхали з кіно, згадали своїх героїв дитинства - Пітера Пена і Карлсона. А я на додачу - Пеппі Довгапанчоху. Я стала Пеппі Довгапанчохою, здавалось. Але тепер думаю, що в процесі в мені щось перемикнулось, і я більше тяжію до буття Пітером Пеном. А справжній Пітер Пен він виріс і став Гетсбі. Він здавна мені сниться, і нема на те ради. Такі люди не вміють вибирати, кого кохати. Їм здається, що велич - це норма. Вони обгрунтовано вимагають цього від інших. Наважитись би, щоб не забракло відповідності. Але, поки міркуєш про це, життя проходить, і як пише Бондар. "немає ні ложа, ні лона, а тільки сором, провина і середньовіччя."
Баз Лурман, режисер "Ромео і Джульєти", фільму моєї юності, що я переглядала може разів із десять, зробив глядацькій аудиторії, яка з того часу визріла і досягає сорока, разом із кризою середнього віку, знову подарунок, наче той зелений ліхтар на протилежному березі. Його звинувачують в надмірній театральності і пафосності, але це його і робить самобутнім, та і чим нині проб'єш товстолобого глядача, який звик до надмірного накопичення спецефектів і матеріального чинника оцінки фільмів по бюджету, але ніяк ні пристрастей, і особливо, не рівня почуттів.
Я давно не виходила з кіно в такому настрої, що аж вистачає до самого дому. Зал був забитий ущерть, і всі сиділи в надзвичайній тиші, ніхто не шелестів, не перегукувався. Але незначна частина, як пішли титри стала плескати у долоні, як в театрі.
Як продовження думок і спогадів, грім, дощ і блискавка, які неочікувано зустріли мене, обеззброєну, на Харківській, ще тільки посилили враження, створивши аудіовізуальний ефект подовженої реальності в унісон пережитій в кіно драмі.
Підіть і подивіться, такі фільми визначають певні віхи у житті.
Хто читав книгу і знає зміст, насолодиться музикою, грою акторів і естетикою. Щасливий, хто не знає змісту роману Фіцжеральда. Я з їх числа, чи не вперше радію із власного невігластва - все збиралась узятись, але не доходили руки.
Коли ми їхали з кіно, згадали своїх героїв дитинства - Пітера Пена і Карлсона. А я на додачу - Пеппі Довгапанчоху. Я стала Пеппі Довгапанчохою, здавалось. Але тепер думаю, що в процесі в мені щось перемикнулось, і я більше тяжію до буття Пітером Пеном. А справжній Пітер Пен він виріс і став Гетсбі. Він здавна мені сниться, і нема на те ради. Такі люди не вміють вибирати, кого кохати. Їм здається, що велич - це норма. Вони обгрунтовано вимагають цього від інших. Наважитись би, щоб не забракло відповідності. Але, поки міркуєш про це, життя проходить, і як пише Бондар. "немає ні ложа, ні лона, а тільки сором, провина і середньовіччя."
Click to view