земних пристрастей псот
Коли я думаю про людей, які можуть знятися і переїхати в будь-яке місце на карті з максимум двома валізами або відправитись в подорож з наплічником, я тихо заздрю - мені ця розкіш мінімалізму недоступна. Будучи активним користувачем - продавцем і трохи покупцем в усіх спільнотах, які продають щось, я примудрилась не тільки владарювати всім необхідним і трошки більше, я зібрала колекцію книг, блокнотів, шийних хусток і шаликів, сумок, посуду, прикрас, махрових рушників, взуття і джинсів. Так, саме колекцію. В мене є ящик власноруч придбаних інструментів є як в доброго майстровитого дядька. В мене є навіть колекція котячих мисочок, яких для однієї кицьки достатньо максимум трьох. Саме я здатна купити непотрібну в принципі мені річ (і не мого розміру) з міркувань чистої естетики чи підтримки виробника за втілення гарної ідеї. Напевно це пережиток епохи дефіциту кінця 80-х - 90-х яка вплинула на мене в час моєї найбільшої сенсітивності. Мені ніколи не буває достатньо. Коли я заходжу наприклад, до магазину прикрас, я помічаю, що практично всі фасони в тій чи іншій інтерпретації уже наявні в моїй домашній колекції, і йду з пустими руками. Мене знають всі продавці і часто з людської доброти і турботи кажуть: "Іро, ну досить уже з вас, сьогодні нічого не купуйте".
Всі намагання "облєгчітца" і відправити в добрі руки зводяться до того, що звільнене в трьох шафах-купе до стелі місце знову заповнюється новими експонатами.
І ось тепер я рішуче беру себе в руки і вирішую відправити частину колекції ювелірних прикрас і біжутерії у вільне плавання до добрих людей. І що старшно, - це тільки найменший вершечок айсберга. Завдяки продажу книг три зими тому, я познайомилась з Бурковською і ще кількома толковими і цікавими людьми.
З подібною метою я створила сторінку на фейсбуку, аби цікаві рукотвори і речі з приватних колекцій різних людей вступили в обіг, переходили з рук в руки і радували наступника. І на щастя, у мене тут є однодумці. Ось наприклад, уявімо, що свого часу ваші батьки купили перстень чи книжку в Фаїни Раневської. Ще невідомо, хто ким стане, так можна і реліквію надбать, що зрозумієш тільки згодом.
А чарівні дрібнички без особливого призначення! Не штамповані пилозбірники, а щось таке чудернацьке, що й не збагнути, кому в голову прийшло таке виробити.
У мене тяга до таких безцінних на мій погляд, штук, з дитинства. В гостях у дорослих приятелів батьків я любила обережно перебирати різний в розумінні дорослих, мотлох, який для мене був найбільшим багатством. Нещодавно була в Кості, у нього колекція штучок, і мені раптом згадалось дитинство. Якби я потрапила до нього малою, я би не змогла вийти з цієї комори дивних і чарівних речей, мене би гукали, а я все би перебирала. Хто був і у мене вдома, той зрозуміє.
Практично всі колекційні і унікальні речі - надибувались знавцями і збирачами десь на блошиних ринках, барахолках і навіть смітниках, і завдяки хапальному рефлексу чи вбудованій функції пошукача артефактів ми маємо музеї і приватні колекції історичних bric-a-brac. Коли я почала виїздити за кордон - і на Сході, і на Заході є люди, які займаються такими речами і очевидно, мають ту саму внутрішню якість, що і я. Я завжди мріяла мати невеличке кафе і поряд - лавку з bric-a-brac і букіністичним відділом. Що нас найбільше притягує в Львівських кнайпах чи маленьких історичних кафе на два-три столика в Європі? Ага, саме ці штучки.
Із-за чотирьох кришталевих ваз і вазочок нас в серванті, моя баба (свекруха мамі) писала моїй мамі, що вона перетворила квартиру на "антікварную лавку" і вкладала в листи вирізки з газет, клєймящіє міщанські звички і погоню за дефіцитами. Блеать, якби у нас була антикварна лавка, яка б я була щаслива! Але у нас в шафі лежали югославські замшеві чоботи непідходящого нікому розміру, здобуті в бійці за дефіцит в ЦУМі (підходящий розмір вакурат закінчився перед мамою), норкова шапка-обманка, хвіст пісца і шапка з хутра фредки, яку тато почав носить, коли її ізрядно побив міль, бо до того було нєвєлєно, тому він років 15 в нутрієвій ходив
Всі намагання "облєгчітца" і відправити в добрі руки зводяться до того, що звільнене в трьох шафах-купе до стелі місце знову заповнюється новими експонатами.
І ось тепер я рішуче беру себе в руки і вирішую відправити частину колекції ювелірних прикрас і біжутерії у вільне плавання до добрих людей. І що старшно, - це тільки найменший вершечок айсберга. Завдяки продажу книг три зими тому, я познайомилась з Бурковською і ще кількома толковими і цікавими людьми.
З подібною метою я створила сторінку на фейсбуку, аби цікаві рукотвори і речі з приватних колекцій різних людей вступили в обіг, переходили з рук в руки і радували наступника. І на щастя, у мене тут є однодумці. Ось наприклад, уявімо, що свого часу ваші батьки купили перстень чи книжку в Фаїни Раневської. Ще невідомо, хто ким стане, так можна і реліквію надбать, що зрозумієш тільки згодом.
А чарівні дрібнички без особливого призначення! Не штамповані пилозбірники, а щось таке чудернацьке, що й не збагнути, кому в голову прийшло таке виробити.
У мене тяга до таких безцінних на мій погляд, штук, з дитинства. В гостях у дорослих приятелів батьків я любила обережно перебирати різний в розумінні дорослих, мотлох, який для мене був найбільшим багатством. Нещодавно була в Кості, у нього колекція штучок, і мені раптом згадалось дитинство. Якби я потрапила до нього малою, я би не змогла вийти з цієї комори дивних і чарівних речей, мене би гукали, а я все би перебирала. Хто був і у мене вдома, той зрозуміє.
Практично всі колекційні і унікальні речі - надибувались знавцями і збирачами десь на блошиних ринках, барахолках і навіть смітниках, і завдяки хапальному рефлексу чи вбудованій функції пошукача артефактів ми маємо музеї і приватні колекції історичних bric-a-brac. Коли я почала виїздити за кордон - і на Сході, і на Заході є люди, які займаються такими речами і очевидно, мають ту саму внутрішню якість, що і я. Я завжди мріяла мати невеличке кафе і поряд - лавку з bric-a-brac і букіністичним відділом. Що нас найбільше притягує в Львівських кнайпах чи маленьких історичних кафе на два-три столика в Європі? Ага, саме ці штучки.
Із-за чотирьох кришталевих ваз і вазочок нас в серванті, моя баба (свекруха мамі) писала моїй мамі, що вона перетворила квартиру на "антікварную лавку" і вкладала в листи вирізки з газет, клєймящіє міщанські звички і погоню за дефіцитами. Блеать, якби у нас була антикварна лавка, яка б я була щаслива! Але у нас в шафі лежали югославські замшеві чоботи непідходящого нікому розміру, здобуті в бійці за дефіцит в ЦУМі (підходящий розмір вакурат закінчився перед мамою), норкова шапка-обманка, хвіст пісца і шапка з хутра фредки, яку тато почав носить, коли її ізрядно побив міль, бо до того було нєвєлєно, тому він років 15 в нутрієвій ходив