чутки і спостереження
Сьогодні чула, що в Океан Плаза дуже дешеві оздоблювальні матеріали, - найдешевші, поганий туалет, і звідти з'їзджають дрібні орендарі, незважаючи за 6-місячні передоплати, які всі заплатили, під умовою відкриття магазинів. Оренда величезна, а продаж незначний. Люди ходили здебільшого пощьолкать на акваріум. Коли нащолкались, власники невеличких магазинів зрозуміли, що лоханулись, і виходять в мінус, виїздять в інші торгові центри. Арена опустіла - всі магазини з'їхали теж.
Ніколи не слід лишати і копійки чайових, якщо вас обслужили не краще ніж "нормально". Інакше ви даєте хибний сигнал - що "так згодиться". Деякі офіціанти вважають, що нав'язлива запопадливість - це клієнтові приємно. Клієнтові приємно, коли йому дають спокій і з'являються коли треба, а не коли не треба.
З ілюзією стосунків, яких немає краще покінчити, поки не виявилось, що стосунки вже неможливі, оскільки все дратує. Люди не змінюються в найгірших своїх звичках: ліні і байдужості. І так з усим: ілюзією приятелювання, коли людина використовує тебе в якості вільних вух чи вільної каси, ілюзією обслуговування, коли насправді його нема. Як казав Жванецький, треба йти. З поганого фільму, негостинного дому, від лінивих і неуважних чоловіків, нерозумних і злих жінок, дрібних і дешевих людей взагалі. Неважливо, скільки років ти знаєш цю людину, і чи це твоя рідня. Життя надто коротке. І любов, і дружба вимагає рівності і взаємного підживлення. Не можна вважати, що в тебе є котик чи собачка, коли про них піклується хтось інший, або ти не знаєш, чи піклується хтось взагалі. Не можна бути в рівних стосунках, якщо тобі дзвонять тільки, коли щось треба або виполоскати на тебе власні життєві помиї. Наскільки добре усамітнитись, займаючись спортом, читаючи, ніж чекаючи що ось - з'явиться хтось і все раптом почнеться. Ні, все тут і зараз. Догоджати і снісходіть, особливо до осіб протилежної статі - боже упаси. Станеш таким, до чого снізошол. Якщо партнер не тягне тебе вгору, а сам лізе униз, і тебе волочить, - біжи.
Ходила сьогодні в інший басейн просто поплавати, і незважаючи на купу формальних перешкод, всі пішли назустріч, поставились людяно. В басейні ЦСКА персонал постійно створював стрес на рівному місці. Скільки їм пояснювали, що їх поява там напряму залежна від клієнта, їм байдуже. Що ж, тепер хай чекають, що хтось дурніший буде плюскатись в цьому мутному супі, та ще й за такі гроші, та ще ускладнили процедуру оплати - тільки через банк. Єдине, за чим шкодую - за тренером.
Мільйон чоловіків живе з думкою "у мене є син/донька", яких не бачать і не піклуються про них. Деякі, полишивши дитину на дружину, думають "виросте - зрозуміє". Мовляв, неможливо жити з такою дурою. А хіба дитині з дурою краще? Я не знаю чоловіків, таких розумних, таких правих, які би не відступили геть - шляхом найменшого спротиву, втечі, а забрали і виховували дитину самі, раз дружина трапилась сука, уєбанша істеричка і дура (що, звісно, буває). Дитина виростає в пекельному замкненому колі мами і бабушки, - двох стерв, які калічать її ще й своєю злістю на її батька, прєдтєчі її появи, як не свідомо, то підсвідомо. І з цієї нелюбови виростає невротик, психопат, - всі його вчинки можна потім виправдовувати цим, а краще б не треба. Краще б заводити дітей з любові до дітей, втямивши, що чоловік може й не лишитись, або жінка може не схотіти. Стільки бачу матерів, які насправді не люблять своїх дітей, і кремпуються ними, гавкають на них - чергове втрачене покоління підростає. До щему шкода цих малюків, вони виростуть такими ж нещасними людьми, як їхні батьки. Ні, ще більш нещасними, щоб їхні батьки справедливо страждали від них.
Людьми частіше керує невроз аніж їх власний вибір. Інколи здається навіть, що доля - але пильніше придивишся, ні, таки невроз. Вбогість, песимізм, черствість і униніє - ну кому це потрібно? Чим можуть обмінятись два старці з пустими торбами? Хочеш кращого і вищого - дяпайся, що є сили.
Очікування перемін - ворог. В партнерстві, дружбі, коханні. Іноді здається, що до людини дійде, вона зрозуміє, а дарма - якщо вона хоче то розумітиме одразу і завжди. А не колись якось. А коли зрозуміє, але пізно - це уже тебе не стосується. Не слід забирати собі більшу ношу, ніж можеш нести і при цьому рухатись вперед
Ніколи не слід лишати і копійки чайових, якщо вас обслужили не краще ніж "нормально". Інакше ви даєте хибний сигнал - що "так згодиться". Деякі офіціанти вважають, що нав'язлива запопадливість - це клієнтові приємно. Клієнтові приємно, коли йому дають спокій і з'являються коли треба, а не коли не треба.
З ілюзією стосунків, яких немає краще покінчити, поки не виявилось, що стосунки вже неможливі, оскільки все дратує. Люди не змінюються в найгірших своїх звичках: ліні і байдужості. І так з усим: ілюзією приятелювання, коли людина використовує тебе в якості вільних вух чи вільної каси, ілюзією обслуговування, коли насправді його нема. Як казав Жванецький, треба йти. З поганого фільму, негостинного дому, від лінивих і неуважних чоловіків, нерозумних і злих жінок, дрібних і дешевих людей взагалі. Неважливо, скільки років ти знаєш цю людину, і чи це твоя рідня. Життя надто коротке. І любов, і дружба вимагає рівності і взаємного підживлення. Не можна вважати, що в тебе є котик чи собачка, коли про них піклується хтось інший, або ти не знаєш, чи піклується хтось взагалі. Не можна бути в рівних стосунках, якщо тобі дзвонять тільки, коли щось треба або виполоскати на тебе власні життєві помиї. Наскільки добре усамітнитись, займаючись спортом, читаючи, ніж чекаючи що ось - з'явиться хтось і все раптом почнеться. Ні, все тут і зараз. Догоджати і снісходіть, особливо до осіб протилежної статі - боже упаси. Станеш таким, до чого снізошол. Якщо партнер не тягне тебе вгору, а сам лізе униз, і тебе волочить, - біжи.
Ходила сьогодні в інший басейн просто поплавати, і незважаючи на купу формальних перешкод, всі пішли назустріч, поставились людяно. В басейні ЦСКА персонал постійно створював стрес на рівному місці. Скільки їм пояснювали, що їх поява там напряму залежна від клієнта, їм байдуже. Що ж, тепер хай чекають, що хтось дурніший буде плюскатись в цьому мутному супі, та ще й за такі гроші, та ще ускладнили процедуру оплати - тільки через банк. Єдине, за чим шкодую - за тренером.
Мільйон чоловіків живе з думкою "у мене є син/донька", яких не бачать і не піклуються про них. Деякі, полишивши дитину на дружину, думають "виросте - зрозуміє". Мовляв, неможливо жити з такою дурою. А хіба дитині з дурою краще? Я не знаю чоловіків, таких розумних, таких правих, які би не відступили геть - шляхом найменшого спротиву, втечі, а забрали і виховували дитину самі, раз дружина трапилась сука, уєбанша істеричка і дура (що, звісно, буває). Дитина виростає в пекельному замкненому колі мами і бабушки, - двох стерв, які калічать її ще й своєю злістю на її батька, прєдтєчі її появи, як не свідомо, то підсвідомо. І з цієї нелюбови виростає невротик, психопат, - всі його вчинки можна потім виправдовувати цим, а краще б не треба. Краще б заводити дітей з любові до дітей, втямивши, що чоловік може й не лишитись, або жінка може не схотіти. Стільки бачу матерів, які насправді не люблять своїх дітей, і кремпуються ними, гавкають на них - чергове втрачене покоління підростає. До щему шкода цих малюків, вони виростуть такими ж нещасними людьми, як їхні батьки. Ні, ще більш нещасними, щоб їхні батьки справедливо страждали від них.
Людьми частіше керує невроз аніж їх власний вибір. Інколи здається навіть, що доля - але пильніше придивишся, ні, таки невроз. Вбогість, песимізм, черствість і униніє - ну кому це потрібно? Чим можуть обмінятись два старці з пустими торбами? Хочеш кращого і вищого - дяпайся, що є сили.
Очікування перемін - ворог. В партнерстві, дружбі, коханні. Іноді здається, що до людини дійде, вона зрозуміє, а дарма - якщо вона хоче то розумітиме одразу і завжди. А не колись якось. А коли зрозуміє, але пізно - це уже тебе не стосується. Не слід забирати собі більшу ношу, ніж можеш нести і при цьому рухатись вперед