Тарантіно
Фільмів Тарантіно я не люблю, з багатьох причин. Ні розуму, ні серцю. Головна - він постійно використовує однакові прийоми, це задовбує. Мені здається, що Тарантіно - садо-мазохіст. Любов до його фільмів чоловіків, які в житті не здатні в морду дати не те що хулігану, а такому ж задроту як самі, смакування кривавості цієї постійної, - з цим більш-менш ясно. Дорослий дядя не вийшов з підліткового "протестного" віку.
Самозванним критикам, які вбачають в тарантінівських фільмах "стьоб над кінематографічними штампами" треба дати межироги щоразу, коли один і той же "стьоб" повторюється в кожному фільмі. Коли уже буде своє кіно, скільки можна "стібатись"? Скільки повторилось - стільки межироги.
Хто доведе зворотнє, що це не серйозно? Або якщо це стьоб над стьобом - це вибачте, простий і безнадійний кіч, несмак і профанність, як нове меню в фаст-фуді з модними тенденціями ресторанної кухні. Тут як кажуть, ні розуму, ні серцю. Отримувати задоволення від кривавих сцен можуть лузери, які все життя живуть, приліпившись, наче ракушка, мєчтая о расплатє одразу всім і кожному.
Ну, а тепер про головне: окрім нічого не вартої, постійної балаканини, долбєжа і закидування персонажів всіма можливими видами наркоти, що видається за "норму" - ніби всі скрізь тільки так і роблять, затягування цигарками і постійне куріння в кадрі, Тарантіно весь час катає по одній схемі. Яку історичну епоху чи країну він не зачепить, - байдуже, все уєбанщина і дріб'язок.
Всі фільми дуже добре, з інтригою і динамічно "зав'язуються", але всередині, коли має бути уже якийсь поворот до початку розв'язки, починається нудоття. Уповільнені рухи і кадри, якась тягомотіна і нелєпость з діалогами і персонажами, роль яких зрозуміла, вони починають або перегравати, або недогравати, робляться якісь мляві і розгублені, наче режисер їх поставив в кадр і не сказав, що робити. Не виключено, що так і відбувається, бо сценарій він ніколи не дописує і паразитує на акторських "експромтах".
Це серединне нудоття, мов осляча пісня, тягнеться мало хвилин не 40, і персонажі уже втрачають побудований динамічною багатообіцяючою зав'язкою образ, перетворюються на в'язкий глей, а потім, коли раптом стрілянина, ще півгодини - кривавої м'якоті і м'ясорубанини, і бац - розв'язка, абсолютно фантастична і безглузда. Або всіх повбивали, або повбивали всіх, та хтось "хто треба" ожив і далі помочив усіх ще раз. Таке враження, що маніак-задрот Тарантіно (втілення Буратіно, нездари-вискочки театру старозаповітного класика Карабаса, який прикидається новатором, а сам лише нездало повторює Карабаса) просто навмисно і відверто знущається з глядача, який прийшов на приманку глянути його кіно. З одного боку, хочеться встати і піти або вимкнути к єбєням кіно, яке втрачає смисл, з іншого, шкода уже витраченої доброї і більшої половини часу (а фільми в нього довгі), і в останній момент, коли ти уже в дверях виходу, починається мочилово. І він це добре знає, що глядач всередині сидить і нудиться, бо наче якийсь примітивний НЛП-ішник дає відвести всю ненависть, що накопичилась в його, тарантінів бік, в кривавих сценах.
Дебілізм, як на мене і повтори повторів - не варті ні часу, ні грошей. Хороші актори в нього втілюють одновимірних і примітивних, як дупло, персонажів. Наче це і не Роберт Де Ніро, а його картонна фотографія в натуральний зріст. Огидно.
Вчора подивилась "Джанго звільнений", і хоча там наскрізно тема рабства і їх причин, я вирішила, що більше не дивитимусь фільмів Тарантіно, мої надії, що він використає якісь нові прийоми із часом, коли щоразу одне й те саме, - вичерпалися. Час набагато дорожче.
Для тих, кому впадло читати горішнє, ось висновок: Тарантіно - мудак, його кіно - це набір штампів. Якийсь мега-роздутий Грішковєц, який вирішив переписати "Гамлета", а вийшов шиш, і чєловєк-миш. Актори ходять до нього зніматись, бо це продукт маскульта, отже глядач буде дивитись цю жувачку безкінечно, закидуючи в роззявлену пику поп-корн, аби не зіштовхнутись з реальністю, в якій так само його тягне тільки на уєбанщину - сигорєти, наркоту, одноразових тьолок, яких хочеться замочити щойно спустиш, і задля звільнення від особистої відповідальністю за просраний час. Це мега-популярно, як онанізм.
В Коенів виходить набагато краще, різноманітніше. Коенів - включно з Сашою Бароном, який не претендує на смисли чи стьоби со смислами і тупий ржач в його клоунадах адекватніше заявленому жанру - "пародія".
Самозванним критикам, які вбачають в тарантінівських фільмах "стьоб над кінематографічними штампами" треба дати межироги щоразу, коли один і той же "стьоб" повторюється в кожному фільмі. Коли уже буде своє кіно, скільки можна "стібатись"? Скільки повторилось - стільки межироги.
Хто доведе зворотнє, що це не серйозно? Або якщо це стьоб над стьобом - це вибачте, простий і безнадійний кіч, несмак і профанність, як нове меню в фаст-фуді з модними тенденціями ресторанної кухні. Тут як кажуть, ні розуму, ні серцю. Отримувати задоволення від кривавих сцен можуть лузери, які все життя живуть, приліпившись, наче ракушка, мєчтая о расплатє одразу всім і кожному.
Ну, а тепер про головне: окрім нічого не вартої, постійної балаканини, долбєжа і закидування персонажів всіма можливими видами наркоти, що видається за "норму" - ніби всі скрізь тільки так і роблять, затягування цигарками і постійне куріння в кадрі, Тарантіно весь час катає по одній схемі. Яку історичну епоху чи країну він не зачепить, - байдуже, все уєбанщина і дріб'язок.
Всі фільми дуже добре, з інтригою і динамічно "зав'язуються", але всередині, коли має бути уже якийсь поворот до початку розв'язки, починається нудоття. Уповільнені рухи і кадри, якась тягомотіна і нелєпость з діалогами і персонажами, роль яких зрозуміла, вони починають або перегравати, або недогравати, робляться якісь мляві і розгублені, наче режисер їх поставив в кадр і не сказав, що робити. Не виключено, що так і відбувається, бо сценарій він ніколи не дописує і паразитує на акторських "експромтах".
Це серединне нудоття, мов осляча пісня, тягнеться мало хвилин не 40, і персонажі уже втрачають побудований динамічною багатообіцяючою зав'язкою образ, перетворюються на в'язкий глей, а потім, коли раптом стрілянина, ще півгодини - кривавої м'якоті і м'ясорубанини, і бац - розв'язка, абсолютно фантастична і безглузда. Або всіх повбивали, або повбивали всіх, та хтось "хто треба" ожив і далі помочив усіх ще раз. Таке враження, що маніак-задрот Тарантіно (втілення Буратіно, нездари-вискочки театру старозаповітного класика Карабаса, який прикидається новатором, а сам лише нездало повторює Карабаса) просто навмисно і відверто знущається з глядача, який прийшов на приманку глянути його кіно. З одного боку, хочеться встати і піти або вимкнути к єбєням кіно, яке втрачає смисл, з іншого, шкода уже витраченої доброї і більшої половини часу (а фільми в нього довгі), і в останній момент, коли ти уже в дверях виходу, починається мочилово. І він це добре знає, що глядач всередині сидить і нудиться, бо наче якийсь примітивний НЛП-ішник дає відвести всю ненависть, що накопичилась в його, тарантінів бік, в кривавих сценах.
Дебілізм, як на мене і повтори повторів - не варті ні часу, ні грошей. Хороші актори в нього втілюють одновимірних і примітивних, як дупло, персонажів. Наче це і не Роберт Де Ніро, а його картонна фотографія в натуральний зріст. Огидно.
Вчора подивилась "Джанго звільнений", і хоча там наскрізно тема рабства і їх причин, я вирішила, що більше не дивитимусь фільмів Тарантіно, мої надії, що він використає якісь нові прийоми із часом, коли щоразу одне й те саме, - вичерпалися. Час набагато дорожче.
Для тих, кому впадло читати горішнє, ось висновок: Тарантіно - мудак, його кіно - це набір штампів. Якийсь мега-роздутий Грішковєц, який вирішив переписати "Гамлета", а вийшов шиш, і чєловєк-миш. Актори ходять до нього зніматись, бо це продукт маскульта, отже глядач буде дивитись цю жувачку безкінечно, закидуючи в роззявлену пику поп-корн, аби не зіштовхнутись з реальністю, в якій так само його тягне тільки на уєбанщину - сигорєти, наркоту, одноразових тьолок, яких хочеться замочити щойно спустиш, і задля звільнення від особистої відповідальністю за просраний час. Це мега-популярно, як онанізм.
В Коенів виходить набагато краще, різноманітніше. Коенів - включно з Сашою Бароном, який не претендує на смисли чи стьоби со смислами і тупий ржач в його клоунадах адекватніше заявленому жанру - "пародія".