про дружбу і довіру
Двоє людей, яких я вважала друзями, кожен по-своєму зрадили, але не просто зрадили, зробили з насолодою боляче. Це за два останніх тижні.
Я коли бачу Кіпіані, завжди щємлю його, хоч воно і без того жалюгідне. Не хочу бачить цього мудака знову, як і дивитись на будь-якого іншого, сфальшував щодо всіх одразу, - нахуй на задворкі, міси гівно. Ні, воно продовжує лізти туди само, і ніхто не скаже: ей, якого біса? ти ще за "Великих українців" не перепросив. Я не дивилась цю маячню, відверто і стримую поштовхи єднання за спільними смаками, але я приділяю значення тому, ЯК. Мене ошукати можна спробувати тільки раз. Перший і останній. Я на духу не виношу брехні. Завжди є вибір - можна встати і піти, якщо не можеш зупинити. А якщо стоїш і дивишся - значить уже співучасник. (Але не в тому випадку, коли обов'язок. Наприклад, голосують за антиукраїнський закон, а ти, маючи голосувати проти - просто взяв і вийшов. Це вже ні.)
З моїх 5-и друзів (не-віртуальних) жоден не поставив мудака Кіпіані на місце, хоч і міг би.
Я вірю в те, що людина може виправитись, проте я думаю, що журналістам варто послідовно уникати людей, які паплюжать і дискредитують професію. І журналістам, і юристам, і лікарям, кому завгодно. Просто треба мати гідність, розумієте?
Без цього не може бути каяття і почуття провини, якщо людина зрадила, сфальшувала, ошукала - а ви її до свого столу запрошуєте, як ні в чому не було.
Де логіка? Ви ж і самі захлинаєтесь від того смердючого лайна лицемірства, брехні, заздрощів, в якому в силу потреби бовтаєтесь. Що таке "громадянське суспільство"? Що таке "суспільство" взагалі? Насамперед - суспільство, в якому вбивця, злодій, негідник не будуть відчувати себе комфортно, їм ніхто не подасть руки, з ними поряд ніхто не сяде, доки вони не перепросять і не покаються. Нехай біля такого кружляють вампіри і проститутки, людина з гідністю повинна не подать руки і не сісти поряд.
А ми пробуємо інакше. Ми стали звалищем, в якому що більше ти лицемір, іуда, то успішніший, бажаніший гість, і ця задоволена і випещена пика скрізь, і все окей. Що це блядь, - діється таке? Це починається з пісочниці, дитячого садка і триває все життя, віки, тисячоліття.
Мустафа Наєм образився, і написав мені на фб, що я лицемірно перебуваю в з ним в дружбі, вважаючи мудаками організаторів невдалого на мій погляд проекту "чесномір" і дивної організації "чесно".Чого лицемірно? Я відверто в очі кажу, що думаю - завжди і скрізь. Я побачила, що там пасеться мудак Кіпіані. Не хочеш бути мудаком - не роби справи з мудаком, не підпускай за свій стіл. Нема різниці чи прееді мною Мустафа, чи Янукович, чи Англійська королева.
Вигляда доволі емоційно-і по-дитячому, з боку Мустафи. В реальності ми не знайомі.
Але бог з ним, із Мустафою.
Для того, щоб восторжествувало зло добрим людям (друзям наприклад) достатньо нічого не робити.
Я думаю, що з такими друзями, які можуть зрадити навіть не за 30 срібняків, і зробити боляче при цьому (піднатужитись і зробити), чи треба ворогів? А чи треба друзів, які постійно невтручаються, бо не до кінця розуміють чого це ти раптом напала на Кіпіані чи ще якого мудака. Тоді виходить, нікому подать руки взагалі.
Я не принижувала ближнього лицемірною і незаслуженою похвалою. Завдання друга - не підтримувати свого друга у хуйні, а підтримати в біді. Чужий пройде повз. Мудак з того ще й скористається.
Незважаючи на віртуальні чи реальні статуси я не пройду повз, якщо мудак поливає гівном мого друга, навіть якщо мій друг неправий. Бо я свого друга знаю, а мудаків краще і не знати.
А в сухому залишку лишаються тільки перевірені бідою, і до біди вони були зовсім не в "дружньому" статусі.
Я коли бачу Кіпіані, завжди щємлю його, хоч воно і без того жалюгідне. Не хочу бачить цього мудака знову, як і дивитись на будь-якого іншого, сфальшував щодо всіх одразу, - нахуй на задворкі, міси гівно. Ні, воно продовжує лізти туди само, і ніхто не скаже: ей, якого біса? ти ще за "Великих українців" не перепросив. Я не дивилась цю маячню, відверто і стримую поштовхи єднання за спільними смаками, але я приділяю значення тому, ЯК. Мене ошукати можна спробувати тільки раз. Перший і останній. Я на духу не виношу брехні. Завжди є вибір - можна встати і піти, якщо не можеш зупинити. А якщо стоїш і дивишся - значить уже співучасник. (Але не в тому випадку, коли обов'язок. Наприклад, голосують за антиукраїнський закон, а ти, маючи голосувати проти - просто взяв і вийшов. Це вже ні.)
З моїх 5-и друзів (не-віртуальних) жоден не поставив мудака Кіпіані на місце, хоч і міг би.
Я вірю в те, що людина може виправитись, проте я думаю, що журналістам варто послідовно уникати людей, які паплюжать і дискредитують професію. І журналістам, і юристам, і лікарям, кому завгодно. Просто треба мати гідність, розумієте?
Без цього не може бути каяття і почуття провини, якщо людина зрадила, сфальшувала, ошукала - а ви її до свого столу запрошуєте, як ні в чому не було.
Де логіка? Ви ж і самі захлинаєтесь від того смердючого лайна лицемірства, брехні, заздрощів, в якому в силу потреби бовтаєтесь. Що таке "громадянське суспільство"? Що таке "суспільство" взагалі? Насамперед - суспільство, в якому вбивця, злодій, негідник не будуть відчувати себе комфортно, їм ніхто не подасть руки, з ними поряд ніхто не сяде, доки вони не перепросять і не покаються. Нехай біля такого кружляють вампіри і проститутки, людина з гідністю повинна не подать руки і не сісти поряд.
А ми пробуємо інакше. Ми стали звалищем, в якому що більше ти лицемір, іуда, то успішніший, бажаніший гість, і ця задоволена і випещена пика скрізь, і все окей. Що це блядь, - діється таке? Це починається з пісочниці, дитячого садка і триває все життя, віки, тисячоліття.
Мустафа Наєм образився, і написав мені на фб, що я лицемірно перебуваю в з ним в дружбі, вважаючи мудаками організаторів невдалого на мій погляд проекту "чесномір" і дивної організації "чесно".Чого лицемірно? Я відверто в очі кажу, що думаю - завжди і скрізь. Я побачила, що там пасеться мудак Кіпіані. Не хочеш бути мудаком - не роби справи з мудаком, не підпускай за свій стіл. Нема різниці чи прееді мною Мустафа, чи Янукович, чи Англійська королева.
Вигляда доволі емоційно-і по-дитячому, з боку Мустафи. В реальності ми не знайомі.
Але бог з ним, із Мустафою.
Для того, щоб восторжествувало зло добрим людям (друзям наприклад) достатньо нічого не робити.
Я думаю, що з такими друзями, які можуть зрадити навіть не за 30 срібняків, і зробити боляче при цьому (піднатужитись і зробити), чи треба ворогів? А чи треба друзів, які постійно невтручаються, бо не до кінця розуміють чого це ти раптом напала на Кіпіані чи ще якого мудака. Тоді виходить, нікому подать руки взагалі.
Я не принижувала ближнього лицемірною і незаслуженою похвалою. Завдання друга - не підтримувати свого друга у хуйні, а підтримати в біді. Чужий пройде повз. Мудак з того ще й скористається.
Незважаючи на віртуальні чи реальні статуси я не пройду повз, якщо мудак поливає гівном мого друга, навіть якщо мій друг неправий. Бо я свого друга знаю, а мудаків краще і не знати.
А в сухому залишку лишаються тільки перевірені бідою, і до біди вони були зовсім не в "дружньому" статусі.