дочитала "Сестри Річинські" Ірини Вільде. тобто проковтнула. і вкотре переконалася, що то складний стан,коли дочитуєш вартісну книгу. після неї важко взятися за щось нове. я й так перебірлива, а після такого стаю ще перебірливіша у пошуку книг, бо за будь-що не візьмешся... а під час читання цієї книги стільки всього доводилось осмислювати, навіть історію своєї родини...
Гроші! Прокляті гроші, як вони міняють своє обличчя! Ще недавно були вони для мене тільки "кіно", "морозиво", а потім стали "хліб", "підметка", а тепер вже - "щастя"!
Жах!
Жах, що якийсь паскудний папірець бере владу над нашим життям, нашим правом на щастя, а ми мовчки погоджуємося з цим.
Невелика біда, коли закохуємося уколір очей чи тембр голосу. Гірша справа, якщо любимо, не знаючи за віщо.
Ще буде добре, коли наші нащадки не паплюжитимуть наших поривів. Це було б жахливо! Адже ми не змогли б встати з могил і оборонити свого чесного імені.
Ти не вб'єш його, бо ти б не змогла убивати взагалі. Крім того, він твій брат. Стривай, якщо той падлюка твій брат, то мені він доводиться швагром! Яка ганьба! Яким кольором змалювати ганьбу? В червоно-фіолетовому?