Молоді_дурні_класні
Інколи, переглядаючи домашні фотоархіви, я згадую наскільки життя прекрасне. Воно вирує і доводить, що планувати усе до дрібниць - тупо, а тому вносить свої корективи. Наша пригода трапилась у травні 2011 року. Саме тоді наші прекрасні друзі Роксі та Олег вирішили одружитись, влаштувавши весілля у ресторані на території Олеського замку (Львівська область).
Так, як робочі графіки у всіх різні, друзі розбились на групи з принципу, кому з ким зручніше дістатись Львова.
Наша "свята трійця" (я, Юля, Соломія) вирішили не зраджувати традиціями і їхати перевіреною дівочою компанією на Соломіїній Suzuki, в народі просто Сюзі. З цього моменту і почалися пригоди.
Домовившись зустрітися у центрі Києва на певний час, звісно ж по черзі почали запізнюватись. Дочекавшись заторів ми почали рухатись в сторону виїзду із Києва, але по дорозі з'ясувалось, що наша наречена забула у своєму будинку в Бучі якісь життєво-необхідні деталі весільного вбрання, тому довелось змінити маршрут. Тепер маршрут виглядав так: Київ-Буча- Рівне. У Рівне ми мали встигнути на концерт до наших друзів, гурту "От вінта", але як швидко ми не їхали, але встигли лише на останню пісню)) Хоча чого там скаржитись, час в дорозі ми проводили кльово: пили каву, обговорювали особисте життя, ділились останніми новинами, знайшовши старий україномовний диск Ірини Білик, співали її пісні, багато сміялись і їли кіндер-сюрпризи, які купили на заправці.
Так ось розцілувавши "гвинтів" ми мали вирушати далі. У Броди. Там - ночівля, а рано вранці за нами мав заїхати Юрко Журавель, щоб на своєму чудо-кабріолеті забрати нас до Львова, бо саме його автівка мала брати участь у весільній фотосесії. У Бродах нас ніхто не чакав, хіба квартира Соліної бабці, якої (Царство Небесне) вже немає в живих. Близько 2-ї ночі ми таки доїхали до Бродів. Але вже о 5-30 треба було виїжджати знову, щоб встигнути зібрати наречену і вигідно її продати Олегу. Ну і взагалі-то Соля була головною дружкою на весіллі.
Прокинулись ми від телефонного дзвінка. Дзвонила наша наречена, щоб запитати, чи ми вже під'їжджаємо... О_о, Проспали... Проспали, то проспали, але це не головне. Вийшовши на балкон, ми зрозуміли наскільки на вулиці холодно о 7-й ранку. А Юрко виїхав за нами на кабріолеті, так сказать. Вдягнувши на себе усі теплі речі, які мали і загорнувшись у теплі радянські пледи, ми вирушили на Львів. Сказати, що було холодно, це нічого не сказати. Травень, то травень, але з вітерцем кататись - жесть.
Я ще не знаю, як буде холодно. 4 години сну - це те, що треба)))
Ага, тільки виїхали...
Щоб краще запам'ятати цю подорож, на переїзді ми попросили водія автобуса сфоткати нас на пам'ять. Видно, що фоткала рука майстра...
Театр одного актора)) Приїхали, заскочили в душ, зігрілись чаєм. Перевдягнулись. Підфарбували Юрку, який буде в ролі підставної нареченої)) Готові!
Соломія робить губи))
І мало не єдина фотка з самого весілля. Леся, Я, Юля. Леся - не сама, а з Яремою)) Саме на цьому весіллі було вирішено, як назвати малюка.
Дякую тобі, молодість за те, що даруєш такі кльові моменти! Ціную і чекаю ще))