Лікарні
Давно я не була в лікарнях. Вірніше, була минулого року. Але це була приватна клініка, де мені видали бахіли, прийняли в призначений час і мало не цілували ручки. Цього разу їхати так далеко та платити так багато - не мала бажання, тому пішла у звичайну районну лікарню. Вже по телефону, коли я подзвонила в реєстратуру, щоб дізнатись години прийому лікаря, зрозуміла, що треба налаштуватись на треш і просто його пережити.
В черзі було чоловік 20. А лікар, який мав приймати з 14, прийшов близько третьої. Люди у черзі не лише хворі, але й дуже злі. Сварились один з одним, кидались на тих, хто заглядав у кабінет за рецептами, вичитували медсестру та лаялись на лікарку за її спиною. Звичайно, те, що вона запізнилась на годину - це дуже тупо, але обзивати її так, ніби вона їхній найбільший ворог... А потім заходити до неї в кабінет і вірити у те, що вона їм допоможе. Я кілька разів хотіла встати і піти, але згадувала маму, яка так хвилюється за моє здоров'я, і таки дійшла до фіналу. Три години очікування і 10 хвилин слави у кабінеті лікаря. Вислухала, обнадіяла і приписала купу ліків. Вірю в краще! В те, що за пару днів я одужаю, що наші лікарні стануть затишнішими, лікарі отримуватимуть нормальну зарплату, а у людей зникне злість і жовч. В таких умовах вони забувають наскільки прекрасне життя) А воно таке!
Posted via LiveJournal app for iPhone.