Подумалось
Буває отак сидиш серед людей, спілкуєшся, а потім відволікаєшся на хвилинку і розумієш, що людей багато, а ти один, не просто один, а один у цілому світі.
У тебе є друзі, які ніби радіють, коли тобі добре, хоча насправді їм пофіг. Вони купуються на позитивно-прекрасно-легкий-усміхнений образ, хоча це не зовсім правда. Правда захована у очах, а в них чомусь ніхто не заглядає. Мабуть, тому що ніхто не хоче грузитись твоїми проблемами. У них і своїх вистачає і при нагоді вони вам про це обов’язково повідомлять. Ні, ні, друзі, звісно, я вас люблю, бо ж ми з якихось причин один одного обрали, тільки ось часом відчуваю себе зайвою серед вас. Ну якось так… Ви вже давно передружились один з одним, ходите собі в гості, допомагаєте один одному, любите один одного. Повна гармонія. Тільки все вже не так, як колись. Мені цього не вистачає.
Єдиний, кому ти справді потрібен - це сім’я. Якщо вона, звісно, у тебе є. А якщо немає, то треба створити. Щоб бути комусь потрібному. Чоловікові, дітям, наприклад. Є ще мама і тато, а їм ти потрібен завжди, тільки часто вони далеко і не можуть погладити тебе по голівці зі словами «Все буде добре. Не плач!»
Є ще внутрішні сили та енергія. Вони допомогли пережити багато того, про що переважна більшість не знає. І вже ніколи не дізнається. Але вони теж в якийсь момент покидають.
Є ще випадкові люди, які приводять тебе до тями, надихають і зникають. У них така місія. Зробив діло - гуляй сміло. Але вони трапляються у житті не так часто. Чи, може, я їх не помічаю. Скоріш за все так і є. Треба придивлятись.
У мене не пмс, це моє офіційно-прощальне ОСТАННЄ скиглення. На годиннику 1-06, а це означає, що вже почався мій позитивний понеділок, і це не просто понеділок, а з нього починається відлік мого НОВОГО позитивного життя, де буде багато нових і щирих емоцій, подорожей, проектів, творчих поривів і людей. У мене все.
Піду посплю, а то так хочеться, щоб вже був ранок. Добраніч! І привіт моє нове життя. Виправдай мої очікування, дуже тебе прошу)