Мої враження від #євромайдану
У суботу вдруге їздили на майдан. Цього разу мене перехопило ще більше емоцій і неодноразово стримувала в собі сльози... Неодноразово по тілу бігали мурашки і не від холоду, хоч провести цілий день на майдані таки дійсьно дуже холодно і це викликає ще більшу повагу до тих, хто тут вже давно, довго чи навіть від початку... Враження сьогодні почались хоча б з того, що мій малий 12-річний брат їздив з нами...
Декотрих моїх дорослих друзів батьки не відпускають в Київ, моя ж родина ( з татового боку) до цього ставиться зовсім інакше. Це те, чим зараз ми живемо і про що думаємо 24/7, тому тато вважав необхідним показати навіть малому Костику, частиною чого є кожен з нас останні майже 2 тижні. Коли була революція у 2004, мені було 15 років і тоді мене не відпускали до Києва, але пам'ятаю, як щодня ходила на майдан у Львові, як приносила в гімназію стрічки й агіт-матеріали про Ющенка, як зупинялась щоразу де б я не була, коли починав лунати гімн... А ще, як сьогодні пам'ятаю, як їхала в тролейбусі біля церкви Юра і якась бабця казала "ну нічого. Ще трошки, Ющенко з Юлею прийдуть до влади і все буде добре. От тоді ми заживем". Тепер кожного дня, їдучи на роботу попри церкву Юра згадую собі цей фрагмент. А таки буде все добре, тому що нашу теперішню революцію називають тепер найкращою револіцією всіх часів. Ви навіть не уявляєте скільки поваги викликає все те, що відбувається на майдані... Вся ця самоорганізація: одні збирають продукти, інші з них готують, ще інші годують потребуючих, ще інші прибирають територію, ще інші роздають інформаційні матеріали, ще інші займаються наданням медичної допомоги, ще інші підтримують місця для обігріву на майдані, забезпечуючи дрова та підтримуючи вогонь, ще інші охороняють територію і дбають за безпеку однодумців, ще інші малюють творчі плакати й карикатури, грають на інструментах і підбадьорюють народ, ще інші асе документують на фото/відео/ інтерв'ю.... Кожен знайшов свою роль тут і це вражає! Вміння нас всіх так скмоорганізуватись і дбати один про одного вражає! Вміння абстагуватись від всього негативного і вірити у нашу спільну перемогу!
Не кажу навіть про фото мого брата перед піаніно з беркутівцями... Воно облетіло соцмережі з шаленим успіхом, в тому числі і закордонні медіа. Друзі з Нідерландів та Бельгії раптом завалили мене повідомленнями, питаючи чи це мій брат. Як же ж приємно визнавати, що таки мій!
Ось ми троє ( з молодшим братом) біля того славнозвісного піаніно, як його щойно встановили
А ось відео мого авторства там же ж
Ще вразила до сліз бабця на Бессарабському ринку. Купували там фрукти й трави для тата ( він так само дуже активний діяч на майдані і через те, що весь час перебував на майдані захворів). Трави на ринку продає старенька бабуся й старенький дідусь. На стільки старенькі, що самі не можуть діставати трави з контейнерів, що довкола них на багатьох полицях до верху. Бабця довго вибирала нам трави від кашлю та застуди, пояснювала що і від чого потрібно пити, а потім відмовилась брати гроші. Вона сказала, що пам'ятає, що таке комунізм і знає як важко бути революціонером, розказала, як її, ще дитиною зганяли з даху потяга, яким вони намагались втекти від голоду, як шукали їжу в сміткинах і мали хлібину на кілька людей на кілька днів і як їх на Західній Україні підгодовували. Вона все пам'ятає і все розуміє і тому підтримує нас, своїми зморщеними і працьовитими руками, розумними і мокрими від очима... Як ми не старались - грошей з нас вона не взяла. Отака бабця.
Ну і звичайно ж, приємно, що всі ці моменти переживали разом з нареченим ( це, між іншим, ще одна новинка для моїх читачів, котрою я не ділилася окремим постом, але так - на 7 річницю наших стосунків ми заручились :))))
І ще кілька відео мого авторства з майдану - для передання атмосфери:
Декотрих моїх дорослих друзів батьки не відпускають в Київ, моя ж родина ( з татового боку) до цього ставиться зовсім інакше. Це те, чим зараз ми живемо і про що думаємо 24/7, тому тато вважав необхідним показати навіть малому Костику, частиною чого є кожен з нас останні майже 2 тижні. Коли була революція у 2004, мені було 15 років і тоді мене не відпускали до Києва, але пам'ятаю, як щодня ходила на майдан у Львові, як приносила в гімназію стрічки й агіт-матеріали про Ющенка, як зупинялась щоразу де б я не була, коли починав лунати гімн... А ще, як сьогодні пам'ятаю, як їхала в тролейбусі біля церкви Юра і якась бабця казала "ну нічого. Ще трошки, Ющенко з Юлею прийдуть до влади і все буде добре. От тоді ми заживем". Тепер кожного дня, їдучи на роботу попри церкву Юра згадую собі цей фрагмент. А таки буде все добре, тому що нашу теперішню революцію називають тепер найкращою револіцією всіх часів. Ви навіть не уявляєте скільки поваги викликає все те, що відбувається на майдані... Вся ця самоорганізація: одні збирають продукти, інші з них готують, ще інші годують потребуючих, ще інші прибирають територію, ще інші роздають інформаційні матеріали, ще інші займаються наданням медичної допомоги, ще інші підтримують місця для обігріву на майдані, забезпечуючи дрова та підтримуючи вогонь, ще інші охороняють територію і дбають за безпеку однодумців, ще інші малюють творчі плакати й карикатури, грають на інструментах і підбадьорюють народ, ще інші асе документують на фото/відео/ інтерв'ю.... Кожен знайшов свою роль тут і це вражає! Вміння нас всіх так скмоорганізуватись і дбати один про одного вражає! Вміння абстагуватись від всього негативного і вірити у нашу спільну перемогу!
Не кажу навіть про фото мого брата перед піаніно з беркутівцями... Воно облетіло соцмережі з шаленим успіхом, в тому числі і закордонні медіа. Друзі з Нідерландів та Бельгії раптом завалили мене повідомленнями, питаючи чи це мій брат. Як же ж приємно визнавати, що таки мій!
Ось ми троє ( з молодшим братом) біля того славнозвісного піаніно, як його щойно встановили
А ось відео мого авторства там же ж
Click to viewЩе вразила до сліз бабця на Бессарабському ринку. Купували там фрукти й трави для тата ( він так само дуже активний діяч на майдані і через те, що весь час перебував на майдані захворів). Трави на ринку продає старенька бабуся й старенький дідусь. На стільки старенькі, що самі не можуть діставати трави з контейнерів, що довкола них на багатьох полицях до верху. Бабця довго вибирала нам трави від кашлю та застуди, пояснювала що і від чого потрібно пити, а потім відмовилась брати гроші. Вона сказала, що пам'ятає, що таке комунізм і знає як важко бути революціонером, розказала, як її, ще дитиною зганяли з даху потяга, яким вони намагались втекти від голоду, як шукали їжу в сміткинах і мали хлібину на кілька людей на кілька днів і як їх на Західній Україні підгодовували. Вона все пам'ятає і все розуміє і тому підтримує нас, своїми зморщеними і працьовитими руками, розумними і мокрими від очима... Як ми не старались - грошей з нас вона не взяла. Отака бабця.
Ну і звичайно ж, приємно, що всі ці моменти переживали разом з нареченим ( це, між іншим, ще одна новинка для моїх читачів, котрою я не ділилася окремим постом, але так - на 7 річницю наших стосунків ми заручились :))))
І ще кілька відео мого авторства з майдану - для передання атмосфери: