без пояснень...
Не знаю,що зі мною діється от вже третій день... Вчора перебороти цей стан мені допоміг алкоголь і весела компанія дівчат,а сьогодні я компанії й не хочу,але оте таке гидке відчуття залишається...
Хм... люди кажуть,що всі проблеми від того,що ми їх самі собі надумуємо,але я нічого не надумавала... От цей такий меланхолійний,тупий,пофігістичний стан у мене просто ні від чого... І я не маю для нього пояснення... Я не маю конкретної одної,двох чи п*яти причин,щоб зрозуміти на що я злюсь чи ображаюсь, та й для ПМС це не час... Не можу сказати, що щось раптово на мене вплинуло... Не можу знайти пояснення жодній думці в своїй голові,бо ті думки на стільки розвіяні,що й конкретної вловити не можу... А найгірше - що я не знаю,як мені врятуватися від цього стану.... Не хочу думати про осінь...Бо,хоч,це моя найулюбленіша пора року, але восени у мене часто отакий незрозумілий пасивний стан... Можливо я просто не хочу,щоб час йшов далі... Не хочу,щоб ми змінювалися,щоб змінювалися звички і перед нами поставали все нові проблеми... Не хочу дорослішати? Та ні... Це по своєму цікаво...... От тільки не хочу перекреслювати все,що було... Не хочу більше ніколи до цього не вертатись... Не хочу більше ніколи так не робити... Не хочу,згадувати якою я була смішною і саме через це,більше такого не робити... Не хочу казати фрази " не знаю" й чути її від когось іншого.....
Хочу навчитись казати "ні".... Хочу навчитись бути такою ж холодною, як бувають інші люди... Ні, не ставати такою... Просто хочу відчути як це...
А ще,пишучи все це, мені чомусь не стає ні на грам легше... Мабуть таки треба просто заснути... І прокинутись в новий день,з новими думками... Новими відчуттями... Новою собою... Спробувати?!
Хм... люди кажуть,що всі проблеми від того,що ми їх самі собі надумуємо,але я нічого не надумавала... От цей такий меланхолійний,тупий,пофігістичний стан у мене просто ні від чого... І я не маю для нього пояснення... Я не маю конкретної одної,двох чи п*яти причин,щоб зрозуміти на що я злюсь чи ображаюсь, та й для ПМС це не час... Не можу сказати, що щось раптово на мене вплинуло... Не можу знайти пояснення жодній думці в своїй голові,бо ті думки на стільки розвіяні,що й конкретної вловити не можу... А найгірше - що я не знаю,як мені врятуватися від цього стану.... Не хочу думати про осінь...Бо,хоч,це моя найулюбленіша пора року, але восени у мене часто отакий незрозумілий пасивний стан... Можливо я просто не хочу,щоб час йшов далі... Не хочу,щоб ми змінювалися,щоб змінювалися звички і перед нами поставали все нові проблеми... Не хочу дорослішати? Та ні... Це по своєму цікаво...... От тільки не хочу перекреслювати все,що було... Не хочу більше ніколи до цього не вертатись... Не хочу більше ніколи так не робити... Не хочу,згадувати якою я була смішною і саме через це,більше такого не робити... Не хочу казати фрази " не знаю" й чути її від когось іншого.....
Хочу навчитись казати "ні".... Хочу навчитись бути такою ж холодною, як бувають інші люди... Ні, не ставати такою... Просто хочу відчути як це...
А ще,пишучи все це, мені чомусь не стає ні на грам легше... Мабуть таки треба просто заснути... І прокинутись в новий день,з новими думками... Новими відчуттями... Новою собою... Спробувати?!