Як ми потрапили не туди,куди їхали...
Ледве досидішви минулий тиждень до п*ятниці, я нарешті підірвала дівчат поїхати зі мною в Солотвино...
Зібрали ми рюкзаки, вкинули туди по 2 пари купальників і якісь легенькі футболочки, спальник,карімат та намет... Їжі теж з собою не брали,бо думали шо то буде поїздка чисто така пасивного характеру... Прокинутись,піти покупатись в Солоному озері,позагорати,поїсти в їдальні...
Зустрілись ми на вокзалі за пів години до відправлення поїзда... Підходимо до каси,просимо 4 плацкарти... Нам пропонують загальні квитки,бо плацкартів вже нема...Ну що ж...Загальний то загальний! Заскакуємо в поїзд... Місць ніде нема... всі позаймали місця для себе та ше й для кума-брата-свата... Ну,але то ніц... місця ми таки знайшли! Ось вам порада : якщо їдете в загальному вагоні,сідайте завжди на найперші місця....Тому що зазвичай,коли людина заходить у вагон,вона відразу йде далі по ньому,навіть не надіючись на те,що перше місце може бути вільним...Отаке-то. Ну і тут ми познайомились з Льошою... Це справжній хіппі років 40, котрий їхав на зустріч Веселки... я про той фест чула вже раніше і страшенно хотіла туди поїхати,але не могла знайти компанії,а коли компанію знайшла,то не могла поїхати в той день,що й вони... І от він починає з таким захватом розповідати як то суперово там... на скільки там всі одна родина...яка там гармонія панує і як ми шкодуватимемо про кожну хвилину,яку ми там не проведемо.... А шо нам молодим незаміжнім? І ми виходимо з поїзда о пів на другу ночі... Станція Кострино... До місця призначення близько 30 км... транспорт не їздить... а проїжджаючі машини, побачишви групу з більше ніж 10 людей навіть зупинятися не хочуть...( виявляється на цій станції вийшла ціла купа людей,які так само їхали на це зібрання...поляки,росіяни,німець,литвинянин(?) і українці...) Ну не стояти ж серед ночі на трасі...І ми потьопали... йшли,розмовляли,сміялися,втомлювалися , мерзли і страшенно хотіли їсти... Згущенка разом з тижневої давності сірим харківкським хлібом ще ніколи не була такою смачнющою...
Пройшовши 15 км,ми сіли на таку велику машину... в ній зазвичай возять якісь дошки, цеглу,сіно абощо... а цього разу везли нас :) Щоправда мені з Галкою поталанило сидіти біля водія спереду,бо дуже вже ми змерзли...
Так ми доїхали до кінця Люти... А село це просто довжелезне...Останній номер будинку,що ми бачили був 1036... але то не факт,що то був й справді останній номер.....
Болото,купа каміння і напів-зруйнованих дерев*яних мостів через річку,надзвичайна природа,запаз свіжого навозу, машини зі всіх куточків світу,розмальовані всіма кольорами веселки, причіплені на деревах стрічечки українсього прапора та великий прапор "Ласкаво Просимо Додому" - таке ми бачили дорогою до місця призначення.
А там! Незалежно від настрою посміхаються тобі і один одному,незалежно від пори дня вітаютсья до тебе "доброго ранку" , незалежно від того,чи є в самого щось поїсти пропонують тобі завітати до себе на чай чи зупку... Це місце, де нема грошей,їх там просто не признають і навіть чути про них не хочуть...Це місце,де не визнають абсолютно ніякої техніки - навіть ліхтариків - а навіщо,якщо місяць такий яскравий?! А ще не їдять м*яса, яєць, сиру, молока і навіть хліба..... В ідеалі :) Звісно,що не всі змогли дотриматись усіх цих невольностей,особливо я... Ну як же ж я без фотоапарата?
Воно того вартує,поїхати туди....... І вартує навіть пройти той весь шлях... Просто,щоб потім відчути цей кайф!
Зібрали ми рюкзаки, вкинули туди по 2 пари купальників і якісь легенькі футболочки, спальник,карімат та намет... Їжі теж з собою не брали,бо думали шо то буде поїздка чисто така пасивного характеру... Прокинутись,піти покупатись в Солоному озері,позагорати,поїсти в їдальні...
Зустрілись ми на вокзалі за пів години до відправлення поїзда... Підходимо до каси,просимо 4 плацкарти... Нам пропонують загальні квитки,бо плацкартів вже нема...Ну що ж...Загальний то загальний! Заскакуємо в поїзд... Місць ніде нема... всі позаймали місця для себе та ше й для кума-брата-свата... Ну,але то ніц... місця ми таки знайшли! Ось вам порада : якщо їдете в загальному вагоні,сідайте завжди на найперші місця....Тому що зазвичай,коли людина заходить у вагон,вона відразу йде далі по ньому,навіть не надіючись на те,що перше місце може бути вільним...Отаке-то. Ну і тут ми познайомились з Льошою... Це справжній хіппі років 40, котрий їхав на зустріч Веселки... я про той фест чула вже раніше і страшенно хотіла туди поїхати,але не могла знайти компанії,а коли компанію знайшла,то не могла поїхати в той день,що й вони... І от він починає з таким захватом розповідати як то суперово там... на скільки там всі одна родина...яка там гармонія панує і як ми шкодуватимемо про кожну хвилину,яку ми там не проведемо.... А шо нам молодим незаміжнім? І ми виходимо з поїзда о пів на другу ночі... Станція Кострино... До місця призначення близько 30 км... транспорт не їздить... а проїжджаючі машини, побачишви групу з більше ніж 10 людей навіть зупинятися не хочуть...( виявляється на цій станції вийшла ціла купа людей,які так само їхали на це зібрання...поляки,росіяни,німець,литвинянин(?) і українці...) Ну не стояти ж серед ночі на трасі...І ми потьопали... йшли,розмовляли,сміялися,втомлювалися , мерзли і страшенно хотіли їсти... Згущенка разом з тижневої давності сірим харківкським хлібом ще ніколи не була такою смачнющою...
Пройшовши 15 км,ми сіли на таку велику машину... в ній зазвичай возять якісь дошки, цеглу,сіно абощо... а цього разу везли нас :) Щоправда мені з Галкою поталанило сидіти біля водія спереду,бо дуже вже ми змерзли...
Так ми доїхали до кінця Люти... А село це просто довжелезне...Останній номер будинку,що ми бачили був 1036... але то не факт,що то був й справді останній номер.....
Болото,купа каміння і напів-зруйнованих дерев*яних мостів через річку,надзвичайна природа,запаз свіжого навозу, машини зі всіх куточків світу,розмальовані всіма кольорами веселки, причіплені на деревах стрічечки українсього прапора та великий прапор "Ласкаво Просимо Додому" - таке ми бачили дорогою до місця призначення.
А там! Незалежно від настрою посміхаються тобі і один одному,незалежно від пори дня вітаютсья до тебе "доброго ранку" , незалежно від того,чи є в самого щось поїсти пропонують тобі завітати до себе на чай чи зупку... Це місце, де нема грошей,їх там просто не признають і навіть чути про них не хочуть...Це місце,де не визнають абсолютно ніякої техніки - навіть ліхтариків - а навіщо,якщо місяць такий яскравий?! А ще не їдять м*яса, яєць, сиру, молока і навіть хліба..... В ідеалі :) Звісно,що не всі змогли дотриматись усіх цих невольностей,особливо я... Ну як же ж я без фотоапарата?
Воно того вартує,поїхати туди....... І вартує навіть пройти той весь шлях... Просто,щоб потім відчути цей кайф!