А час минає... Як стала мамою. Частина 1
На численні прохання друзів і знайомих розповісти про те, як же ж воно було народжувати у Польщі і чому я взагалі вирішила собі на стільки ускладнити життя і туди попертися я вирішила створити цей пост ) Хотілося б зробити цей пост в режимі лише за посиланням, але я до кінця не знаю як це зробити, тому усі хто не в темі - прошу ігнорувати або підкажіть як зробити доступ лише за лінком )
У мене було бажання створити його відразу, але тоді ще емоції зашкалювали і гормони давалися чути, то ж зараз, більше 2 місяців опісля я більш тверезо подилюся своїми думками і враженнями. Поділю ці враження на 2 пости: 1) Чому не у Львові 2) Як воно було там
Частина 1. Чому не у Львові?
Отож думка про те, щоб народжувати не у Львові закралася до мене ще давно, коли чула від знайомих про їх гіркий досвід перебування у наших львівських пологових. Я схивлялась спочатку радше до варіанту їхати в Луцьк, Рівне або Івано-Франківськ, коли прочитала, що в Франківську практикують пологи у воді, саме так, як я цього дуже хотіла ще відколи вперше почала думати про пологи і уявляти як би це мало бути в теорії. Чому не Львів?
1) Я боялась народжувати в припципі. Мені здавалось, що я готова виховати хоч 10 дітей, не спати ночами, водити куди тільки можна собі уявити і тд, але оцей страх пологів на стільки психологічно на мене тиснув... передати словами, мабуть, це неможливо... Я й досі як про це думаю, в мене аж такі метелики в животі від страху...Хоч я вже все це пережила, але в моїй уяви все ще живе той страх навіяних думок про те, як боляче і страшно це буде. Під час вагітності я дивилась багато відео з реальних пологів, читала мільйон статей, розмовляла зі знайомими і незнайомими жінками, які народжували, але страх далі залишався. Мушу зізнатися, що спілкування з Анастасією Сальниковою багато в чому мені допомогло. Перш за все вона розробила спеціальний презентаційний матеріал для таких боягузок як я, де дуже просто пояснила чому не варто боятися пологів. Я не скажу, що я після перечитування та прослуховування цих матеріалів зовсім перестала боятися, але я зрозуміла певні фізіологічні особливості свого організму і налаштувала себе психологічно на те, що це є природній процес, яким я навіть в дечому можу керувати і який можу більш менш спланувати по своєму, щоб відчувати себе більш комфортно. Серед таких факторів, які впливали на мій психологічний стан були, зокрема:
1) Присутність коханого чоловіка на пологах
2) Відсутність будь-яких інших, зайвих персонажів, якими для мене були всі, крім мого чоловіка на той момент. Вірте чи не вірте, але мені насправді не хотілось, щоб поруч була ні мама, ні колежанка, ні бабця ні хто-небудь інший... Це для мене був дуже інтимний момент народження нашої сім'ї і на мою думку головними героями цієї історії мали бути саме ми.
3) Можливість обирати спосіб народження і змінювати його в залежності від мого самопочуття та потреб ( з використанням м'ячика, мотузки, ванни чи просто стояння під душем)
4) Теоретична можливість застосування епідуральнохї анестезії ( Я налаштовувала себе на природні пологи, але прото усвідомлення того, що така можливість у мене є - дуже допомагає)
5) Впевненість у нормальних умовах реабілітації після пологів ( не думати про те, як то долізти до того брудного, смердючого, одного на цілий поверх туалету без кришки, на який ти, відповідно, навіть не можеш сісти і де, звісно ж, немає туалетного паперу, чи як би то зловити момент, щоб була гаряча вода, а в черзі не було 10 жінок і не підхопити грибок). Так, можливо деякі пологові будинки Львова мають й інші, кращі умови, але... це якщо буде вільна сімейна палата, якщо воду не вмикатимуть за графіком, якщо достатньо заплатиш, якщо, якщо, якщо... дуже багато якщо і ніякої впевненості
6) Впевненість в компетенції й совісності лікарів, які виконуватимуть свої професійні обов'язки незалежно від того, чи ти заплатив їм чи ні і скільки... ( Між іншим лікар, з яким попередньо спілкувались й домовлялись народжувати у Львові просто не брав трубки, коли ми дзвонили йому в приблизні дати, коли б я мала народжувати...Ми дзвонили повідомити про те, що я вже народила ( бо я народила на 3 тижні швидше) і, отже, нам вже не потрібна буде його допомога, але ж він не знав про це... уявіть, якби я дійсьно народжувала, а він отак просто не брав трубки...)
7) Не бути нікому нічого винним і не думати про те, чи взяли ми з собою туалетний папір, мішки для сміття, 200 грн по 5-10 грн, щоб кожного разу "дякувати" за те, що до мене підійшли і так далі...
8) Не змушувати чоловіка літати по місту тричі на день за гарячою їжею, бо в лікарні погано годують
9) Ну і ще якісь такі дрібнички, як можливість скласти собі плейлист на пологи чи підготувати якісь ароматичні палички чи що б там не було, що надає мені можливість розслабитись і відчути себе "у своїй тарілці"
Отже, зважаючи на усі ці фактори, я розглядала можливість поїхати в Луцьк, Рівне, Франківськ чи Жешів. Ідея з Жешувом спочатку звучала на стільки нереально і складно, що ми навіть серйозно про неї не задумувались... А потім мій чоловік сказав, що в Франківськ чи Рівне ми точно не поїдемо, бо ми там нічого і нікого не знаємо, і де ми будемо жити, бо ж коли почнуться перейми ми не виїдемо, а треба заздалегідь, і як він мене там харчувати буде, якщо в лікарні буде погана їжа, а незнайомим закладам не можна довіряти, а в Луцьку ще б куди не йшло, бо там є родичі, але нашо вже тоді, якщо є Львів? І так ми на 4 чи 5 місяці вагітності ту тему і закрили, поспілкувавшись і попередньо домовившись з львівським акушером...Але тоді мій чоловік поїхав у довге відрядження за кордон, а я все не могла заспокоїтись, читала відгуки і форуми, де жінки діляться гірким досвідом жахливих умов у Львові, некомпетентністю лікарів, переповненими палатами й ліжками на коридорах, неможливістю чоловіка зайти до мене в палату провідати чи побути зі мною і миритись з такою перспективою мені зовсім не хотілось. А ще після того як я ще двічі сходила на консультацію/огляд в один з львівських пологових і побачила на власні очі отой єдиний на поверх брудний туалет і поруч з ним ще два, які лікарі закривають на ключ і користуються ними тільки вони; і під час УЗД до лікаря, який мене оглядав зайшов його колега, який вирішив собі полялякати з ним про те, як ще один їх співробітник відпочив і як йому там риба ловилась, замість того, щоб коментувати стан моєї вагітності і плоду і знову ж таки - це питання особистого простору, лікарської таємниці і просто елементарної поваги до пацієнтів. Ну чому взагалі хтось третій має бути присутнім на моєму огляді? Чому не можна встановити ще один екранчик або розвернути наявний до мене так, щоб і я бачила процес огляду, потішилась з рухів дитинки, задала свої питання? Але ж ні, хто я така? Він собі тихо робив свою роботу, а вкінці просто видав мені папірчик, де писало результати огляду. Дякувати Богу, я хоча б коментр до того папірчика почула...
То ж на черговому сімейному обговоренні, моя родина запропонувала таки серйозно розглянути альтернативу й поїхати в Польщу хоча б на огляд. Все звучало дуже складно й майже нереально: попередній огляд в х лікарні, здача аналізів, як розрахувати коли виїжджати, де жити, скільки то буде коштувати, якою мовою говорити, як це так ніхто не зможе до нас приїхати, а як з документами, а як повертатись, що з кордоном, чи приймуть потім всі аналізи й документи у Львові і ще купа-купа питань... Повірте, вже після ознайомчої поїздки на огляд я готова була до розв 'язання усіх цих питань. Мене не лякало нічого - я просто хотіла там народжувати. Я не відчувала абсолютно ніякого страху чи стресу, перебуваючи в Жешівській лікарні. Мало того, я навіть не відчувала до кінця, що я була у лікарні. Там не пахне як в лікарні, там інтер'єр не як в лікарні, там привітні й усміхнені лікарі й медсестри, там нема злих пацієнтів і безформенних черг під кабінетами... там навіть є кав'ярня, де пацієнти можуть випити філіжанку кави зі своїми відвідувачами і навіть безкоштовнй вайфай є. Що в нашому випадку також дуже виручало. Знову ж таки, якби на те моя воля, то я би просто насолоджувалась кожним моментом утрьох, а не розпорошувалась би на те, щоб розказати усім родичам як все минуло і що зараз відбувається...ну, але розумію і їх, тому вайфай допомагав нам бути на зв'язку і навіть демонструвати відео з первістком. Але про це у наступному пості.
У мене було бажання створити його відразу, але тоді ще емоції зашкалювали і гормони давалися чути, то ж зараз, більше 2 місяців опісля я більш тверезо подилюся своїми думками і враженнями. Поділю ці враження на 2 пости: 1) Чому не у Львові 2) Як воно було там
Частина 1. Чому не у Львові?
Отож думка про те, щоб народжувати не у Львові закралася до мене ще давно, коли чула від знайомих про їх гіркий досвід перебування у наших львівських пологових. Я схивлялась спочатку радше до варіанту їхати в Луцьк, Рівне або Івано-Франківськ, коли прочитала, що в Франківську практикують пологи у воді, саме так, як я цього дуже хотіла ще відколи вперше почала думати про пологи і уявляти як би це мало бути в теорії. Чому не Львів?
1) Я боялась народжувати в припципі. Мені здавалось, що я готова виховати хоч 10 дітей, не спати ночами, водити куди тільки можна собі уявити і тд, але оцей страх пологів на стільки психологічно на мене тиснув... передати словами, мабуть, це неможливо... Я й досі як про це думаю, в мене аж такі метелики в животі від страху...Хоч я вже все це пережила, але в моїй уяви все ще живе той страх навіяних думок про те, як боляче і страшно це буде. Під час вагітності я дивилась багато відео з реальних пологів, читала мільйон статей, розмовляла зі знайомими і незнайомими жінками, які народжували, але страх далі залишався. Мушу зізнатися, що спілкування з Анастасією Сальниковою багато в чому мені допомогло. Перш за все вона розробила спеціальний презентаційний матеріал для таких боягузок як я, де дуже просто пояснила чому не варто боятися пологів. Я не скажу, що я після перечитування та прослуховування цих матеріалів зовсім перестала боятися, але я зрозуміла певні фізіологічні особливості свого організму і налаштувала себе психологічно на те, що це є природній процес, яким я навіть в дечому можу керувати і який можу більш менш спланувати по своєму, щоб відчувати себе більш комфортно. Серед таких факторів, які впливали на мій психологічний стан були, зокрема:
1) Присутність коханого чоловіка на пологах
2) Відсутність будь-яких інших, зайвих персонажів, якими для мене були всі, крім мого чоловіка на той момент. Вірте чи не вірте, але мені насправді не хотілось, щоб поруч була ні мама, ні колежанка, ні бабця ні хто-небудь інший... Це для мене був дуже інтимний момент народження нашої сім'ї і на мою думку головними героями цієї історії мали бути саме ми.
3) Можливість обирати спосіб народження і змінювати його в залежності від мого самопочуття та потреб ( з використанням м'ячика, мотузки, ванни чи просто стояння під душем)
4) Теоретична можливість застосування епідуральнохї анестезії ( Я налаштовувала себе на природні пологи, але прото усвідомлення того, що така можливість у мене є - дуже допомагає)
5) Впевненість у нормальних умовах реабілітації після пологів ( не думати про те, як то долізти до того брудного, смердючого, одного на цілий поверх туалету без кришки, на який ти, відповідно, навіть не можеш сісти і де, звісно ж, немає туалетного паперу, чи як би то зловити момент, щоб була гаряча вода, а в черзі не було 10 жінок і не підхопити грибок). Так, можливо деякі пологові будинки Львова мають й інші, кращі умови, але... це якщо буде вільна сімейна палата, якщо воду не вмикатимуть за графіком, якщо достатньо заплатиш, якщо, якщо, якщо... дуже багато якщо і ніякої впевненості
6) Впевненість в компетенції й совісності лікарів, які виконуватимуть свої професійні обов'язки незалежно від того, чи ти заплатив їм чи ні і скільки... ( Між іншим лікар, з яким попередньо спілкувались й домовлялись народжувати у Львові просто не брав трубки, коли ми дзвонили йому в приблизні дати, коли б я мала народжувати...Ми дзвонили повідомити про те, що я вже народила ( бо я народила на 3 тижні швидше) і, отже, нам вже не потрібна буде його допомога, але ж він не знав про це... уявіть, якби я дійсьно народжувала, а він отак просто не брав трубки...)
7) Не бути нікому нічого винним і не думати про те, чи взяли ми з собою туалетний папір, мішки для сміття, 200 грн по 5-10 грн, щоб кожного разу "дякувати" за те, що до мене підійшли і так далі...
8) Не змушувати чоловіка літати по місту тричі на день за гарячою їжею, бо в лікарні погано годують
9) Ну і ще якісь такі дрібнички, як можливість скласти собі плейлист на пологи чи підготувати якісь ароматичні палички чи що б там не було, що надає мені можливість розслабитись і відчути себе "у своїй тарілці"
Отже, зважаючи на усі ці фактори, я розглядала можливість поїхати в Луцьк, Рівне, Франківськ чи Жешів. Ідея з Жешувом спочатку звучала на стільки нереально і складно, що ми навіть серйозно про неї не задумувались... А потім мій чоловік сказав, що в Франківськ чи Рівне ми точно не поїдемо, бо ми там нічого і нікого не знаємо, і де ми будемо жити, бо ж коли почнуться перейми ми не виїдемо, а треба заздалегідь, і як він мене там харчувати буде, якщо в лікарні буде погана їжа, а незнайомим закладам не можна довіряти, а в Луцьку ще б куди не йшло, бо там є родичі, але нашо вже тоді, якщо є Львів? І так ми на 4 чи 5 місяці вагітності ту тему і закрили, поспілкувавшись і попередньо домовившись з львівським акушером...Але тоді мій чоловік поїхав у довге відрядження за кордон, а я все не могла заспокоїтись, читала відгуки і форуми, де жінки діляться гірким досвідом жахливих умов у Львові, некомпетентністю лікарів, переповненими палатами й ліжками на коридорах, неможливістю чоловіка зайти до мене в палату провідати чи побути зі мною і миритись з такою перспективою мені зовсім не хотілось. А ще після того як я ще двічі сходила на консультацію/огляд в один з львівських пологових і побачила на власні очі отой єдиний на поверх брудний туалет і поруч з ним ще два, які лікарі закривають на ключ і користуються ними тільки вони; і під час УЗД до лікаря, який мене оглядав зайшов його колега, який вирішив собі полялякати з ним про те, як ще один їх співробітник відпочив і як йому там риба ловилась, замість того, щоб коментувати стан моєї вагітності і плоду і знову ж таки - це питання особистого простору, лікарської таємниці і просто елементарної поваги до пацієнтів. Ну чому взагалі хтось третій має бути присутнім на моєму огляді? Чому не можна встановити ще один екранчик або розвернути наявний до мене так, щоб і я бачила процес огляду, потішилась з рухів дитинки, задала свої питання? Але ж ні, хто я така? Він собі тихо робив свою роботу, а вкінці просто видав мені папірчик, де писало результати огляду. Дякувати Богу, я хоча б коментр до того папірчика почула...
То ж на черговому сімейному обговоренні, моя родина запропонувала таки серйозно розглянути альтернативу й поїхати в Польщу хоча б на огляд. Все звучало дуже складно й майже нереально: попередній огляд в х лікарні, здача аналізів, як розрахувати коли виїжджати, де жити, скільки то буде коштувати, якою мовою говорити, як це так ніхто не зможе до нас приїхати, а як з документами, а як повертатись, що з кордоном, чи приймуть потім всі аналізи й документи у Львові і ще купа-купа питань... Повірте, вже після ознайомчої поїздки на огляд я готова була до розв 'язання усіх цих питань. Мене не лякало нічого - я просто хотіла там народжувати. Я не відчувала абсолютно ніякого страху чи стресу, перебуваючи в Жешівській лікарні. Мало того, я навіть не відчувала до кінця, що я була у лікарні. Там не пахне як в лікарні, там інтер'єр не як в лікарні, там привітні й усміхнені лікарі й медсестри, там нема злих пацієнтів і безформенних черг під кабінетами... там навіть є кав'ярня, де пацієнти можуть випити філіжанку кави зі своїми відвідувачами і навіть безкоштовнй вайфай є. Що в нашому випадку також дуже виручало. Знову ж таки, якби на те моя воля, то я би просто насолоджувалась кожним моментом утрьох, а не розпорошувалась би на те, щоб розказати усім родичам як все минуло і що зараз відбувається...ну, але розумію і їх, тому вайфай допомагав нам бути на зв'язку і навіть демонструвати відео з первістком. Але про це у наступному пості.