казкові країни.гватемала

[di_k]

Гватемала. Майя. Календар. Кінець світу і всьо такоє. А як про це поговорити? Я ледь-ледь в’яжу язиком іспанською і майя теж, як не дивно.


     
  

Довкола магічного озера Атітлан є кілька поселень. Говорять, що мешканці одного, не розуміють мову сусіднього. А іспанську вони знають так, як в школі вчилися…




От і лишалося спостерігати...



З кимось ми таки змогли покомунікуватися і виявилося, що майя в кінець світу за своїм календарем не вірять… чи може щось інше малося на увазі…



Німець Фелікс, що поселився кілька років тому на Атітлані, сказав, що індіанці ставляться до білих, як і сотні років тому - з презирством. Так, вони носять сучасний одяг (принаймні, чоловіки), ходять в християнські церкви, слухають попсову музичку на сільських дискотеках, і всім своїм видом і поведінкою часто «змахують» на кумирів телеекранів, як в усьому світі. Але «живих» білих вони не шанують.



-         Наші волонтерські проекти і допомога в розбудові селиш, - розповідав Фелікс, який з кількома друзями з цією метою і проводить час на Атітлані, - індіанцям до сраки. Вона як сприймали нас загарбниками, так і сприймають. Перші завойовники теж часто свої дії пояснювали «допомогою"



Його слова підтверджує те, що варто йому відлучитися на якийсь час з дому одразу щось пропадає. Навіть плиту з газовим балоном унесли. Хоча, його знає вже все село кілька років і діла його добрі знає.



Фелікс познайомив нас з татою Педро. Шаман провів ритуал, в якому брали участь чоловіки і Магда, ми з Аліскою відправилися у добровільне заслання на кухню, готувати частування просвітленому таті Педро.







Зранку хлопці мали поїхати з шаманом в святі місця кудись на польові дослідження свого духу. Але Фелікс передумав (не час йому був) і Льонька з Кірюхою теж не поїхали, бо без перекладу все одно нічого не розуміли.



Так от я все це до того, що казку майя я не майю. Труднощі перекладу…



Зате досить несподівано ми опинилися в селищі чорношкірих гаріфуна на Карибському узбережжі Гватемали, в хаті талановитого музиканта Льюіса, який грає на всіх інструментах, що потрапляють під руку.



Льюіс погодився розказати казку. На зйомку прийшли його учні. І здалося, що зараз буде джазззз…..



Знімання:



Знімали не відходячи від каси - прямо в хатці чи швидше хижі Льюіса, де він проводив цілі дні. Хлопчики всілися на гамак - глядачами. А вчитель-друган Льюіс став розповідати смішну історію. Звісно, він трохи соромився камери і нас. Але на перший погляд, все пройшло досить легко. І дуже якось швидко. Але знімати ще кілька дублів, як зазвичай, не стали. Я була за дверима, щоб не потрапляти в кадр і спершу не зрозуміла такого Льонькиного рішення.


-         Це якась гумореска, а не казка…- прокоментував Льонька, - видно він таки не дуже зрозумів, що нам треба, - і в його історії, здається, було щось про президента і туалет. Тому навряд чи цей матеріал покатить.

Ех, ех… .труднощі перекладу…

Маґдалена:



На зніманні, тобто в хаті Льюіса була маленьке кошеня. Ним Маґдалена і займалася весь час розповіді. Не треба було ніякої підготовки. Що тут ще додати.



PS Звісно, матеріал в Україні ще треба буде передивитися і перекласти до пуття. Але все ж швидше гватемальської казки не буде… на жаль.