казкові країни. україна

[di_k]

Захопившись «Казками…» я почала пошук матеріалу для початкової- української. Відкрила першу ліпшу книжку «Українські народні казки» і вжахнулася. Чи то я, коли була мала не розуміла, чи то не вдумувалася, але всі народні історії дуже страшні.



ілюстрації Катерини Штанко

Я шукала історію, яка відображала б мудрість народу, чи несла послання поколінням, але з кожною сторінкою все менше розуміла ці послання, і все більше страхалася читати далі. Звісно, що всі ці міфічні відьми, змії, чорти - уявлення людей про світ, його метаморфози і чудеса, але чого ж все таке моторошне.

Дещо все ж приглянулося



Наприклад, «Коза-дереза» стала не так давно прототипом Маґди. Донці я цю казку розказала десяток разів, розіграла з іграшками і часто приводила ключову фразу: «Я ж не їла, я ж не пила», коли малявка, вимагаючи третє морозиво, заявляла, що вона не їла щойно два попередніх.

Але Маґдалена все одно найбільше запам’ятала другу частину, де вредна Коза нахабно поселяється в хаті Зайчика і погрожує всім звірам: «Ніжками затопчу, ріжками заколю». І в кожній новій історії чи мультику, де зустрічається коза, Маґда хмурила брови і повторювала цю фразу. Довелося ще десяток разів пояснювати, що не кожну козу звуть Дереза, і танцююча кізочка в казці про Івана-дурака зовсім не обжерлива і не нахабна.



«Котигорошко» теж приглянувся і ім’ям, і характерами, і міфічними героями.

Але після зустрічі з Сашком Лірником, потреба в пошуку гарної казки пропала, бо він знає і складає їх неміряно. І на прохання знайти щось до Різдва, з ходу видав смішну історію про Козака та Чорта.



Знімання:



Знімання відбувалося абсолютно «казково». Я бувала присутня на професійних зйомках, деякі студентські-дипломні організовувала самостійно, але вирішувати такі питання мені, з моїм дитячим досвідом у кіно, не доводилося раніше: машина з усією знімальною групою застрягла в снігу під Києвом, через той же сніг казкар потрапляє в двогодинну пробку і не встигає на електричку, дорогу до хутора замело, так що нічого не проїде.



Льонька переконав міську службу почистити до хутора дорогу. Вони спеціально приїхали за годину до машини зі знімальною групою. За дві, дорогу знову замело.
Оператор - Андрій Лісецький, звукачі Макс Демиденко -  і режисер - Сергій Лисенко - команда, що за день знімання зазвичай отримує кругленький гонорар, і звикли до кави на таці, закинувши на плечі прилади, продираючись крізь снігові замети, добирається на станцію і сідає в електричку.

Сашко Лірник, якому за місяць до цього дали «заслуженого артиста», забуває про грубіяна-провідника, що виштовхав його з відбуваючого поїзда, і купує таки квиток на наступний…

Сонце сідає. Зима ж на дворі. Ледь встигаємо дозняти епізод на вулиці.
І все ж магія закінчує свої чари приємним фіналом. Напруження спадає. Знято!

Тоді я подумала: що ж на нас чекає в мандрах, якщо вдома зйомка, що була запланована за два місяці проходить так непросто. І тут всі говорять українською. І друзі...

Дякую велике всім, хто тоді допомагав.



Сашко розкузує на прес-конференції, як знімали на Обирку

В мене було одне-єдине скромне бажання. Дуже хотілося аби щастило зустрічати Сашків Лірників, що знають, і вміють розказати казки своєї землі. За цим уже півсправи.

Click to view

Маґдалена:

Доні пропозиція погратися в кіно сподобалася. Але, насправді, виявилася мало зрозумілою і ентузіазм пропав після першого епізоду. Хоча вона запам’ятала чарівні слова режисера, за якими щоразу відбувається маленька магія: «Приготувалися… Почали!»




Прохід по засніжених дорогах з посмішкою - заслуга мандаринів, якими я манила малявку за камерою. Решта часу Маґдалена провела у півсні.
Оператор вкінці подякував за витримку маленької актриси.
А я стала більше їй розповідати про цікаву гру - кіно.