Як кордон був зачинений вперше за 10 років
П’ять днів у місті Мереджін були не схожими на всю іншу подорож. Життя у палаці, басейн, сауна, танці і смачна їжа українською кухні швидко поставили мене на ноги.
Тільки поремонтував фотоапарат у Панамі, як нова проблема - поламався мотор у шторках відеокамері. На ремонт мотору у мене грошей не було, тому я просто попросив виламати шторки. На їх місце поставили захисну лінзу і кришку від фотіка. І хоч це обійшлось по-божеськи в тридцятку баксів, все ж сильно підірвало мій і без того скромний бюджет. Решту часу по дорогущій Колумбії довелось подорожувати з 10 тисячами, що дорівнюють 5 баксів.
Вантажівки в усіх напрямках ходять з головної площі міста Мереджін називається просто - пласа Майоріста. «Камйонів» там безліч, але як знайти той, що довезе до Калі? Я довго тинявся оміж рамп, аж поки, як завжди випадково, не зустрів директора вантажеперевізної компанії.
Шановний сеньйор Маурісіо сам підійшов до мене і спитав як справи. Я щиро відповів «маль», бо неможу знайти потрібну машину. Синьйору така ситуація не сподобалась. Він клацнув пальцями і дав розпорядження. Я не чув, що саме він говорив своєму помічникові, але той відразу запросив мене у кафе.
Часом на мене нападають дурацькі приливи чи то скромності, чи то гордості. І хоч я і був голодний, та від пригощення відмовився. Помічник сів їсти сам. Не відволікаючись від тарілки він розпитував водіїв хто куди їде. Врешті домовився з одним.
- Ти поїдеш з ним до Арменії. Це поруч з Калі, - з цими словами він простягнув водієві 60 тисяч песо (30 доларів) і щось пробубнив.
- Дякую. Це ви за мене заплатили? - раптом я почув свій власний голос наче зі сторони, - не треба цього робити! За час дороги я розповім цьому чоловікові масу цікавих історій, які він ніде більше не почує! Це буде справедливий взаємо обмін! Гроші тут ні до чого!
Помічник здивовано стис плечима і забрав гроші з руки вкрай розгубленого водія. Ми вирушили. Після соїх самовпевнених заяв, щойно на рівному місці втративши значну суму грошей водій насуплено мовчав.
Я ж намагався жартувати і підтримувати веселу бесіду, яка звісно не клеїлась. Поки водій завантажував вантажівку на різних складах міста я дрімав і думав про свій напад.
Гроші, які пропонував Помічник звісно були не його власними я грішми компанії. Компанії, у розпорядженні якої кілька сот вантажівок. Для цього бізнесу 30 баксів непомітна крапля у морі. Помічник напевно давав ці гроші не у вигляді зарплати водієві, а як добові на пасажира, якого директор наказав відвезти куди слід.
Мені було соромно за свою пиху. Які тепер цікаві історії? Я хотів скоріше залишити цю машину. Бог змилостивився.
- Ти знаєш, - раптом сказав водій, - я не їду в Арменію, а лише у Перейру. Пересідай он до тих хлопців, вони тебе довезуть.
Хлопці були веселі. Віліям, дуже стурбований сексуальними питаннями, все діставав таблетку для підсилення потенції, яку він тримав на серці.
«Три години!» - радісно вигукував він, вихваляючись таблеткою перед пишногрудими продавщицями у придорожньому кафе. Ті схвально хитали головами, дивлячись на сексуального гіганта із захопленням.
Віліян весь час пропонував мені скористатись послугами дорожніх шлюх показуючи то на одну то на іншу красуню.
- Давай украняно! Я плачу! Ти не уявляєш як добре вони чупають! (chupar - смоктати)
- Дякую, мені вистачає жіночої уваги. Краще купи собі. З"їж свою диво-таблетку, щоб вона тебе три години чупала.
Всі сім годин ми жартували дурацькі жарти і гучно ржали. Ночував у п’ятизірковому готелі «Los papas» - на мішках картоплі у кузові вантажівки.
Мені наснився страшний сон, наче огидний жебрак просить у мене грошей. Я кажу йому що не маю. Він багатозначно зубоскалить. Раптовий удар по голові ззаду. Я встигаю сказати «будь-ласка не треба…» І прокидаюсь.
Колумбія багата країна. В ній видобувають нафту, золото і уран. Чудове географічне розташування, вихід на обидва океани, дозволяє вести активну торгівлю як з Європою так і з Азією.
Розташована поблизу екватора, Колумбія має на своїй території три різні клімати, незмінні протягом року. Картахена - спекотне узбережжя Атлантики, вічно холодні Богота і Пасто, розташовані високо у горах і поміряний Мереджін, відомий найкрасивішими дівчатами у Південній Америці.
Кокаїн, маріхуана і решта психотропів тут і правда активно вирощуються, але споживаються лише убогими верствами населення. В основному все іде на продаж туристам.
У країні діє угрупування «Горія». На початку організація мала ліворадикальний напрямок і боролась проти корумпованої влади. Маючи народну любов і підтримку «горія» були невловимі.
За допомогою підкупів і шантажу провладні військові підрозділи винищили більшість лідерів і з робінгудівської організації утворилось злочинне угрупування, яке сьогодні, переважно займається торгівлею наркотиками та людьми.
У Калі я познайомився з молодими кінематографістами і знявся у епізоді колумбійської короткометражки. Ввечері отримав урок румби натомість навчив акторів українській абетці.
Зранку топав три години намагаючись вийти з безкінечного міста і врешті отримав винагороду. Мене підібрав Карлос, якому потрібен був попутчик, аби не заснути у довгій дорозі до Пасто.
Карлос - менеджер великої торгівельної компанії, яка займається повітряними та водними вантажоперевезеннями у Європу, Штати та Азію їхав проконтролювати погрузку танкера, що прямував Китай.
Це мені нагадало зустріч з Папандопало у Гватемалі. Марнотратний чи то щиросердий Карлос при кожному випадку лишав кілька тисяч «на чай». По дорозі він все таки вирішив півгодинки подрімати, але замість відкинутись на сидуху, яка це роблять всі нормальні люди, він зняв номери по десять баксів для кожного з нас. І знов мені наснився жахливий сон про волоцюгу який просить гроші, за тим удар по голові. Бух!
- Сеньйор! Півгодини пройшло, прокидайтесь! - гукає гувернантка.
Ввечері ми дістались Пасто. Я думав їхати на еквадоріанський кордон, але Карлос запропонував переночувати у готелі і їхати зранку.
Чим можна віддячити людині за таку доброту? 28 грудня 2011 року я планую організувати в Україні 3-тю міжнародну асамблею з табуретом. Запросити всіх чудових, добрих і творчих людей яких ми зустріли на цьому Шляху. Фестиваль буде проходити у вигляді подорожі по Україні. Для артистів це буде турне, для решти знайомство цікавими людьми і унікальними традиціями. Це буде моя плата всім тим, хто не поцурався дати трохи тепла незнайомому волоцюзі.
У Пасто намічалось свято. Це буле репетиція карнавалу «бланко і негро», який відбудеться тут 5 січня 2011 року. Концепція фестивалю полягає у представленні чорної і білої культури Колумбії. В перший день виступають чорні, які приїжджають у Пасто з усієї країни. На другий день майданчики надаються білим. Місцевий секретар освіти, який віз мене на кордон, стверджує, що це дуже добре свято. Що воно великою мірою єднає різнокольоровий колумбійський народ.
Кордон Колумбія-Еквадор був зачинений. Перетнувши десятки кордонів я бачив подібне уперше.
Але виявилось що мені просто пощастило. Подібний «вихідний» трапляється раз на десять років з причини перепису населення.
Англійці, французи, канадійці, італійці, аргентинці - кого тут тільки не було. Вони лежали, сиділи, бухали, грали в карти, читали книжки та правили теревені в очікуванні п’ятої години - часу коли кордон відчинять.
Тут поблизу Екватора день і ніч круглий рік по дванадцять годин. Тому о п’ятій уже вечоріло. Крім того було страшенно холодно і я дуже хотів доїхати до столиці Еквадору, міста Калі Кіто. П’ятихвилинний концерт на дримбі і от уже прикордонники усаджують мене в попутну машину до найближчого містечка. А там молоді поліцейські, вражені божевільним проектом домовляються з водієм автобуса.
Я прокинувся у пустому автобусі. Водій забув мене погукати на вихід. Довелось шукати зворотній автобус, а тоді іти пішки. І, врешті, близько другої ночі я їв гаряче печеня, яке приготувала мені Діана.
Магда мирно хропла, а поруч її голови примостилось малюсіньке сіре кошенятко.