льонькин День Народження (частина перша)
Я чув про Діснейленд сто разів. Пам’ятаю як Мірик з Лєночкою коли вертались з Атлантики випадково потрапили у Паризький диснеївський парк. Потім згадували це як найнайнай.
Ну що там може бути цікавого? Ну мультики там мабуть, типу наших пакемонів з туристами фоткаються. Ну каруселі якісь там. Ну машинки і купа туристичний сувенірів.
І все ж таки вирішили, що Магдина казка буде цікавіше якщо вона це побачить.
Вартість квитків ми пробили в мережі. 72 бакса з дорослого носа. 62 кому понад три. До трьох нашару.
Але на сайті вони ні слова не сказали про те, що паркінг коштує 15. Відразу хочу сказати щось позитивне - система паркування виправдовує витрати. Десятки працівників з прапорцями чітко спрямовують тисячі автомобілів по секторах «Гуфі», «Мікі Маус», «Поночка». Наш був Дональд. Це дуже зручно, бо на номер поверху я звісно уваги не звернув. Я ж не знав що це шестиповерхова стоянка!
За паркінгом на діток з шаленими поглядами, чекає смішний потяг, який повезе їх у мрію…
Звісно я спробував намутити квитки нашару. Бо тут є не лише одноразові, а дводенні, тижневі, річні тощо. Тобто можливість наявна. Але річний хто ж тобі віддасть. А щодо решти менеджери все передбачили і ставлять штампи на руки при виході.
Я був засмучений, хоч виду і не подавав, але коли машина не продається, віддавати 15 баксів за паркінг і стопіісять баксів за вхід, це жесть.
Діана іде до каси. Ми з Магдою чекаємо. Хтось каже «Екскюзьмі». Повертаюсь. Тато, мама і доня кажуть, що у них є квитки не лише в Дісней Ленд, але і в інші мультяшні парки на кілька днів.
- Скільки? - питаю, а сам думаю, не на лоха напали. Квитки явно липові.
- Ніскільки. Це подарунок. Ви можете по них кілька днів підряд ходити. Гуд Лак!
- Дякую. Бережи вас Боже!
Так почався мій День Народження…
На вулицях казкового містечка ходять тисячі щасливих діток за ручки зі щасливими батьками. Всі лавки і магазини на вулицях стилізовані під казкові. Часом над тобою проноситься паравозик з веселими пассажирами і ти мимоволі махаєш їм рукою. Паравозик ховається в тунель, випускаючи дим з труби. А ось пропливають човники, які зникають у зубастій пащі кита, що пускає вгору фонтан води.
Це не телепузики. Це реальна двіжуха. На казкових автомобілях танцюючи приїжджають казкові персонажі і роблять з дітками таке, що в них їде дах від щастя.
Магда слухала казки і фоткалась з пафосними принцесами. Каталась на паравозику по тунелях з динозаврами, літаках та американських гірках, на яких я ледь не втратив камеру.
Стомлені, уже вночі ми зайшли в будинок привидів. Малявка була в шоці, міцно стискала мою руку ухиляючись від зелених примар, котрі абсолютно реалістично і дуже красиво ширяли над нами, танцювали, грали на музичних інструментах, а часом сідали до нас в машину.
На вулиці Магда захоплено несла нісенітницю: «Де привиди?». «Хочу ще!». «Ні, я не хочу!» «Магда боялася». «Ні не боялася». «Трошки Магда боялася привидів отаких» (показує).
Ну а потім почалесь таке шоу від якого прозріли не лише діти, а й дорослі. Проекція мультиків на фонтани. Які вибухали разом з зображенням. Узагальнений образ всіх діснеєвський відьм в вдобою проти героя Мікі Мауса. Летіли блискавки. Горіла вода в озері.
В це же час гігантський корабель був атакований піратами. Бійка. Сальто з мачти. Постріли з гармат. Велетенський крокодил жер тих що падали. Врешті добро перемогло і почався салют. Знову приплив корабель-велитень, а у ньому всі мультяшкі танцюють.
Доця сказала «я хочу на ручки». І миттєво заснула під вибухи салюту.
Сьогодні вівторок. А отже ліву частину дороги митимуть з 8 до 12. Якщо тачку лишии її забере евакуатор. Встаю раненько і іду переставляти. Коли вертаюсь в намет досипати під спиною щось муляє. Відкидаю простирадло, а там гори різних цукерок.
- З днем народження! - сміються Магда і Діана.
- Дякую! - відповідаю я і дивлюся на цукерки. Магда в сльози. Клас! Така щира, неприхована дитяча заздрість. Обіцяю їй поділитись і відправляю умиватись.
Тільки я почав шняпати свої скарби, як до намету навідався Келіен.
- Майн! - закричав малюк
- Е, ні! Фанарь братела! Москітна сітка! Ітс майн! Гуд бай!
Нас помирила Наталі, яка насмажила святкових млинців і запросила всіх до кінотеатру, де за 1$ показували «Панда-конгфу».
На радощах я завтикав у кінотеатрі фліску з грішми, карткою і ключами від машини.
Зараз вилітаємо на зустріч з усією братвою, щоб забацати виставу на Веніс-Біч і посвяткувати мій ДН.
Всіх хто в змозі підтягнутись запрошую на 16:00, решту вітаю і бажаю «фалов йор дрім».