ми ніякі
Ми ніякі. Прості і більш смерті, ніж хтось інший. У нас немає надлишку почуттів і наївності і в нас немає об’єктивних проблем, а лише маленькі несумісності через різні підходи до розуміння і сприйняття світу.
Нас об’єднують дивні речі. Нам вкрали велосипеди, поки ми дивилися, як це роблять у мультфільмі. Ми обпльовані кісточками вишні під час дощу і облиті болотом. Ми єдині, кого впустили у потяг Львів-Крим, через що, ми мали вдосталь годин, щоб впустити один одного до серця. Ми налиті українським південним сонцем й обвіяні холодним різким айпетрівським вітром. Ми їли гречку, зварену на морській воді і пили морські теплі ночі на безлюдному побережжі.
Ми ходимо до однієї церкви і до одного Миколи. Ми змінюємо один одному смаки і звички, змінюючи світ кожного з нас. Ми виходимо з театру, коли хочемо цілуватися і їсти східні солодощі. Ми їдемо тією ж маршруткою і не говоримо між собою тією ж тишею.
Ми хочемо і ми можемо, однак чекаємо, поки впаде з неба манна. Ми слухаємо музику під зоряним небом на полі і боїмось навчитися нормально танцювати. Ми ходимо на весілля і споюємо там мене, бо так не можна. Ми робимо те, що не можна, бо поки що можна. Нам щомісяця стає на один місяць більше і щоразу це так багато.
Я люблю шум людей, він любить їхню тишу. Ми такі різні. Але любимо цю любов, бо це цікаво і смішно.
Нас об’єднують дивні речі. Нам вкрали велосипеди, поки ми дивилися, як це роблять у мультфільмі. Ми обпльовані кісточками вишні під час дощу і облиті болотом. Ми єдині, кого впустили у потяг Львів-Крим, через що, ми мали вдосталь годин, щоб впустити один одного до серця. Ми налиті українським південним сонцем й обвіяні холодним різким айпетрівським вітром. Ми їли гречку, зварену на морській воді і пили морські теплі ночі на безлюдному побережжі.
Ми ходимо до однієї церкви і до одного Миколи. Ми змінюємо один одному смаки і звички, змінюючи світ кожного з нас. Ми виходимо з театру, коли хочемо цілуватися і їсти східні солодощі. Ми їдемо тією ж маршруткою і не говоримо між собою тією ж тишею.
Ми хочемо і ми можемо, однак чекаємо, поки впаде з неба манна. Ми слухаємо музику під зоряним небом на полі і боїмось навчитися нормально танцювати. Ми ходимо на весілля і споюємо там мене, бо так не можна. Ми робимо те, що не можна, бо поки що можна. Нам щомісяця стає на один місяць більше і щоразу це так багато.
Я люблю шум людей, він любить їхню тишу. Ми такі різні. Але любимо цю любов, бо це цікаво і смішно.