що диктує тобі суспільство? що диктує тобі твоє серце?
Прислухалась. Задумалась.
Що таке особистий розвиток? Хто така індивідуальність? Чи вправі ми називати себе індивідуальностями, розвиваючись під впливом суспільних норм та клеймо? У нашій свідомості тисячі людей, тисячі чужих доль, ролей.
Ти коли-небудь думав, з чого складаєшся? Давай забудемо про кількість хромосом, звивин мозку, літри крові і органи чуттів. Давай забудемо, скільки віршів ти знаєш напам’ять, що ти їв на обід і навіть те, скільки показують твої ваги. Я вже не говорю про кількість пар твоїх джинсів і недавно куплені бюстгалтери.
Ти пам’ятаєш, де почалася твоя історія? Що чи хто був першим твоїм спогадом, який вчинок ти зробив самостійно (або принаймні думав, що так було). Я мала на увазі, з яких людей ти складаєшся. Так, я правильно поставила питання: хто будував тебе? Чи ти і надалі вважаєш себе незалежною, неповторною особистістю, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЮ?
Особисто я, Вікторія Фешак Тарасівна, будуюсь вже протягом 19 років. Точніше мене будують. Незалежно від моєї волі у мене входять і з мене виходять люди, проте кожен залишає цеглину себе самого. Від когось я черпаю знання, від когось манери, від когось я черпаю правила, а хтось навчив мене сміятися…
Десь, у глибинах моєї підсвідомості живуть архетипи.
Десь, у моїй підсвідомості живуть усі, хто був зі мною.
У такому віці важко сказати, де моя власна думка, а де я попала під вплив колективної свідомості. Як можна розрізнити, що диктує тобі суспільство, а що шепче твоє серце? Де є межа між «моє» і «наше» ?
Чомусь так соціокультурно склалося, що під «приватною власністю» ми маємо на увазі лише щось матеріальне. А якщо я докажу, що саме моя манера облизування губ є винятковою, чи зможу я накласти патент? Нісенітниці. Безглуздя, - скажете ви. Та й хто зараз думає про те, що приватна власність - це не лише золотий ланцюжок у тебе на шиї, але й неповторний голос чи запах.
Всі ми злодії. Сьогодні ти вкрав манеру розчісування волосся у свого батька, завтра - хтось вкраде твій сміх. Хто відсудить твою власність? Та й як ти зможеш доказати її приналежність?
«онтогенез - повторення філогенезу». Хіба не ріже це по самооцінці? Хто ж така ти, Людино? Скільки ударів ти пережила і скільки ще зазнаєш? Лиш згадай, як ти впала, коли Коперник заперечив Землю, як центр сонячної системи, згадай, як ти плакала, коли Дарвін показав тобі твого пращура, а пам’ятаєш, який удар наніс тобі Фройд, відкривши теорію підсвідомого і тим самим показав,яка ти, Людино, слабка і похітлива.
Це все твоє. Ти був тоді, ти є і будеш. Так, ти завжди будеш частиною чогось Великого, частиною когось і з когось, проте, навряд чи Бог створив нас, щоб бачити клонів.
