Методика виборчого об'єднання і перемоги
На наступних виборах Президента основним критерієм перемоги залишається здатність до об'єднання. Основною проблемою об'єднання можна назвати виділення політичних груп і розділення прийнятних для держави позицій і неприйнятних. Справді, об'єднатись можуть лише ті, хто один одного знає і хто має переважно спільні політичні позиції. Про політичні позиції свідчать програми кожного з кандидатів, але вони часто є вимушено популістичні і не дають розуміння позиції кожного кандидата щодо кандидатів інших. Кожен кандидат поки що подає себе як виняткову і безкомпромісну кандидатуру. З відомих мені політиків поки що об'єднались лише Чумак і Гриценко, хоча їх окремий рейтинг ще далекий від переможного, і вкрай важлива проблема об'єднання залишається.
Саме питання об'єднання кандидатів у Президенти я розділяю на три основні частини:
1. Визначення рейтингів у загальній групі кандидатів.
2. Визначення груп кандидатів і виділення конструктивно-патріотичної групи.
3. Визначення лідера конструктивно-патріотичної групи.
[Далі]
Одразу скажу, що третє питання є найлегше і потребує лише трохи не дуже складної математичної роботи. Але перші два питання є складніші і більш пов'язані одне з одним. Справді, для об'єднання груп потрібно знати реальні рейтинги, щоб було зрозуміло, хто чого вартий у цих політичних перегонах, і хто, відповідно, може мати більше претензій на лідерство. На жаль, ми не маємо своїх попередніх виборів - праймеріз, не спромоглись вимоги і рейтингового голосування (на яке має право, скажімо, парламент, коли не впевнений, що достатньо голосів для важливого закону), також, мабуть, нема у хоча б своєї “Кембрідж Аналітікс”, що могла б обробити великі масиви передвиборчої інформації. Тобто, Верховна Рада, маючи можливість рейтингового голосування, показує важливість законів, які вона приймає - не відомо, чи завжди для людей, чи часом більше для себе; але вибори Президента країни, що практично у стані тліючої війни, чомусь не виявились для депутатів настільки важливими, щоб дати і нам можливість провести рейтингове голосування.
Якщо визначати основну проблему нашого виборчого законодавства у сучасних умовах, то вона полягає в тому, що навіть обидва кандидати, що вийдуть у другий тур, разом можуть мати меншість у підтримці виборців, і, по суті, абсолютно не відображати виборчих вподобань. Тобто українці можуть вибрати такого Президента, якого насправді не хочуть у своїй більшості. Це може здаватись неймовірним, але це можливо через використання математичних і психологічних хитрощів, і недосконалості нашого виборчого законодавства. Математична хитрість полягає у тому, що супротивником виділяється не один, а два або навіть три кандидати, на яких він робить ставку, щоб вони пройшли у другий тур. Основний психологічний прийом полягає, кажучи трохи буквально, у розмитті супротивності кандидатів від супротивника. Тобто найбільш небезпечними можуть бути не ті кандидати, які явно виступають за компроміс або й капітуляцію перед супротивником, а ті, які зовні виступають такими собі центристами і патріотами, хоча мають таємні домовленості про компроміс і, можливо, капітуляцію перед супротивником.
Отже, ми бачимо, що і питання визначення рейтингів, і конструктивно-патріотичного групування є достатньо важкі. Але надзвичайна важливість питання змушує нас шукати хоч щось наближене до ефективності. Для визначення рейтингів у нас залишаються лише соціологічні служби. Мабуть, патріотичним групам варто негайно узгодити, рейтинги яких соціологічних служб вони будуть враховувати і як сумувати їх результати; тобто можна узгодити рейтинг самої служби і, відповідно, ту частку, яку результати досліджень кожної служби будуть мати в загальному сумарному рейтингу, що буде прийнятий групою за базис для визначення лідера.
Але до визначення лідера спочатку потрібно сформувати самі групи. Тут ми можемо стикнутись із синдромом колективної безвідповідальності: якщо кожен учасник знає, що персональної відповідальності за провал він не понесе, то це стимулює його діяти недбайливо і використовувати інших. Одним із способів подолання колективної безвідповідальності може бути чітка, зрозуміла і ефективна об'єднавча ініціатива, що поставить тих учасників, що до цієї ініціативи приєднатись не схочуть, у незручне становище і може знизити їх рейтинг. Як на мене, то такою ініціативою я бачу ініціативу відкритості намірів і ставлень. Хоча книга “44 закони влади” вчить, що свої наміри бажано приховувати, але більше порада для війни, а не для мирного і конструктивно-продуктивного вирішення внутрішніх державних проблем. Практичним проявом відкритості намірів і ставлень може бути оголошення кожним кандидатом свого ставлення-рейтингу щодо кандидатів інших. Нехай ми маємо 44 кандидати (К1, К2... К44). Спочатку хто перший, а потім, із страху втратити імідж відкритості і чесності перед виборцями, складають і публічно оголошують свій рейтинг ставлення і потенційного наміру віддати свої голоси щодо інших кандидатів.
Наприклад, кандидат К1 складає свій рейтинг:
1. К3
2. К6
3. К2
...
43. К37
Що це нам дає? Це може допомогти, по-перше, визначити конструктивні групи (всі, хто відмовиться складати свій рейтинг ставлень до інших кандидатів, - це кандидати неконструктивні), по-друге, дозволить виділити певні основні групи. Наприклад, якщо К2 найбільше підтримує К3, і так само навпаки - К3 найбільше підтримує К2, то ми можемо говорити про їх певну спільність і належність до однієї групи. Так само і з іншими: взаємопідтримка свідчить про спільну групу, і таке відкрите визначення спільності стимулює до публічного об'єднання, визначення лідера групи і об'єднання задля підтримки лідера групи.
Тобто вже зараз нам потрібні такі ініціативи кандидатів по відкритості свого ставлення до інших кандидатів - крок №1). Потім визначаються основні групи із взаємними прихильностями (бажано - щоб патріотично-конструктивна група була лише одна) - крок №2 . Потім узгоджуються рейтинги соціологічних служб, методика визначення загальних рейтингів, дата остаточного прийняття рейтингів і визначення єдиного кандидата - крок №3. Потім, мабуть, десь за тижня два до виборів - реалізація визначення єдиного кандидата від групи по узгодженим методикам - складання нових внутрішньогрупових рейтингів прихильності щодо інших, визначення лідера - і проведення спільної агітації за визначеного лідера.
Звісно, і визначення груп, і визначення лідера груп може потребувати уточнень, а, можливо, навіть і деяких виправлень методики і формул, але якщо взяти за критерій істинності неупередженість, об'єктивність і спільне благо України, то усі ці питання можна вирішити. Хоча об'єктивність тут не завжди означає простоту. Наприклад, найвищий рейтинг у групі ще не означає лідерства, а лідером може бути навіть той, у кого рейтинг на другому, третьому, і теоретично - на ще нижчому рівні, бо може бути так, що умовна велика кількість “аутсайдерів” прихильні не до осіб з найвищими рейтингами, а, скажімо, до особи з групи, яка має рейтинг у групі лише, наприклад, на четвертому місці. Тому при визначенні лідера треба спочатку порівнювати суми особистого і групового (які інші кандидати з групи можуть віддати тому, до кого вони більше прихильні) рейтингів перших двох лідерів, але потім не зупинятись і порівняти визначеного лідера з пари із третім по рейтингу кандидатом, і так, можливо, аж і до останнього, якщо тільки буде хоч одне заперечення щодо визначеності лідера.
Отже, методика не ідеальна, бо більш ідеальними були б праймеріз, але все ж відносно прийнятна. Усі математичні неясності можуть бути вирішені за години невеликою групою людей з математичною освітою. Психологічна загальмованість кандидатів може бути подолана громадським стимулюванням. Часу мало, але при бажанні - ще можна встигнути. Тому особисто я чекаю на перший крок - публічне оголошення кандидатами в Президенти своїх рейтингів прихильності щодо інших кандидатів. Якщо перші кроки буде пройдено швидко, то буде надія і на успішність.