Вічна демократія: половину активних виборців зігнорують, іншу половину - куплять.
Варто щиро привітати народних депутатів з черговим вдалим обманом народу. Дійсно, коли справа стосується “святого” - обману виборців, то депутати ВР демонструють завидну єдність.
Слухаючи радісні промови, що “компромісу досягнуто”, “фальсифікацій не буде”, “Європа одобрямс”, “ми дали нашим поБРАТимам із опозиції можливість пройти до парламенту і, може, навіть (!) здобути більшість”, задумуєшся: невже наші такі розумні депутати не розуміють елементарного - що злочин проти благочестя є злочином не тільки проти тих “рабів німих”, але і проти Бога?
Я вірю у те, що фальсифікацій буде значно менше. Просто зменшується потреба у фальсифікаціях: навіщо фальсифікувати, коли сам прийнятий закон забезпечує перемогу? І найбільше сприяє ігноруванню волевиявлення громадян навіть не 5-процентний бар’єр і змішана система, а відсутність другого туру виборів (як для мажоритарників, так і для партій).
Опозиціонери виправдовуються тим, що вони пішли на компроміс з Партією регіонів, і що їм цей закон дає все ж менше можливостей, ніж регіоналам. Вони ніби проявили найгірші риси народу: хай мої інтереси трохи зігноровано, але інтереси народу зігноровано ще більше. Хоча про компроміс з народом навіть опозиція не говорить, рахуються лише власні інтереси: якщо вони для опозиціонерів обмежились, то це означає, що вони пішли на жертви, і їх потрібно за це поважати. Така логіка.
А тепер - математика, яку, очевидно, депутати вважають не потрібною. Досить легко порахувати, скільки додаткових місць у Верховній Раді отримують партії-лідери за рахунок підняття прохідного бар’єру. Наприклад, використаю дані одного з останніх опитувань. Більше 1% голосів тих, що мають намір взяти участь у голосуванні (активні виборці) набирають 9 партій. 1 відсоток - це вже 2 депутати. Але загалом 9 партій становлять лише 69,3% голосів активних виборців, а, відповідно, 30,7% голосів активних виборців ігнорується. При збільшенні прохідного бар’єру збільшується відносний процент голосів, кількість отриманих місць, і збільшується процент голосів активних виборців, які ігноруються.
Значення стовпчиків:С-відсоток голосів активних виборців; D-відсоток місць у парламенті при бар’єрі 1%; E-кількість депутатів при бар’єрі 1%; F,G,H-те ж саме при бар’єрі 3%; I-додаткові місця у парламенті; J,K,L,M - все те ж саме для бар’єру 5%.
При 3%-му бар’єрі проходять вже лише 6 партій, що складають 65,1% голосів активних виборців (34,9% волевиявлення - ігнорується), якщо взяти бар’єр нового закону, то проходять лише 4 партії, що складають 57,1% голосів активних виборців (42,9% волевиявлення - ігнорується). Вдумайтесь: лише по партійним спискам абсолютно ігнорується майже половина голосів активних виборців. По мажоритарних округах без другого туру ще простіше: кандидат може отримати лише 10% голосів підтримки - і бути обраним депутатом. Хто буде обраний - звісно, не найрозумніший і не найдобріший, а той у кого буде більше грошей.
Потрібно відзначити, що немає значення, чи до трійки-двійки лідерів долучиться КПУ, чи, скажімо, партія Кличка УДАР, бо найбільший приріст голосів отримує партія-лідер, а точніше - владна партія. Маючи владний ресурс завжди легше об’єднати олігархів, ніж перебуваючи в опозиції, і об’єднаним з владою олігархам тепер стає не потрібно залучатись прихильністю хоча б половини виборців, а буде достатньо прихильності десь 20% (25% - для партії, і 15% - для однотурового мажоритарника). Іншими словами олігархи забезпечують собі можливість повністю контролювати країну навіть тоді, коли 2/3 активних виборців (!) не голосують за їхніх кандидатів. Чим більше ти при владі, тим більше додаткових шансів залишитись при владі надає новий закон. Це можна назвати вічною однопартійною демократією - повний абсурд.
Яка аргументація підвищення прохідного бар’єру? Єдиною демократичною аргументацією я можу назвати збільшення розміру партій задля полегшення знаходження компромісів, прийняття рішень, організації владних функцій. Але, панове, в цьому є потреба лише при парламентських формах правління! Коли від роботи парламенту прямо залежить оперативність рішень виконавчої влади, то тоді і потрібно подбати про збільшення розміру партій. Коли ж виконавча влада сконцентрована в посаді президента, коли не розвинуті структури місцевого самоврядування, коли центральний бюджет використовує майже всі податки - про яке збільшення розміру партій у парламенті може йти мова?!
Грають важливу роль також фактор неоднорідності українського суспільства і фактор неоднорідної зовнішньої загрози. Я колись також вихваляв американську двопартійність, але американці по однорідності значно ближче до ідеалу, ніж українці. Наприклад, у мононаціональних і наближених до таких країнах цілком ймовірно уявити об’єднання комуністів з націоналістами. А яка ймовірність об’єднання ВО “Свобода” і КПУ? Мабуть, близька до нуля. А причина - зумовлена зовнішніми історичними факторами національна і мовна дисоційованість українського суспільства, яку діючий міністр освіти ще й бажає підтримувати і розвивати. Я особисто більше підтримав би ВО “Свобода”, але якщо ВО “Свобода” набере 5,1%, а КПУ 4,9%, то чи не буде це жорстоко по відношенню до громадян України, які голосують за КПУ - це їхнє право. Двопартійність - ідеал, але в українських умовах заради уникнення гострих конфліктів потрібно наближатись до нього дуже повільно і коректно.
На жаль, потрібно визнати, що до виключно парламентської системи нам ще далеко. Але міняти систему з одної на другу - це вигідно партії влади задля зняття з себе відповідальності. Наразі, схоже, планується повернення до парламентської системи із відходом у забуття всіх невдач Януковича. А для того, щоб до парламенту могла прийти лише контрольована опозиція, і було прийнято новий закон про вибори.
Це ще не все. Збільшувати розміри партій і фракцій у парламенті можна по-різному. Але наші депутати -беніфіціарії наважуються називати демократичним проривом найгірше з найгіршого. І мені байдуже, що каже Європа, - вони мають право відстоювати свої інтереси. Але мені цікаво: який ще гірший закон можна було придумати для забезпечення монополії на владу?
Тепер трохи про те, як могло б бути.
Мені не подобається змішана нерозділена система, мені не подобається закритість партійних списків, мені не подобається високий прохідний бар’єр у 5%, але навіть ці недоліки можна було б трохи стерпіти, якби вибори проводились у два тури - підкреслюю, і мажоритарні, і по партійним спискам. І просто вражає, як навіть це ніби маленьке уточнення радикально змінює результати виборів.
З мажоритарниками все більш-менш зрозуміло: у першому турі визначаємо двох лідерів (позитивний рейтинг), у другому - обираємо серед двох (негативний рейтинг). Так у нас вже було, і така система виборів також є неідеальною по демократичності, але є ідеально-компромісною з оцінок демократичності і затратності. Наші бідні депутати не побажали йти на компромісний варіант: є в них заводи і фабрики, є податки, влада; грошей на другий тур - немає. Чи ви сподіваєтесь, що пізніше вони знайдуться? :)
Але якщо йти шляхом укрупнення фракцій парламенту, то також не обов’язково це робити за рахунок ігнорування біля половини активних виборців. І не так вже це складно.
Найпростіший варіант - другий тур для партій, що подолали прохідний бар’єр. Як ми розуміємо, майже всі партії, що не долають бар’єр - це партії-опозиціонери. Другий тур давав би можливість громадянам, що голосували у першому турі за ці партії-опозиціонери, обрати найбільш опозиційну партію і дати їм додаткові голоси. Другий тур стимулював би великі партії хоча б виглядати опозиційними, щоб залучитись додатковою підтримкою. Прийнятий закон про вибори навпаки стимулює партії бути ближче до влади, а ще краще - об’єднатись з владою, бо саме великі партії автоматично отримують найбільше додаткових голосів. Цей закон про вибори стимулює опозицію йти на компроміс із владою, але не на компроміс творчий і конструктивний, а на компроміс із владою у справі обдурення народу. Але навіть цей найпростіший варіант у два тури є мало демократичним, бо якщо голосів за непрохідні партії загалом буде більше 50%, і громадяни, що голосували за ці партії ні в якому разі не захочуть голосувати за прохідні партії, то вийде, що воля і вибір більшості активних виборців знову буде зігнорована. Нас ніби примушують голосувати за великі партії, нас примушують обирати менше зло. Може, це комусь і подобається, але не брешіть: там, де виборців примушують за когось голосувати, ніякої демократії немає.
Якщо говорити про оптимальний варіант, то можу навести приклад з математикою для шкільних трійочників. Можна взяти приклад з мажоритарних виборів у два тури. Як мажоритарних кандидатів, так і політичні партії можна поділити на три групи:
1.Лідери: лідер першого туру мажоритарників - лідируюча партія чи мінімальна лидируюча група партій, сума відсотків голосів за які більше або дорівнює 50. У нашому випадку по результатам соцопитування це будуть перші три партії (22+19,9+9,8=51,7 - більше 50), бо перші дві не набирають 50 відсотків (22+19,9=41,9).
2.Опозиціонери: друге місце по відсоткам у першому турі для мажоритарників - партії, що не увійшли у першу лідируючу групу, але набрали відсоток голосів, що дозволяв би мати у парламенті одного депутата при безбар’єрній системі виборів (наближено це буде 0,5% - 1,125 “депутата”)
3.Безумовно-непрохідні: всі інші кандидати-мажоритарники і партії, що не увійшли до перших двох груп.
У другому турі в бюлетені вписуються лише партії першої групи і обов’язкова поле - “не підтримую жодну партію зі списку”. Для однотурових виборів ця графа не має принципового значення, бо, як я вже описував, голоси виборців взагалі мають мало значення при такій системі. Але щоб зробити дійсно вибори демократичні, а не фіктивно-брехливо-демократичні, то цю графу варто використовувати саме у другому турі, і використовувати не даремно.
Розрахунок додаткових прохідних відсотків (ДПВ). ДПВ означає відсоток депутатських мандатів, що будуть розподілені між лідерами партій другої групи. Прохідними партіями другого туру будуть вважатись лідируюча партія чи лідируюча група партій з опозиційної групи першого туру, загальний відсоток голосів у першому турі за які буде не більшим за значення додаткового прохідного відсотка.
Визначимо ключові результати для використання у формулах.
Після першого туру маємо два додаткових результати:
Cума відсотків партій першої групи (в нашому випадку - 51,7%), і решта нерозподілених відсотків або загальний відсоток другого туру (ЗВДТ у нашому випадку дорівнює 100%-51,7%=48,3%).
Саме за ЗВДТ і йтиме боротьба у другому турі між партіями-лідерами і партіями-опозиціонерами.
У другому турі отримуємо такі результати:
Додатковий відсоток для групи партій-лідерів, що дорівнює різниці між сумою відсотків у другому і у першому турі. Якщо ж партії-лідери навпаки втратять відсотки, то для обчислення у формулах додатковий відсоток партій-лідерів (ДВПЛ) приймаємо за рівний нулю. Значення ДВПЛ є свідченням підтримки партій-лідерів, і меншою мірою є свідченням непідтримки партій-опозиціонерів.
Відсоток тих, що проголосували проти партій-лідерів - поставили відмітку у полі “не підтримую жодну партію зі списку - додатковий відсоток партій-опозиціонерів (ДВПО). Значення ДВПО є свідченням підтримки партій-опозиціонерів, і меншою мірою є свідченням непідтримки партій-лідерів першого туру (влади).
Я пропоную такий розрахунок додаткових прохідних відсотків: за основу беремо голоси, що віддано на підтримку опозиційних партій і зменшуємо його пропорційно додатковому відсотку партій лідерів. Даний принцип враховує усі позитивні і негативні рейтинги і економить ресурси за рахунок використання стислого за розміром бюлетеня другого туру.
Формула для обчислення додаткових прохідних відсотків:
Значення додаткового прохідного проценту буде завжди менше за процент голосів “проти всіх” у другому турі, і буде зменшеним пропорційно до підтримки партій-лідер першого туру.
Якщо залишити додатковий прохідний процент не зменшеним і рівним додатковому відсотку партій-опозиціонерів, то всі прихильники партій-опозиціонерів дадуть стільки відсотків голосів “проти всіх”, що це забезпечить проходження усіх партій опозиціонерів - навіть з 0,5 відсотка. Тому значення ДПВ зменшуємо пропорційно до додаткового успіху партій-лідерів першого туру.
Наприклад, якщо припустити, що справджуються результати викладеного вище соцопитування, а у другому турі Партія регіонів отримує додаткових 2%, Батьківщина - 2%, Фронт змін - 4%, а “проти всіх” проголосує 20%, то кінцеві результати отримуємо такі:
ДВПЛ = 2+2+4=8; ЗВДТ = 48,3; ДВПО = 20;
ДПВ = 20*(1-8/(43,8-20) = 20*(1-8/23,8) = 20*(1-0,336) = 20*0,664 = 13,28.
У Верховну Раду пройдуть КПУ і УДАР, бо якщо додати ще ВО “Свобода”, то сума відсотків трьох партій дає 5,4+4,7+3,3=13,4 - більше, ніж ДПВ (додатковий прохідний процент).
Решта відсотків розподіляються між партіями за тим же принципом, що і у новому законі про вибори, тільки відсотки усіх партій беруться з першого туру. (Оновлення. Можна, звісно, вдосконалити із врахуванням голосів за кожну з партій у другому турі, але це доповнення ще у стадії розробки).
Як бачимо, у нашому випадку прохідний бар’єр становив 4,7 відсотка - майже ті ж 5 відсотків. Але ми гарантовано унеможливлюємо ігнорування більшості голосів, даємо можливість пройти у парламент партіям, які не наближені до владі, і, відповідно, не підконтрольні владі.
Я, мабуть, ні за що не голосував би за КПУ, але я вважаю за необхідність поважати право людини мати свою думку і свої партійні вподобання. Бо якщо сьогодні я промовчу при порушенні їх прав, то хто мені допоможе, коли будуть вже порушувати мої права? За принципом меншого зла вам завтра дозволять бачити небо через залізні ґрати і скажуть: це диво, цінуй його, і цінуй нас за дозвіл бачити це диво.