"Майстри часу" Івана Кочерги.
Природа хаосу у п’єсі Івана Кочерги "Майстри часу".
Кажуть, що людські організації - це коли люди розмовляють з Богом, а хаос - це коли Бог розмовляє з людьми. Революції - це періоди хаосу, періоди, коли одні людські організації змінюються на інші. Саме у такий період відбувається дія п’єси. Хоча перша частина є підготовчою: молодий український інтелігент ще за царської Росії зустрічається на залізничному вокзалі з німцем, і розмова у них крутиться переважно навколо поняття "час": німець стверджує, що час має різні властивості залежно від кількості подій, які протягом цього часу відбуваються. Інтелігентний юнак, що біжить від гнітючої буденності життя у далеку романтичну подорож, не дуже хоче звертати уваги на властивості часу, бо він саме знаходиться у стані бігу - він біжить і час не помічає. Не помічає він і проблем німця, яким він при менш збудженому стані, мабуть, охоче допоміг. Юркевич (так звуть головного героя) потрапляє у полон часу, і німець йому про це сповіщає: передрікає, що за наступні двадцять чотири хвилини, які він пошкодував для німця, він і закохається, і втратить кохання і т. д. Автор, схоже, досить свідомо описує концентрацію на метаморфозах часу у першій частині твору, бо та революція, яка з’явиться згодом, ці часові метаморфози матеріалізує не тільки у житті окремої особистості, а і цілих народів.
Час у творі розуміється не тільки як об’єктивний і сталий, але і як відносний, суб’єктивний. Суб’єктивно час є ніби мірою хаосу: якщо хаосу багато, то і час минає швидше, якщо все налагоджено і прогнозовано, то і час ніби сповільнюється. Революція - це одночасно і хаос, і "пришвидшення часу".
Автора іноді називають українським попередником Булгакова. Звісно, твір Кочерги набагато менший за об’ємом, але за рахунок чіткої структурованості і адекватних акцентів він справляє досить сильне враження. Як і у багатьох творах Булгакова, в п’єсі "Майстри часу" спостерігається деяка насмішка над поведінкою революціонерів. Для стрижневої відносно загального хаосу насмішкі над революціонерами автор використовує образ курки. Так, породиста і проста, кудахкаюча і мовчазна, жива і мертва - курка постійно з’являється біля революціонерів - стає таким собі нав’язливим символом єпохи - єпохи хаосу, єпохи революційних змін.
Хаос - це коли Бог розмовляє з людьми. Хаос - це коли час біжить швидко. Від нерозуміння цих істин, схоже і виникають основні проблеми у героїв: їхня незграбність (над якою сміються і кури), та їхня нещасливість - кінцеве усвідомлення втрати найважливішого - любові. І хоч автор часом ніби відверто сміється зі своїх героїв, але водночас не дає завершитись п’єсі на відчаї - висловлює авторське співчуття до герої, даючи їм хоч і не великі, але втіхи і надії. Герої не зуміли опанувати час, не зуміли зрозуміти час - його властивість пришвидшуватись при хаосі. Герої здобули хто сім’ю, хто улюблену роботу, але втратили кохання, втратили щасливе життя: будучи взаємоідеалами - розійшлись. Не знайшлось дорослих, хто б направив, допоміг, скерував, а самі вони не впорались. Хаос тому і називається хаосом, що у ньому часто неважливе стає важливим, незначне - значним. Коли люди створюють організації, то в них проявляється чіткість і відвовідність - ніби у пірамідах, але коли настає хаос, то лише Бог (і ті, що до нього наближені) розуміє, що важливе і значне. І не тільки розуміє, але і говорить. Але для того, щоб почути, потрібно мати навички слухання Бога.
Герої п’єси вміють слухати себе і добиваються успіху для своїх бажань, що хаотично попали у поле зору їх свідомості: він стає успішним письменником, сімейним, має доньку - втілює своє інтелігентське прагнення до творчої праці, покращення світу у мистецтві; вона - стає успішною революціонеркою, передовиком соціалістичної праці. Але також він - одружений з жінкою, яка його мало і поважає; вона - залишилась несімейною. І все - ніби через дрібниці. Ніби все через оту курку. В цьому я і побачив основну тезу п’єси: дрібниці - мають значення, а у періоди хаосу - часто й вирішальне.
Кажуть, що людські організації - це коли люди розмовляють з Богом, а хаос - це коли Бог розмовляє з людьми. Революції - це періоди хаосу, періоди, коли одні людські організації змінюються на інші. Саме у такий період відбувається дія п’єси. Хоча перша частина є підготовчою: молодий український інтелігент ще за царської Росії зустрічається на залізничному вокзалі з німцем, і розмова у них крутиться переважно навколо поняття "час": німець стверджує, що час має різні властивості залежно від кількості подій, які протягом цього часу відбуваються. Інтелігентний юнак, що біжить від гнітючої буденності життя у далеку романтичну подорож, не дуже хоче звертати уваги на властивості часу, бо він саме знаходиться у стані бігу - він біжить і час не помічає. Не помічає він і проблем німця, яким він при менш збудженому стані, мабуть, охоче допоміг. Юркевич (так звуть головного героя) потрапляє у полон часу, і німець йому про це сповіщає: передрікає, що за наступні двадцять чотири хвилини, які він пошкодував для німця, він і закохається, і втратить кохання і т. д. Автор, схоже, досить свідомо описує концентрацію на метаморфозах часу у першій частині твору, бо та революція, яка з’явиться згодом, ці часові метаморфози матеріалізує не тільки у житті окремої особистості, а і цілих народів.
Час у творі розуміється не тільки як об’єктивний і сталий, але і як відносний, суб’єктивний. Суб’єктивно час є ніби мірою хаосу: якщо хаосу багато, то і час минає швидше, якщо все налагоджено і прогнозовано, то і час ніби сповільнюється. Революція - це одночасно і хаос, і "пришвидшення часу".
Автора іноді називають українським попередником Булгакова. Звісно, твір Кочерги набагато менший за об’ємом, але за рахунок чіткої структурованості і адекватних акцентів він справляє досить сильне враження. Як і у багатьох творах Булгакова, в п’єсі "Майстри часу" спостерігається деяка насмішка над поведінкою революціонерів. Для стрижневої відносно загального хаосу насмішкі над революціонерами автор використовує образ курки. Так, породиста і проста, кудахкаюча і мовчазна, жива і мертва - курка постійно з’являється біля революціонерів - стає таким собі нав’язливим символом єпохи - єпохи хаосу, єпохи революційних змін.
Хаос - це коли Бог розмовляє з людьми. Хаос - це коли час біжить швидко. Від нерозуміння цих істин, схоже і виникають основні проблеми у героїв: їхня незграбність (над якою сміються і кури), та їхня нещасливість - кінцеве усвідомлення втрати найважливішого - любові. І хоч автор часом ніби відверто сміється зі своїх героїв, але водночас не дає завершитись п’єсі на відчаї - висловлює авторське співчуття до герої, даючи їм хоч і не великі, але втіхи і надії. Герої не зуміли опанувати час, не зуміли зрозуміти час - його властивість пришвидшуватись при хаосі. Герої здобули хто сім’ю, хто улюблену роботу, але втратили кохання, втратили щасливе життя: будучи взаємоідеалами - розійшлись. Не знайшлось дорослих, хто б направив, допоміг, скерував, а самі вони не впорались. Хаос тому і називається хаосом, що у ньому часто неважливе стає важливим, незначне - значним. Коли люди створюють організації, то в них проявляється чіткість і відвовідність - ніби у пірамідах, але коли настає хаос, то лише Бог (і ті, що до нього наближені) розуміє, що важливе і значне. І не тільки розуміє, але і говорить. Але для того, щоб почути, потрібно мати навички слухання Бога.
Герої п’єси вміють слухати себе і добиваються успіху для своїх бажань, що хаотично попали у поле зору їх свідомості: він стає успішним письменником, сімейним, має доньку - втілює своє інтелігентське прагнення до творчої праці, покращення світу у мистецтві; вона - стає успішною революціонеркою, передовиком соціалістичної праці. Але також він - одружений з жінкою, яка його мало і поважає; вона - залишилась несімейною. І все - ніби через дрібниці. Ніби все через оту курку. В цьому я і побачив основну тезу п’єси: дрібниці - мають значення, а у періоди хаосу - часто й вирішальне.