День Перемоги із ветераном життя.
Хоч моя радість від знайдення квітучої сакури в Немирові значно покращила мій настрій, все ж розуміння того, що ніяка квітка не замінить чоловікові жінки, підсвідомо примушувало мене шукати спілкування з особами протилежної статі. Одразу скажу, що я дуже весело і плідно провів свій час.
Людина - надто швидкоплинна істота на землі. І також надто короткозора. Ми проживаємо свої 70-80 років рідко заглядаючи у минуле чи майбутнє. Легше заглядати у минуле, але заглядати у минуле далі ніж на ще тих же самих 70-80 років ми дозволяємо собі ще досить менше. І виглядає це так, ніби тих відмежованих нами часів і не існувало взагалі. І, мабуть, тому спілкування з людьми, які носять у собі частку того слабоосяжного минулого часу, діє ніби перебування в іншому світі. Як на мене - це дуже корисно: поглянувши на своє життя ніби зі сторони, стаєш краще розуміти його суть.
Я бабусі, що живе зараз недалеко від нашого будинку, одразу прямо і сказав: якщо я покажу вашу фотографію, мені ніхто не повірить, що я розмовляв із 102-річною бабусею... Посміхається. І хоча у голосі і у посмішці відчутні інтонації людини втомленої і обтяженої, але ця слакість ніби відходить на другий план, коли згадуєш, що перед тобою людина, для якої століття не виявилось межею.
У наш вік масового поширення відеоархівів при спілкуванні з довгожителями спочатку може напасти деяке розчарування: ну, і що ж я взнав нового? Телевізор може не тільки розказати про часи обробітку землі волами, а навіть і показати може, то навіщо мені ця малоемоційна подача не таких вже й невідомих фактів? Так, зізнаюсь: такі думки у мене і були. Тим більше, що бабуся була з простої селянської родини і у жоден з періодів життя не грала якоїсь визначальної ролі у різних державобудівництвах: пара волів, четверо коней - ось і весь запас небагатої батьківської сім’ї, що жила це за царської Росії. Розповідає, що і тоді були “олігархи”: пан на село був один, до якого іноді ходили на роботу, своїх мали 5 гектарів землі. Основна особливість сільського життя царського періоду і ранніх років комуністичної влади - тотальна ручна праця: майже все, що саджалось, оброблялось, викопувалось, перероблялось і т. д. - все робилось вручну. І вчитись не було можливості - потрібно було багато працювати, щоб заробити на хліб.
- А чи могли діти не послухатись батька щодо виконання якоїсь роботи? - запитую.
- Ні, такого не було.
- Били?
- Так.
Які ж гарні діти тоді були (сміюся).
Інший світ, що дала мені відчути моя співбесідниця, виявився досить жорстоким: вражаюча бідність, важка праця, відсутність техніки, хвороби, смерті від відсутності наукової медицини як такої, війни... Тільки розмова про ці речі ніби переносила у інший світ. Але я бачив перед собою людину, яка не тільки усе це бачила і пережила, але яка зуміла зберегти і пам’ять, і віру, і терпіння, і неозлобленість, і здатність сяяти посмішкою крізь віки... Ще раз дивлюсь на фото - і знову дивуюсь... Дай нам Бог побільше таких перемог!