крейсерська швидкість часу
1. fall&winter
чим пахне листопад? він пахне швидким глінтвейном, твоєю одишкою з присмаком тютюну, чи принаймні того, що називають тютюном у цих місцях. він пахне перестиглим терпінням природи, пахне нестерпнним наближеннія зими, пахне твоєю водою, пахне янтарним пивом, пахне піском на вимерлих острівних пляжах, який так легко і так холодно пересипати з долоні в долоню, просипати крізь пальці, просипати, наче час. пахне вітром, який цинічно насміхається над смертю, ганяючи хідниками мертве листя, пахне бензином на вулицях, пахне рибою на ятках, пахне дюшесом твоїх кишень. пахне замерлою годинниковою стрілкою, лише хвилини, лише секунди! пахне безсонням, пахне прогулянками від лук*янівки на поділ, через старе місто, через магазини і забігайлівки, з піснями і бійками, з нами і без нас. він пахне містом, простір за яким звужено, простір за яким стиснено. простір, який ще доведеться перетинати.
2.пересить спілкування
десь півроку тому, може раніше, у цій країні нарешті таксофонам дали власні номери. не ті інвентарні тавра, якими, наче татуюваннями - шкіру, вражено холод їхніх поверхонь. а власне телефонні номери, номери за якими можна зателефонувати. не комусь, а просто цим сумним апаратним вахтерам вулиць. я спробував навіть. зателефонував на написаний на панелі номер, взяв чорну слухавку і слухав мовчання, власне мовчання з іншого боку. номери таксофонів - це дуже класно. романтика, цанг. шкода, що стільникові не дадуть вже нею насолодитися. стільникові багато чого не дають. щоправда, і не обіцяють.
вони позбавили нас долі рішучості, позбавили нас відчуття власного простору. тепер він розширений до меж зони покриття. і, переважно, зайнятий польовими частинами супротивника. вони дають змогу постійно радитись, ділити і множити відповідальність, замість почутого голосу бачити літери служби коротких повідомлень, читати їх, уявляючи як ті губи промовили б їх, уявляючи тихе дихання, яке заповнило би логічні паузи і нелогічні незручності. тепер ми можемо все - і чути, і бачити, і говорити, щомиті тримати руку на пульсі часу і оточуючих людей. але втратили жагу, робити все це. відшуковувати биття крові в артеріях, відшуковувати найближчий телефон за рогом.
чим пахне листопад? він пахне швидким глінтвейном, твоєю одишкою з присмаком тютюну, чи принаймні того, що називають тютюном у цих місцях. він пахне перестиглим терпінням природи, пахне нестерпнним наближеннія зими, пахне твоєю водою, пахне янтарним пивом, пахне піском на вимерлих острівних пляжах, який так легко і так холодно пересипати з долоні в долоню, просипати крізь пальці, просипати, наче час. пахне вітром, який цинічно насміхається над смертю, ганяючи хідниками мертве листя, пахне бензином на вулицях, пахне рибою на ятках, пахне дюшесом твоїх кишень. пахне замерлою годинниковою стрілкою, лише хвилини, лише секунди! пахне безсонням, пахне прогулянками від лук*янівки на поділ, через старе місто, через магазини і забігайлівки, з піснями і бійками, з нами і без нас. він пахне містом, простір за яким звужено, простір за яким стиснено. простір, який ще доведеться перетинати.
2.пересить спілкування
десь півроку тому, може раніше, у цій країні нарешті таксофонам дали власні номери. не ті інвентарні тавра, якими, наче татуюваннями - шкіру, вражено холод їхніх поверхонь. а власне телефонні номери, номери за якими можна зателефонувати. не комусь, а просто цим сумним апаратним вахтерам вулиць. я спробував навіть. зателефонував на написаний на панелі номер, взяв чорну слухавку і слухав мовчання, власне мовчання з іншого боку. номери таксофонів - це дуже класно. романтика, цанг. шкода, що стільникові не дадуть вже нею насолодитися. стільникові багато чого не дають. щоправда, і не обіцяють.
вони позбавили нас долі рішучості, позбавили нас відчуття власного простору. тепер він розширений до меж зони покриття. і, переважно, зайнятий польовими частинами супротивника. вони дають змогу постійно радитись, ділити і множити відповідальність, замість почутого голосу бачити літери служби коротких повідомлень, читати їх, уявляючи як ті губи промовили б їх, уявляючи тихе дихання, яке заповнило би логічні паузи і нелогічні незручності. тепер ми можемо все - і чути, і бачити, і говорити, щомиті тримати руку на пульсі часу і оточуючих людей. але втратили жагу, робити все це. відшуковувати биття крові в артеріях, відшуковувати найближчий телефон за рогом.